1. Постанова ВС КЦС від 03 жовтня 2022 року у справі №585/900/21 (щодо неузгодженості орендрої плати за землю)

Згідно доводів Верховного суду за Типовим договором оренди землі, розмір орендної плати у зазначається у:

• грошовій формі — у гривнях із зазначенням способів внесення за земельні ділянки приватної власності, а за земельні ділянки державної або комунальної власності також із зазначенням відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки або розміру земельного податку;
• натуральній — перелік, кількість або частка продукції, одержуваної із земельної ділянки, якісні показники продукції, місце, умови, порядок, строки поставки;
• відробітковій — види, обсяги, строки і місце надання послуг, види, обсяги, строки і місце виконання робіт.

У матеріалах справи немає посилання на узгоджений сторонами розмір таких форм орендної плати як натуральна та відробіткова, є лише вказівка, що вони можуть бути визначені сторонами, оскільки передбачені Типовим договором.

Суд апеляційної інстанції переглядав рішення суду першої інстанції відповідно до статті 367 ЦПК України, згідно з якою в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Недотримання форми орендної плати, визначеної в договорі оренди землі, є самостійною підставою для його розірвання, яка не заявлялась позивачкою в суді першої інстанції, тому не може бути предметом розгляду в суді касаційної інстанції.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17, провадження № 61-41932сво18, Верховний Суд сформулював висновок за інших фактичних обставин, встановлених судами. У справі сторони погодили три основні складові орендної плати, а саме: орендна плата у грошовій формі 4% від грошової оцінки землі; безкоштовна поставка 1 тонни соломи до садиби орендодавця; оранка і культивація присадибної ділянки орендодавця до 0,40 га. Орендар не виконував дві з них, а лише сплачував орендну плату в грошовій формі з простроченням.

У справі, що переглядається сторони не узгоджували інші форми орендної плати, крім грошової, а суди не встановили прострочення з оплати у грошовій формі, тому цей висновок Верховного Суду не застосовується.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка не довела обставин, на які вона посилалась як на підставу своїх позовних вимог, порушення її прав як орендодавця, не надала доказів звернення до орендаря із заявою про перегляд розміру орендної плати відповідно до вимог Закону, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106598557

2. Постанова ВС КГС від 04 жовтня 2022 року у cправі №922/2828/20 (щодо переходу до фактичного користувача земельної ділянки)

Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду України.

Положення глави 15, ст.ст. 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Верховний Суд зазначає, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Щодо висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2020 у справі №922/2417/19, то вони зроблені Верховним Судом за наявності обставини, яка принципово відрізняє такий спір від спору у даній справі, а саме, співпадіння площ земельних ділянок під об`єктами нерухомості, за які стягується плата, із площами земельних ділянок з відповідними кадастровими номерами. Натомість у даній справі площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, на якій розташована нерухомість відповідача складає 11,5278 га, тоді як прокурором заявлено до стягнення з відповідача коштів за користування частинами цієї земельної ділянки з площею 5671,04 кв.м., 3796 кв.м., 4548,57 кв.м., 84432,95 кв.м.

Верховний Суд зазначив, що суди, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, правильно взяли до уваги акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки від 15.08.2017 року, договори дарування із зазначенням площі нерухомого майна, та вирахували цю суму шляхом множення вартості одного квадратного метру спірної земельної ділянки (відповідно до проведеної та затвердженої нормативно-грошової оцінки земель м. Харкова станом на рік розрахунку) на всю площу земельної ділянки, що використовується відповідачем, а також на розмір ставки орендної плати за земельну ділянку із врахуванням сплачених відповідачем сум земельного податку.

Колегія суддів у справі № 922/2828/20 вважає, що така позиція не суперечить базовим принципам використання землі і більше того, не встановлює підґрунтя для звільнення недобросовісних користувачів від встановленого законом обов`язку сплачувати плату за користування землею.

Відповідно до ч. 286.6 ст. 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Верховний Суд не бачить жодних перешкод для застосування цієї норми права (за аналогією) у спірних правовідносинах і як наслідок з цього доходить до висновку, що розрахувати суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою для кожної з кількох осіб пропорційно їх часткам у праві власності на нерухомість, яка знаходиться на такій земельній ділянці можливо, а тому розрахунок позовних вимог, який містить у собі саме такий алгоритм, не суперечить вимогам закону, є раціональним та справедливим.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106658265

3. Постанова ВС КАС від 05 жовтня 2022 року у справі №813/1813/18 (щодо набуття права власності на земелі історико-культурної спадщини)

Поняття земель історико-культурного призначення наводиться у статті 53 Земельного кодексу України, шляхом перелічення їхнього складу: до земель історико-культурного призначення належать землі на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини.

