Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
27.06.2022

Зловживання правом при укладенні шлюбного договору

Матеріал підготував Анатолій Волков – адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ

Господарським судом визнано недійсним правочин в межах процедури банкрутства фізичної особи.

Здавалося б, яким чином у господарському судочинстві може вирішуватися питання про недійсність шлюбного договору? Чому договірні відносини між подружжям стали об’єктом оцінки господарського суду, та при чому тут арбітражний керуючий? Які саме положення шлюбного договору та дії чоловіка і дружини суд визнав недобросовісними? Відповіді на ці запитання та аналіз позиції суду і учасників справи надає адвокат, член Центру сімейного права ВША НААУ Анатолій Волков.

До одного із господарських судів надійшла заява про відкриття справи щодо неплатоспроможності фізичної особи, у якій заявник просив визнати його неплатоспроможним. Зокрема, просив наявні борги вважати погашеними, через відсутність майна боржника, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню. В межах такої процедури судом було призначено керуючим реструктуризацією боргів фізичної особи  –  арбітражного керуючого.

У таких процедурах банкрутства на арбітражного керуючого покладається організація відповідних заходів щодо виявлення майна, реструктиризації боргів тощо. В даному випадку було встановлено, що у боржника наявна кількамільйонна прострочена заборгованість перед банківською установою.

Разом з тим, було з’ясовано, що громадянин перебуваючи у шлюбі, два роки тому уклав шлюбний договір із дружиною.

Так, відповідно до положень ч.1 ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства  господарському суду надано повноваження визнавати недійсними правочини за останні три роки, які завдали збитків самому боржнику або кредиторам. Арбітражний керуючий скористався своїм правом та в межах процедури визнання неплатоспроможною особи,  подав позов про визнання шлюбного договору недійсним.

Зміст оскаржуваного шлюбного договору передбачав врегулювання майнових відносин, включаючи визначення правового режиму майна, набутого в період перебування в зареєстрованому шлюбі та визначено майнові права та обов`язки  кожного з подружжя. Також, в цьому договорі передбачено, що будь-яке рухоме і нерухоме майно придбане та зареєстроване чоловіком або дружиною, як до, та і після реєстрації шлюбу, є власністю того з подружжя на чиє ім`я  воно придбане та зареєстроване.

Цікаво, що надалі містився пункт Договору, яким віднесено до права особистої власності дружини усе майно, включаючи житло, інше нерухоме та рухоме майно. Тобто дружина була титульним власником, оскільки перелічене майно придбавалося на її ім’я, в період шлюбу.

Чому ж тоді арбітражний керуючий поставив під сумнів добросовісність подружжя, якщо законом передбачене договірне регулювання майнових відносин між ними?

Детальна регламентація договірного регулювання відносин між подружжям викладена у статті 64 Сімейного кодексу України. У частині першій цієї статті передбачено право дружини та чоловіка на укладення договорів між собою. Так, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, та і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Окремим видом договірного врегулювання сімейних відносин подружжя є шлюбний договір.

Положеннями статті 93 Сімейного кодексу України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору зокрема, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством.

В даному випадку, на думку арбітражного керуючого дії боржника вчинялися, щоб завдати шкоду кредитору, відтак дії учасників цивільних правовідносин (подружжя) не були добросовісними, тобто не відповідали певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю і відкритістю. З таким твердженням погодився і господарський суд, який у своєму рішенні про визнання недійсним шлюбного договору зазначив: «поділ спільного майна подружжя не може використовуватись учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником, або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. В даному випадку, укладення шлюбного договору  є відчуженням, оскільки все належне майно залишається у власності дружини після виникнення в чоловіка зобов`язання щодо повернення суми позики». Як зазначив суд, не можна залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Наразі рішення суду у цій справі не набрало законної сили та оскаржується в апеляційному порядку, однак прецедент вартує уваги та цікавий з точки зору вирішення у господарському процесі сімейних правовідносин.