Суд дійшов висновку, що звільнення працівника за прогули без поважних причин було незаконним, оскільки його відсутність на роботі була зумовлена обставинами, які не залежали від його волі та мали поважний характер: евакуація сім’ї з небезпечної території та подальша мобілізація для проходження військової служби. Такі причини не можуть вважатися прогулом, а роботодавець зобов’язаний зберегти за працівником місце роботи та посаду до з’ясування всіх обставин.

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.07.2025 р. у справі № 752/15423/22 (провадження № 61-13312св24)

Наказом КО «Муніципальна Охорона» від 02 березня 2022 року звільнено провідного інженера з експлуатації автотранспорту 02 березня 2022 року за численні прогули без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України. З указаної довідки відомо, що він у період з 26 лютого 2022 року до 02 березня 2022 року був відсутній на робочому місці.

Згідно з долученим до справи повідомленням, адресованого керівнику підприємства КО «Муніципальна Охорона» від 04 березня 2022 року, ОСОБА_1 був призваний за мобілізацією УП № 69/2022. Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30 березня 2022 року № 32 молодшого сержанта ОСОБА_1 - на посаду штаб-сержанта з категорії групи зв`язку та інформаційних технологій вважати таким, що 30 березня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 3 440,00 грн на місяць згідно з 12 тарифним розрядом штатно-посадова категорія «старший сержант».

Обґрунтування Суду. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно чи загалом). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин упродовж робочого дня (див. постанову Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 235/2284/17 (провадження № 61-72св17), постанову Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 761/30967/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23 (провадження № 61-4703св24) викладено такий висновок: «Зважаючи на ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Це обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час таких неявок не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті».

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Суди встановили, що 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 написав заяву про надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів починаючи з 11 лютого 2022 року. Перебуваючи у відпустці, ОСОБА_5 24 лютого 2022 року у телефонному режимі отримав повідомлення з`явитися на роботу.

26 лютого 2022 року позивач переправив членів своєї сім`ї через прикордонний пункт з Республікою Молдова. Відповідно до пояснень ОСОБА_5 , після переправлення родини за кордон 26 лютого 2022 року, враховуючи, що у нього є бойовий досвід під час участі у антитерористичній операції, він вирішив приступити до виконання свого обов`язку з оборони України. З метою мобілізації він звернувся до районних територіальних центрів і згодом вступив на службу до Збройних Сил України.

Таким чином, встановивши, що позивач не перебував на робочому місці з не залежних від нього причин, які є поважними, оскільки пов`язані зі збереженням життя та здоров`я родини, а також вжиттям заходів щодо постановки на військовий облік та захист Батьківщини, суди дійшли правильного висновку, що порушення трудових прав ОСОБА_1 призвело до його незаконного звільнення, що є підставою для його поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за покликанням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/129213047