Звільнення за скороченням під час воєнного стану є правомірним за умови своєчасного повідомлення працівника та пропозиції всіх наявних вакантних посад
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2026 року у справі № 460/11561/23
РУХ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення XX (позачергової) сесії Височанської селищної ради Харківської області VIII скликання від 28 лютого 2023 року «Про звільнення заступника Височанського селищного голови з правових питань та розвитку території громади ОСОБА_1 »;
- поновити його на посаді заступника Височанського селищного голови з правових питань та розвитку території громади з 01 березня 2023 року;
- стягнути з Височанської селищної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2023 року по день поновлення на роботі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність рішення про звільнення його посади заступника Височанського селищного голови з правових питань та розвитку території громади, як такого, що прийняте з порушенням пункту 1 частини першої статті 40, статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Вказує, що позивача жодним чином не було попереджено про скорочення штату та вивільнення працівників Височанської селищної ради, а з рішенням Височанської селищної ради від 16 грудня 2022 року «Про затвердження структури апарату Височанської селищної ради та її виконавчих органів у новій редакції» та повідомленням пpo наступне звільнення від 22 грудня 2022 року № 03-09/2064 він був ознайомлений лише 28 лютого 2023 року, а саме в день вручення рішення про його звільнення.
Також зазначає, що під час звільнення йому не було надано жодної пропозиції про наявність вакантних посад у штатному розписі відповідача, які були вільні в період з 16 грудня 2022 року по 28 лютого 2023 року включно.
На переконання позивача, відповідач не довів необхідність скорочення штату працівників та не вжив належних заходів задля забезпечення повноти перевірки кваліфікації та продуктивності праці заступників селищного голови, не врахував критерії, що свідчать про вищу кваліфікацію позивача аніж інших працівників, що займали аналогічну посаду.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ:
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили із установлених обставин у справі, а саме, що рішенням XVIII сесії Височанської селищної ради VІІІ скликання від 16 грудня 2022 року «Про затвердження структури апарату Височанської селищної ради та її виконавчих органів у новій редакції» скорочено штатну посаду в керівництві селищної ради - заступник селищного голови з правових питань та розвитку території громади (1 штатна одиниця), а також штатні посади в апараті виконавчих органів ради (загалом 6 штатних одиниць). Крім того, ліквідовано та реорганізовано декілька відділів, а також виведено із системи апарату виконавчих органів декілька відділів, що, як зазначили суди попередніх інстанцій, свідчить про наявність змін в організації виробництва і праці Височанської селищної ради через скорочення штату працівників.
Щодо доводів позивача про відсутність у відповідача підстав для скорочення штату працівників, суди вказали, що за загальним правилом власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган сам вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, якщо інше не встановлено обов`язковим для нього нормативно-правовим актом. Юридична особа самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис, питання про доцільність скорочення посад, чисельності працівників, структури підприємства, установи, організації судом не обговорюється, оскільки це було б втручанням у діяльність такого підприємства, установи, організації.
Cуди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв відповідно до вимог чинного законодавства, в межах своїх повноважень із дотриманням установленої процедури. Звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог норм трудового законодавства, зокрема: у відповідача мало місце скорочення штату працівників; відповідач повідомив позивача за два місяці про таке скорочення; позивачу запропоновано вакансії, на які можна було б його перевести, а тому, з огляду на відсутність згоди позивача на переведення його на іншу роботу та відсутність у нього переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі, відповідач, як виснували суди попередніх інстанцій, правомірно прийняв оскаржуване рішення, яким звільнив позивача з посади заступника селищного голови з правових питань та розвитку території громади.
ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ:
У касаційні скарзі позивач, посилаючись на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) зазначив про те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права передбачених статтею 7 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-IX), частини третьої статті 13 Закону України «Про поштовий зв`язок», пунктів 2, 8, 11, 89, 91«Правил надання послуг поштового зв`язку», статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), статей 3, 20 Закону України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-III) у подібних правовідносинах у їх системному взаємозв`язку з пунктом 1 частини першої статті 40, статті 49-2 КЗпП України.
Також підставою касаційного оскарження позивач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, в обґрунтування якого посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме частину другу статті 40, статтю 42, частину третю статті 49-2 КЗпП України без урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, а також постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 813/1220/16, від 09 липня 2020 року у справі № 809/2894/13-a, від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17.
Крім того, посилається на порушення норм процесуального права (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України).
Зазначає, що його звільнення зі служби з органів місцевого самоврядування відбулось з порушенням установленого законом порядку, в тому числі селищною радою не запропоновано позивачу всі наявні вакантні посади, не враховано обставини щодо переважного права позивача на залишенні на роботі, а отже не дотримано гарантій для працівника при скороченні чисельності або штату як працевлаштування працівника.
Суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини першої статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивача у встановленому законом порядку не було персонально попереджено про скорочення штату та вивільнення працівників Височанської селищної ради.
Позивач зазначає, що відповідач не надав жодних кадрових документів з особової справи позивача, в яких вказано його контакті дані, зокрема номер телефону та електронну пошту, на які погоджено відправку документообігу. Попри це, суди безпідставно врахували скріншоти листування у месенджері та електронною поштою, ураховуючи те, що такий спосіб обміну кадровими документами не погоджувався між сторонами та не підтверджує волевиявлення позивача. До того ж, на переконання позивача, скріншот з екрану мобільного телефону не є належним і допустимим доказом повідомлення позивача про наступне звільнення, оскільки не дає можливості встановити ані відправника, ані отримувача повідомлення через відсутність контактних даних абонента, що унеможливлює підтвердити особу зазначену як « ОСОБА_1 ».
Також, як зазначає позивач, судами першої та апеляційної інстанцій не було в повному обсязі з`ясовано факт запропонування будь-яких пропозицій позивачу всіх вакантних посад у селищній раді, які існували у відповідача в період з 22 грудня 2022 року по 28 лютого 2023 року включно.
Зазначає, що відповідач надав докази направлення позивачу засобами поштового зв`язку повідомлення від 22 грудня 2022 року № 03-09/2064, відповідно до якого запропонував позивачу дві вакантні посади. Однак докази отримання позивачем цього листа або його повернення відповідачу відсутні, що свідчить про те, що позивача належним чином персонально не повідомлено про наявність цих двох посад та відповідно належним чином їх не запропоновано. Крім того, зазначене повідомлення було надіслано за адресою, де позивач не проживає з початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію Харкова.
Доводить, що неотримання поштового відправлення із переліком запропонованих вакантних посад та його повернення з відміткою за закінченням терміну зберігання/або адресат відсутній за місцем проживання свідчить про те, що роботодавцем не виконано обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансій. Окрім цього, позивач вважає, що така пропозиція має бути здійснена в належній офіційній формі, в якій має бути зазначено назву посади, розмір оплати праці, долучена копія посадової інструкції, щоб працівник міг прийняти зважене рішення щодо запропонованої посад.
Акти від 09 січня 2023 року та від 17 лютого 2023 року, які були складені службовими особами Височанської селищної ради про направлення поштою повідомлень від 09 січня 2023 року № 03-09/64 та від 17 лютого 2023 року № 03-09/382, відповідно до яких позивачу повідомлялося про наявність вакантних посад станом на 09 січня 2023 року та на 17 лютого 2023 року, також на думку позивача, не можуть слугувати належними та допустимими доказами їх надсилання.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ:
У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З аналізу наведеної правової норми висновується, що у період дії воєнного стану стаття 43 Конституції України, в якій передбачено гарантування громадянам захист від незаконного звільнення, обмежено Законом № 2136-IX. Разом з цим не застосовуються, зокрема, норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування» що регулюють діяльність посадових осіб місцевого самоврядування в частині відносин, врегульованих цим Законом.
Згідно зі статтею 7 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником (частина друга цієї статті).
Отже, з аналізу наведених норм убачається, що законодавець передбачив альтернативні способи доведення документів з питань трудових відносин до відома працівника.
Документи з питань трудових відносин можуть бути доведені до відома працівника шляхом особистого вручення або шляхом надсилання поштою, у тому числі з використанням електронної пошти та інших засобів телекомунікаційного зв`язку, за наявними в особовій справі контактними даними.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у зв`язку з відсутністю позивача на робочому місці з 01 березня 2022 року (у зв`язку із введенням правового режиму воєнного стану та в подальшому перебуванням у відпустках) повідомлення від 22 грудня 2022 року за № 03-09/2064 було надіслане позивачу на адресу зареєстрованого місця проживання ( АДРЕСА_4 ) засобами поштового зв`язку (з описом вкладення), що підтверджується квитанцією відділу поштового зв`язку «Бабаї» від 22 грудня 2022 року, описом вкладення до поштового відправлення № 6240301854636 та накладною від 22 грудня 2022 року № 6240301854636, а також актом від 22 грудня 2022 року № 1. Крім того, за змістом вказаного акту, 22 грудня 2022 року зазначене повідомлення надіслане позивачу на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 та через додаток Viber на його номер телефону НОМЕР_2 , а також у присутності членів комісії позивачу було здійснено телефонний дзвінок у режимі гучного зв`язку на його номер телефону НОМЕР_2 о 14:42 год.
У судовому процесі встановлено, що з 28 квітня 2022 року ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з фактичним місцем проживання / перебування по АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28 квітня 2022 року № 5616-5002225293.
