Зміна розміру аліментів: доводи позивача про значне покращення майнового становища відповідача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2022 року у справі № 712/6313/21 (провадження № 61-3728 св 22):

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 червня 2019 року розірвано. У шлюбі у них народився син, крім того, ОСОБА_2 усиновив її сина від першого шлюбу.

Подружнє життя у них не склалося. Конфлікти почали виникати після повернення ОСОБА_2 із зони проведення антитерористичної операції (військових дій) та операцій Об`єднаних сил.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання синів: у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000,00 грн, щомісячно, і до досягнення дітьми повноліття. На виконання вказаного судового рішення було видано виконавчий лист і відкрито виконавче провадження з його примусового виконання.

Зазначала, що ОСОБА_2 майже не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, не бере участі у додаткових витратах на дітей (гуртки дітей, постійні медичні огляди, їх лікування, поїздки та оздоровлення дітей, олімпіади, придбання одягу, взуття, підручників, наймання репетиторів тощо), не піклується про них і не забезпечує їх усім необхідним для нормального фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

При цьому аліменти, які перераховувались військовою частиною,чи матеріальну допомогу, яку він перераховував на дітей, після її надходження, примушував віддавати йому.

Вказувала, що між нею та ОСОБА_2 були усні домовленості щодо порядку та способу перерахування коштів на її картку на його потреби, а також для придбавання продуктів харчування та ліків для його матері та баби. Інколи він перераховував кошти, які вона знімала й згодом повертала йому, так як, із його слів, у військовій частині не було банкомата. Під час її відрядження до міста Києва просив придбавати йому військову амуніцію, одяг, взуття. У всіх цих випадках перерахування коштів мало відповідне призначення платежу.

Після її спроби розірвати шлюб у 2017 році у зв`язку з перелюбом чоловіка, ними досягнута домовленість, що він братиме участь у всіх витратах на дітей нарівні з нею, відшкодовуватиме повністю лікування синів, вона оплачуватиме гуртки старшого сина, а він — молодшого.

Проте, ОСОБА_2 не сплачував аліменти протягом 2017-2019 років,у зв`язку з чим вона звернулася до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості зі сплати аліментів.

З метою врегулювання спору про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, та як виявилося, задля уникнення кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 164 КК України (ухилення від сплати аліментів на утримання дітей), ними була досягнута домовленість про припинення права на аліменти для дітей та даруванням належної відповідачеві квартири на користь синів. Після цього він мав знятись з реєстрації у квартирі, виїхати з квартири та самостійно, кожного 15 числа місяця, з 22 травня 2019 року сплачувати аліменти на утримання дітей на їх картки у визначеному судом розмірі з призначенням платежу «аліменти за…місяць…згідно рішення суду».

Після оформлення нотаріально посвідченого договору дарування вона відкликала позовну заяву про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, однак ОСОБА_2 знову порушив домовленість та не сплачував аліменти, а тому вона повторно пред`явила виконавчий лист до примусового виконання. Із жовтня 2019 року аліменти перераховує військова частина за місцем його роботи. Заборгованість зі сплати аліментів за 5 місяців 10 днів виплачено військовою частиною лише в березні 2020 року без індексації аліментів.

Позивач зазначала, що відповідач працює у головному центрі підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота (в/ч НОМЕР_1 , смт Оршанець) на посаді викладача, має достатній заробіток від 18 600,00 грн до 25 000,00 грн на місяць, придбав мотоцикл, користується автомобілем, має пільги, його мати заміжня і фінансово забезпечена, а відтак сплата аліментів за рішенням суду на синів не є обтяжливим для ОСОБА_2 . Натомість, вона є самозайнятою особою, її заробіток нестабільний.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_8 , у розмірі 6 800,00 грн, щомісячно, до 5 числа кожного місяця, починаючи з 15 квітня 2020 року і до досягнення сином повноліття, а також вирішити питання понесених нею судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій:

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 листопада 2021 рокув задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявність підстав відповідно до вимог статті 192 СК України для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, а саме, зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я платника або одержувача аліментів.

Позиція Верховного Суду:

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів — це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність

у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав

на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зазначене також роз`яснено судам у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження

(частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено вище, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів — це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Разом із цим, кожна сторона повинна довести обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог (частина перша статті 81 ЦПК України).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довела належними, допустимими та достатніми доказами наявності зміни матеріального становища ОСОБА_2 , погіршення або поліпшення здоров`я когось із сторін та інших випадків, передбачених статтею 192 СК України, що обумовлюють можливість зміни визначеного судом розміру аліментів, які стягуються на утримання неповнолітнього сина, а тому обгрунтовано відмовив у задоволенні її позову.

Висновок:

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

У цілому доводи позивача про значне покращення майнового становища відповідача є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

При цьому посилання касаційної скарги про те, що суди не витребували певні докази для доведення майнового стану відповідача не узгоджуються з принципом змагальності цивільного судочинства і повноваженнями суду на витребування доказів з власної ініціативи.

Також, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 000,00 грн, оскільки така сума відповідає принципу співмірності та розумності.

Більше того, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є частиною гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд, оскільки без особи, яка має досвід та навички професійного юриста, було б неможливо для позивача отримати позитивне рішення у справі.

Таким чином, судами під час розгляду справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права, як і не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідні доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, а тому відхиляються Верховним Судом.

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2022 року у справі № 712/6313/21 (провадження № 61-3728 св 22) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/105839491