Звільнення від сплати судового збору у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2026 року у справі № 760/18489/25
Короткий зміст позовних вимог:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України Департаменту патрульної поліції, Управління автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху, Березівського відділу державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Березівський ВДВС) про відшкодування шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що після того, як він сплатив штраф за вчинення адміністративного правопорушення відповідно до постанови старшого інспектора з о/д ВУСАФППДР ДПП Онуфрієвич О. С. про накладення адміністративного стягнення від 07 червня 2022 року, йому стало відомо, що 03 червня 2025 року Березівський ВДВС на підставі тієї самої постанови відкрив виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 та наклав арешт на його банківський рахунок.
Зазначає, що його звернення до відповідачів про неможливість повторного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (стаття 61 Конституції України) залишено без відповіді.
Вважає, що зазначеними діями та рішеннями відповідачів як органів державної влади йому завдано шкоду у розмірі 11 048 грн.
Враховуючи викладене та посилаючись на положення статей 12, 13, 15, 18, 19, 26, 28, 35 Закону України «Про виконавче провадження», статей 16, 22, 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 300-304 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), ОСОБА_1 просив суд стягнути з Управління автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, Березівський відділ державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) завдану шкоду в сумі 11 048 грн у частинах на розсуд суду.
Витрати у зв`язку зі сплатою судового збору покласти на відповідача.
Короткий зміст ухвал суду першої інстанції:
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто з усіма додатками.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що у строк, встановлений судом в ухвалі про залишення позову без руху, позивач не усунув недоліки позовної заяви, а тому наявні підстави для визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року залишено без задоволення. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції двічі залишав позов ОСОБА_1 без руху для усунення недоліків. Після другого залишення без руху позивач не вчинив жодних дій протягом визначеного судом строку.
Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк, то його позовну заяву слід повернути відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , просить ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підставою касаційного оскарження ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 25 липня 2025 року та постанови Київського апеляційного суду від 27 січня 2026 року заявник зазначає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у справі про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, позивач звільняється від сплати судового збору не тільки у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при поданні апеляційної та касаційної скарги).
У цій справі судами не враховано, що пункт 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» застосовується у зв`язку із захистом прав як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях судового процесу, а саме при апеляційному перегляді справи.
Посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування норми пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» у подібних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду:
У справі, яка переглядається в порядку касації:
- позивач звернувся до суду з позовними вимогами фактично до держави, в особі уповноважених органів, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади;
- наявність підстав для звільнення від сплати судового збору позивач обгрунтовував посиланням на положення пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
Беручи до уваги предмет, підстави та зміст позову ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з того, що він звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви на підставі пункту 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», а тому суд першої інстанції помилкового керувався тим, що позивач є суб`єктом сплати судового збору у цій справі.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що приймаючи до розгляду апеляційну скаргу та залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції від 25 липня 2025 року, суд апеляційної інстанції не стягував з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги, очевидно врахувавши предмет і підстави позову та фактично визнавши наявність у позивача пільги, встановленої пунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
Водночас апеляційний суд не врахував, що така пільга передбачена законом для всіх стадій судового захисту, у тому числі при зверненні особи до суду з відповідним позовом.
У контексті викладеного, колегія суддів наголошує на тому, що приватному праву апріорі притаманна така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20; постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11).
Таким чином, суд першої інстанції помилково залишив без руху позовну заяву ОСОБА_1 з підстав несплати судового збору та повернув її матеріали позивачу у зв'язку з невиконанням ним таких вимог суду, а апеляційний суд необґрунтовано погодився з указаними висновками місцевого суду і залишив оскаржувану позивачем ухвалу суду без змін, водночас фактично визнавши наявність у позивача пільги, які встановленіпунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені в ухвалах суду першої інстанції інші недоліки, а саме: невідповідність позовної заяви вимогам статті 175 і 177 ЦПК України щодо форми і змісту та доданих матеріалів, спростовуються матеріалами позовної заяви з додатками, в якій міститься інформація про відповідачів, зміст позовних вимог, відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору (звернення до відповідачів із запитами, які залишені без відповіді), а також доказами направлення копій позову з додатками відповідачам.
Позивач наголошував на цьому у своїй апеляційній скарзі на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва, однак під час апеляційного перегляду ухвали місцевого суду апеляційний суд обмежився лише формулюванням про необхідність усунення недоліків позовної заяви після повторного залишення її місцевим судом без руху.
Разом з цим, наявність доказів направлення позивачем Управлінню автоматичної фіксації порушення правил дорожнього руху Департаменту патрульної поліції Національної поліції України і Березівський відділ державної виконавчої служби у Березівському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) як відповідачам копій апеляційної скарги з додатками через підсистему «Електронний Суд» не викликали в апеляційного суду сумнівів щодо суб`єктного складу справи: некоректного чи неповного зазначення учасників справи. Апеляційний суд в оскаржуваній постанові зазначив, що «відповідачі про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформовані належним чином».
Висновок:
Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, не мав правових підстав для повернення позовної заяви з посиланням на невиконання вимог ухвал суду від 14 та 18 липня 2025 року та помилково застосував положення частини третьої статті 185 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, у зв`язку із чим підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.