Для визначення категорії земель, як земель історико-культурного призначення необхідні певні правові факти, які б встановлювали, що той чи інший об`єкт відноситься до об`єктів перелічених в статті 53 Земельного кодексу України.

Такими правовими підставами є:

а) внесення історико-культурних об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

б) встановлення охоронних зон історико-культурних об`єктів;

в)встановлення режиму заповідної охорони історико-культурних об`єктів;

г) встановлення правового режиму охоронюваної археологічної території;

ґ) встановлення правового режиму історичного ареалу населеного пункту, занесеного до Списку історичних населених пунктів.

Згідно із частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії — за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача щодо неналежності єврейського кладовища до об`єктів культурної спадщини. Також з урахуванням судового рішення у господарській справі №921/422/19, яким скасовано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею серії ЯЯ №297309 від 29.07.2010, виданий Чортківській центральній комунальній районній лікарні, колегія суддів відхиляє доводи скаржника в частині, що стосуються прав користування земельною ділянкою, що знаходиться по вул. Д.Пігути, 31Б.

Водночас колегія суддів вважає слушними доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для задоволення позову у визначений позивачем спосіб, з огляду на таке.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно цього не зробив.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи відмову у його наданні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Отже, питання вирішене не у встановленому законом порядку.

Способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного владного рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила таке.

Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Разом з тим наведених обставин судами не встановлено.

Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106621301

4. Постанова ВС КГС від 07 жовтня 2022 року у cправі № 921/730/19 (щодо визнання недійсним розпорядження та договору оренди землі)

Відповідно до частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже ВС зазначає, що вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 03.10.2019 у справі № 910/16620/16, від 27.10.2021 у справі № 910/2795/20, від 28.10.2021 у справі № 917/388/20, постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, які правильно були враховані судом апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) погодилась з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18) та Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 29/5005/17496/2011 та зазначила, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106658322

5. Постанова ВС КАС від 07 жовтня 2022 року у справі № 822/1329/16 (щодо переходу та розподілу земельних ділянок власникам земельних часток (паїв))

Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.

Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарського призначення, водний фонд, резервний фонд).

Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

У проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) визначаються місце розташування земельних ділянок, їх межі та площі сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), їх цільове призначення, дії обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок, у тому числі земельних сервітутів.

У разі необхідності в проектах землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) здійснюється перерахунок розміру в умовних кадастрових гектарах та вартості земельної частки (паю).

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розпорядженням голови Старокостянтинівської РДА №460/2007-р від 25.12.2007 затверджено проекти та передано у власність позивачів земельні ділянки №198, №356, №357 за Схемою поділу відповідно до сертифікатів на право на земельну частку (пай).

В подальшому розпорядженням №58/2016-р від 28.03.2016 затверджено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), яким затверджено схему розподілу земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

В обгрунтуваyня своїх вимог позивачі, серед іншого, покликались на те, що

Зокрема, судами не зёясовано які саме ділянки передано у власність позивачам, їх місцезнаходження та чи перебувають такі ділянки в межах території, розподіленої проектом, який затвердив відповідач оскаржуваним розпорядженням.

Водночас, такі обставини є ключовими для правильного вирішення справи, оскільки їх підтвердження виключає можливість повторного розподілу на підставі оскаржуваного розпорядження тих земельних ділянок, які уже сформовані і передані у власність.

При цьому, як встановив суд апеляційної інстанції, розпорядження №460/2007-р від 25.12.2007 станом на час розгляду справи є чинним.

Покликання суду першої інстанції в обгрунтування висновків щодо правомірності розпорядження №58/2016-р від 28.03.2016 на те, що розпорядженням №141/2016-р від 12.08.2016 внесено зміни до розпорядження №460/2007-р від 25.12.2007, чим усунуто розбіжності у розпорядженнях №460/2007-р від 25.12.2007 та №58/2016-р від 28.03.2016, є безпідставним, оскільки розпорядження №141/2016-р від 12.08.2016 прийняте через майже 5 місяців після прийняття №58/2016-р від 28.03.2016, відтак не може виступати доказом його правомірності.

З повним текстом судового рішення можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106666657

Заходи на тему земельного права у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ:

• Вебінар: “Адвокат в земельному праві: напрямки діяльності, виклики та можливості”, лектор Віктор Кобилянський

Деталі та реєстрація: https://bit.ly/3EPh075

• Вебінар: “Оренда землі: договірний аспект та особливості в умовах воєнного стану”, лектор Ян Білоголовий

Деталі та реєстрація: https://bit.ly/3ESHZyT

• “Ринок сільськогосподарських земель: способи набуття та захисту прав”, лектор Віктор Кобилянський

Деталі та реєстрація: https://bit.ly/3TsDizE