Немає жодного сумніву у тому, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) залишається застосовною під час збройного конфлікту. Звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) зі скаргами про порушення Конвенції може слугувати ефективним інструментом захисту порушених прав. Однак його застосування потребує попереднього ретельного аналізу перспектив розгляду такого звернення та побудування правової позиції.
Ключове питання № 1: застосування Конвенції ratione personae
Для пересічного громадянина у будь-якому порушенні прав, спричиненому війною, винна держава-агресор як першопричина війни як такої. Однак з юридичної точки зору і, зокрема, з точки зору ЄСПЛ, такої презумпції не існує.
При розгляді справ про порушення прав людини під час війни застосуванню підлягатиме міжнародне гуманітарне право (МГП) як lex specialis. МГП покладає обов’язки на обидві сторони збройного конфлікту (саме цей термін використовується у міжнародному праві). Таким чином, до уваги братиметься те, чи порушено норми МГП і якою саме стороною було допущено це порушення, безвідносно того, яка саме держава є агресором. У більшості випадків у порушеннях дійсно винна тільки держава-агресор, однак непоодинокі і випадки коли за порушення повністю або частково відповідальна Україна.
Таким чином, при вирішенні питання щодо доцільності подання заяви до ЄСПЛ необхідно в першу чергу визначити проти якої держави або держав може подаватися скарга. Одна заява може містити багато скарг, і може бути подана одночасно проти однієї, двох чи більше держав, які є учасницями Конвенції.
Ключове питання № 2: застосування Конвенції ratione temporis
Україна з 1997 року була і продовжує бути учасницею Конвенції, тому питання сумісності скарг проти України з Конвенцією ratione temporis не виникне. Однак держава-агресор припинила бути учасницею Конвенції з 16 вересня 2022 року. Офіційної позиції ЄСПЛ стосовно саме 16 вересня 2022 року – чи діяла Конвенція щодо держави-агресора у це день – ще не було сформовано. Якщо якесь порушення сталося саме 16 вересня 2022 року, то це питання можна залишити на розгляд ЄСПЛ.
Якщо порушення, про яке подаватиметься скарга проти держави-агресора, сталося після 16 вересня 2022 року, таку скаргу буде визнано несумісною з Конвенцією ratione temporis та не буде розглянуто по суті. Тяжкість порушення, його наслідки для жертв(и), питання справедливості і гуманізму, на жаль, не матимуть жодного значення.
Деякі порушення можуть бути такими, що тривають. Наприклад, у випадку взяття цивільної особи у полон військовими держави-агресора 1 серпня 2022 року і тримання у полоні станом на день подання скарги, маємо розглядати 3 періоди, у кожному з яких питання застосування Конвенції ratione temporis буде вирішене по-різному:
1) з 1 серпня 2022 року по 15 вересня 2022 року Конвенція буде точно застосовною ratione temporis;
2) 16 вересня 2022 року застосування Конвенції ratione temporis є можливим і буде вирішене ЄСПЛ;
3) з 17 вересня 2022 року Конвенція є незастосовною ratione temporis.
Деякі юристи вважають, що у випадку, коли матеріальне порушення мало місце до 16 вересня 2022 року, подовжити можливість подати скаргу до ЄСПЛ можна шляхом звернення до правоохоронних органів держави-агресора, що буде тригером виникнення у них обов’язку розслідувати це порушення. Нерозлідування або неефективне розслідування серйозних порушень Конвенції, як відомо, може бути окремим триваючим порушенням зобов’язань держав-учасниць Конвенції. Однак у більшості випадків такий шлях є хибним, особливо тоді, коли звернення до правоохоронних органів держави-агресора подане вже після 16 вересня 2022 року. Всі зобов’язання держави-агресора за Конвенцією, у тому числі процесуальні, припинилися 16 вересня 2022 року.
Ключове питання № 3: строки звернення до ЄСПЛ
З 1 лютого 2022 року строк звернення до ЄСПЛ зі скаргою вже становить чотири місяці замість шести. Загалом (але далеко не завжди) цей строк рахується з дня винесення остаточного рішення на національному рівні. Відмінністю провадження у ЄСПЛ від проваджень у національних судах є те, що строк на подання заяви неможливо поновити, такі процедури відсутні.
