Саме по собі зобов’язання військової частини внести відомості про військову службу за призовом під час мобілізації, здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення не свідчить про неправомірність дій та рішень відповідача

Короткий зміст позовних вимог:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини №  НОМЕР_1 Національної гвардії України про відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що навесні 2014 року він вступив до добровольчого батальйону «ІНФОРМАЦІЯ_1», який згодом офіційно увійшов до Національної гвардії України, з бійцями було укладено контракти про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України.

16 червня 2014 року він підписав контракт та був зарахований до військової частини № НОМЕР_1, а 07 липня 2014 року – відправлений у складі свого підрозділу до зони проведення АТО, де виконував бойові завдання.

29 серпня 2014 року при виконанні бойового завдання його було важко поранено. 09 лютого 2015 року, коли лікування ще не було закінчене, йому було встановлено ІІ групу інвалідності. На той час законодавством було суттєво обмежено соціальний захист резервістів порівняно з військовослужбовцями, тому він отримав значно меншу одноразову грошову допомогу при інвалідності, а органи Пенсійного фонду України відмовили йому в призначенні «військової» пенсії по інвалідності, тому йому довелося звертатися до суду за захистом своїх прав.

Після звільнення з військової частини № НОМЕР_1 знайомі, дізнавшись, що він був лише резервістом і нібито справжньої служби не проходив, розчарувалися в ньому, відкрито критикували. Таким чином, відносини з більшістю знайомих та друзів було порушено, він почав втрачати життєві зв’язки.

Київський апеляційний адміністративний суд у постанові від 24 грудня 2015 року та Окружний адміністративний суд м. Києва у постанові від 07 грудня 2015 року у справі № 826/844/16 визнали його службу у Національній гвардії України з 16 червня 2014 року по 02 жовтня 2015 року військовою службою за призовом під час мобілізації та обґрунтували неправомірність бездіяльності керівництва військової частини щодо непереведення його зі статусу резервіста у статус військовослужбовця та неоформлення відповідних документів.

Пізніше він усвідомив, що оскільки не мав статусу військовослужбовця під час проходження служби у військовій частині, то й грошове забезпечення отримував не як військовослужбовець, а мінімальне.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 березня 2017 року у справі № 826/20350/16 визнано бездіяльність військової частини неправомірною, встановлено обов’язок перерахувати йому грошове забезпечення. Він зрозумів, що був ошуканий на гроші, недоотримав значні для нього кошти через неправомірні дії військової частини, не мав рівня життя, гідного військовослужбовця, його родина не отримала через це певних благ.

Вказував, що бездіяльність військової частини щодо непереведення його зі статусу резервіста у статус військовослужбовця та неоформлення відповідних документів принизила його честь та гідність, порушила його майнові права та спричинила сильні душевні страждання, чим завдала значної моральної шкоди. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь 482 400 грн у відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати на залучення експерта та проведення експертизи у розмірі 10 590, 68 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 482 400 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, посилаючись на положення статей 23, 1166, 1167 ЦК України, виходив із того, що позивачем надано обґрунтовані докази, що підтверджують факт заподіяння йому моральної шкоди саме неправомірними діями та рішеннями відповідача, розмір якої підтверджено висновком повторної комісійної судової психологічної експертизи від 22 листопада 2022 року.

Короткий зміст постанови апеляційного суду:

Постановою Київського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року апеляційну скаргу військової частини № НОМЕР_1 Національної гвардії України задоволено. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2023 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не надано належних доказів, які підтверджують протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв’язку між шкодою та протиправним діянням, що виключає цивільно-правову відповідальність та підстави для відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року й залишити в силі рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2023 року.

Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); не дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статей 23, 1167 ЦК України, оскільки жодна з цих норм не містить умови саме протиправності діяння для відшкодування завданої цим діянням моральної шкоди.

Зазначає, що неправомірність діяння не потребує окремого визнання судом і впливає з суті судового рішення, яким задоволено позов щодо оскарження такого діяння або судового рішення, у якому встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб’єкт владних повноважень діяв не відповідно до чинного законодавства.

Позиція Верховного Суду:

Аналізом вищенаведених норм встановлено, що громадяни України для виконання військового обов’язку в добровільному порядку можуть бути прийняті на службу у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань, зокрема Національної гвардії України. Крім того, служба у військовому резерві запроваджується з метою підготовки (тобто навчання) резервістів шляхом набуття та підтримання на належному рівні вмінь і навичок за військово-обліковою спеціальністю.

Вищенаведеними положеннями законодавства встановлено, що одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка для резервістів під час мобілізації розпочинається в день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) та закінчується, зокрема в день закінчення строку дії контракту, але не раніше дня видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення резервіста зі служби у військовому резерві.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про національну гвардію України» шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу управління Національної гвардії України, військовослужбовцями Національної гвардії України при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставах і в порядку, встановлених законом.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Фактично підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтею 1174 ЦК України є шкода, протиправна поведінка та причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Таким чином, наявність шкоди не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, оскільки доведенню підлягає наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, крім того необхідним є правильне визначення суб’єкта такої відповідальності.

Отже, наявність моральної шкоди у позивача не породжує у відповідача безумовного обов’язку її компенсації, якщо за наслідками розгляду справи не встановлені такі складові цивільно-правової відповідальності, як неправомірна поведінка відповідача, внаслідок якої позивачеві завдана моральна шкода.

Висновок:

Саме по собі зобов’язання військової частини внести відомості про військову службу за призовом під час мобілізації до військового квитка ОСОБА_1,  здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення не свідчить про неправомірність дій та рішень відповідача, проте є достатньою сатисфакцією поновлення порушених прав позивача.

При цьому позивач не звертався до відповідача з вимогами про внесення до військового квитка відомостей про військову службу за призовом під час мобілізації, здійснення перерахунку та виплату грошового забезпечення, як до звернення до адміністративного суду з відповідними позовами, так і після ухвалення відповідних судових рішень.

Із урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного – без змін.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 363/1791/17 – https://tinyurl.com/44zjc9zv