Однак, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, належні та допустимі докази на підтвердження обставин щодо повідомлення позивачем відповідача про фактичне місце проживання на території Рівненської області відсутні. Так, позивач з квітня по грудень 2022 року щомісяця звертався до відповідача із заявами про надання йому відпустки (основної щорічної відпустки та без збереження заробітної плати), за результатом розгляду яких були прийняті відповідні розпорядження селищного голови. Водночас жодна із заяв позивача про надання відпусток не містила таких реквізитів, як адреса заявника, засобів зв`язку.
Натомість, за змістом повідомлення від 04 січня 2023 року № 03-09/37 до Височанської селищної ради 03 січня 2023 року у мобільному додатку Telegram з телефону НОМЕР_2 надійшло фото заяви позивача від 31 грудня 2022 року, відповідно до якої він просив надати відпустку без збереження заробітної плати з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року. У зв`язку із чим, позивача було повідомлено про надання відпустки без збереження заробітної плати з 03 січня 2023 року по 27 лютого 2023 року (включно) та про обов`язок з`явитися на роботі 28 лютого 2023 року для отримання розпорядження про його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, отримання розрахунку, а також отримання трудової книжки, що, як правильно виснували суди попередніх інстанцій, додатково свідчить про обізнаність позивача про його звільнення.
Крім того, згідно з повідомленнями від 09 січня 2023 року № 03-09/64 та від 17 лютого 2023 року № 03-09/382 позивачу було повідомлено про наявність вакантних посад станом на 09 січня 2023 року та на 17 лютого 2023 року, а саме: робітник з благоустрою відділу житлово-комунального господарства та благоустрою; водій відділу житлово-комунального господарства та благоустрою; старший інспектор відділу молоді, культури та спорту; спеціаліст I категорії Служби у справах дітей та сім`ї, надіслання яких підтверджується записами в журналі реєстрації вихідних документів та актами від 09 січня 2023 року та від 17 лютого 2023 року, за змістом яких повідомлення були надіслані за допомогою засобів поштового зв`язку на адресу реєстрації місця проживання позивача: АДРЕСА_4 . До того ж зазначено, що відомості щодо будь-якого іншого зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 в селищній раді відсутні.
З урахуванням установлених обставин у цій справі, доводи позивача про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки обставинам неотримання ним повідомлень, відповідно до яких його було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади, а також запропоновано іншу роботу, Верховний Суд відхиляє, оскільки з урахуванням того, що позивач у період з 01 березня 2022 року по 28 лютого 2023 року не повідомляв відповідача про бажаний спосіб комунікації та був відсутній на робочому місці в цей період, відповідач правомірно визначив спосіб повідомлення позивача про майбутнє вивільнення шляхом надсилання повідомлення від 22 грудня 2022 року № 03-09/2064 на єдину відому адресу зареєстрованого місця проживання позивача: АДРЕСА_4 , а також додаткове надсилання цього повідомлення альтернативними засобами комунікації на відому адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 та через додаток Viber на мобільний номер телефону позивача НОМЕР_2 , а також у присутності членів комісії позивачу було здійснено телефонний дзвінок у режимі гучного зв`язку на його номер телефону.
Отже, за наявності в матеріалах справи доказів направлення поштою відповідачем зазначених документів ОСОБА_1 , а також альтернативними засобами комунікації, твердження позивача про недоведення факту повідомлення його про майбутнє звільнення та недоведення до його відома вакантних посад є необґрунтованими.
Отже, в обсязі установлених судами попередніх інстанцій обставин, відповідач на виконання передбачених статтею 49-2 КЗпП України попередив ОСОБА_1 про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення та запропонував йому всі наявні вакантні посади, при цьому, пропонував їх декілька разів з урахуванням посад, які були вакантні станом на 09 січня 2023 року та на 17 лютого 2023 року, неодноразово вчиняв дії з метою ознайомлення ОСОБА_1 з переліком таких посад.
Позивач зі свого боку протягом цього періоду не виявив бажання продовжити з Височанською селищною радою трудові відносини та фактично не погодився на жодну із запропонованих йому вакантних посад.
Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
ВИСНОВОК:
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог норм трудового законодавства, зокрема: у відповідача мало місце скорочення штату працівників; позивач був вчасно попереджений про наступне звільнення і йому запропоновані наявні вакантні посади, від яких він відмовився. Отже, позовні вимоги щодо скасування розпорядження селищного голови про його звільнення, а відтак і позовні вимоги про поновлення його на роботі й похідні від них вимоги не підлягають задоволенню.
Враховуючи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, переглянуті судом касаційної інстанції в передбачених статтею 341 КАС України межах, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.