Отже, навіть якщо порушення з боку держави-агресора мало місце до 16 вересня 2022 року, заявник все одно має подати заяву до ЄСПЛ у межах чотиримісячного строку. Поновити цей строк неможливо, але дата, з якої він буде рахуватися, може бути різною:
а) якщо у державі, проти якої подається скарга, відсутні ефективні національні засоби правового захисту, то чотиримісячний строк буде рахуватися з моменту порушення. Таким чином, якщо порушення мало місце, скажімо, 1 вересня 2022 року, то строк на подання заяви завершився 1 січня 2023 року;
б) якщо ми не знаємо, чи у державі, проти якої подається скарга, наявні ефективні засоби правового захисту і сподіваємося таким чином подовжити строк звернення до ЄСПЛ, то можемо, теоретично, піти двома шляхами: а) для деяких видів порушень звернутися до національних судів держави-агресора з позовами про, наприклад, відшкодування шкоди; б) звернутися до правоохоронних органів держави-агресора з заявою про злочин, якщо порушення містить ознаки злочину за кримінальним законодавством держави-агресора. Зрозуміло, що варіант «а» є більш затратним, ніж варіант «б», і до нього загалом не вдаються, розуміючи що він є безперспективним і потрібен тільки для виконання умов прийнятності заяви до ЄСПЛ. Однак варіант «б», на жаль, не принесе бажаного результату, оскільки ЄСПЛ покладає на заявників «обов’язок старанності» («duty of diligence»). Це означає, що заявник повинен швидко звернутися з заявою про злочин до правоохоронних органів, а також брати активну участь у провадженні (звертатися з клопотаннями, слідкувати за станом провадження), та звернутися до ЄСПЛ щойно йому стане зрозуміло чи мало стати зрозуміло, що розслідування є неефективним. При зверненні до правоохоронних органів держави-агресора це стає зрозумілим дуже швидко;
в) якщо заявник не знав/не знала про порушення або не знав/не знала про те, що певні дії держави порушили його права, гарантовані Конвенцією, то строк звернення до ЄСПЛ із заявою буде обчислюватися з дня, коли заявник дізнався/дізналася про такі факти (див., наприклад, Варнава та Інші проти Туреччини, § 157). Теоретично така ситуація можлива якщо, наприклад, заявник перебуває за кордоном і не знав/не знала, що його будинок було зруйновано ракетою держави-агресора до 16 вересня 2022 року. Слід враховувати, що з плином часу правдоподібність таких ситуацій буде все менш ймовірною і, у будь-якому випадку, факт незнання потребуватиме доведення.
Цікаво, що ЄСПЛ, загалом, відкриває провадження у справах, які пов’язані з війною. Ця обставина підживлює ілюзію, що скаргу визнано прийнятною і буде розглянуто по суті. Це не так. Відкриття провадження не означає, що скарги визнано прийнятними. ЄСПЛ буде розглядати це питання пізніше, ймовірно, через багато років, і так само може відхилити (і відхилить) неприйнятні скарги.
Ключове питання № 4: які саме міжнародні зобов’язання порушено
Це правильно, що ЄСПЛ при розгляді справ аналізує всі релевантні міжнародно-правові норми, а також застосовні норми національного законодавства. Однак вони враховуються як контекст, а не як документи, на порушення яких можна скаржитися. Таким чином, при поданні заяви до ЄСПЛ необхідно визначитися, про порушення яких саме положень Конвенції буде йтися. Саме на Конвенцію і тільки на неї необхідно посилатися у розділі “F” формуляра заяви.
Кожна стаття Конвенції має своє тлумачення, яке визначається практикою ЄСПЛ. Перш ніж формулювати скарги, варто ознайомитися з цією практикою. Актуальні довідники по кожній статті Конвенції, а також по трансверсальних темах (наприклад, «права ув’язнених», «довкілля», «тероризм», «соціальні права» тощо) доступні для безкоштовного перегляду на платформі ECHR Knowledge Sharing.
Ключове питання № 5: чи варто звертатися до ЄСПЛ «про всяк випадок»
Відсутність судового збору у ЄСПЛ подекуди викликає бажання звернутися із заявою навіть тоді, коли заздалегідь зрозуміло чи має бути зрозуміло, що скаргу зрештою відхилять. Цього однозначно не варто робити з цілого ряду причин.
По-перше, ЄСПЛ і так перевантажений величезною кількістю скарг. Кожну отриману заяву працівники Секретаріату Суду повинні перевірити і зреагувати на неї, навіть тоді коли заява є неприйнятною в цілому. Необхідність опрацьовувати велику кількість завідомо неприйнятних скарг значно сповільнює роботу Суду і є основною причиною високої тривалості розгляду справ у ЄСПЛ. Таким чином, подання завідомо неприйнятних скарг негативно впливає на всіх інших заявників, які чекають розгляду.
По-друге, подання заяви до ЄСПЛ обмежує заявника у можливості скористатися іншим міжнародним механізмом захисту порушених прав як, наприклад, подання комунікацій до комітетів ООН. Заявник може звернутися тільки до одного міжнародного трибуналу з одного і того самого питання. Одночасне звернення до декількох міжнародних трибуналів призведе до визнання всіх скарг неприйнятними. Тому потрібно ретельно вивчити всі наявні можливості та обрати ту з них, яка є найбільш виграшною для заявника. Прострочена скарга до ЄСПЛ може бути подана до одного з комітетів ООН без порушення строків.
По-третє, хоча за подання заяви до ЄСПЛ не справляється судовий збір, ця процедура теж має свою ціну. Збір доказів і підготовка заяви потребує значних часових витрат, тягне за собою витрати на експертизи (за необхідності), друк та послуги поштової служби. Якщо скарга є завідомо неприйнятною, у цій роботі та витратах немає ніякого сенсу.
І наостанок, якщо скарга подається за допомогою представника (адвоката), то подання завідомо неприйнятної заяви тягне за собою репутаційні втрати цього фахівця як у Секретаріаті Суду, так і на ринку юридичних послуг.