Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
09.12.2021

Застосування положень КК та КПК стосовно кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством

Тему дня підготувала Ірина Гловюк, заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінально-правових дисциплін Інституту права Львівського державного університету внутрішніх справ.

08 грудня 2021 було проведено вебінар «Застосування положень КК та КПК стосовно кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством» в ланцюжку заходів “16 днів активних дій протидії насильству”
В межах вебінару було розглянуто питання:
1. Практика ЄСПЛ стосовно протидії домашньому насильству. Справа «Опюз проти Туреччини». Справа «Левчук проти України». Справа «Володіна проти Росії».
2. Стаття 126-1 КК: доктринальне та судове тлумачення.
3. Тлумачення поняття «домашнє насильство» за КПК.
4. Застосування положень КПК щодо обмежувальних заходів.
5. Застосування норми КПК «угода про примирення у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника».
6. Використання даних щодо кримінальних проваджень у цивільних провадженнях щодо видачі обмежувальних приписів: практика ВС.
Важливість кримінально-юстиційного напрямку протидії домашньому насильству складно переоцінити, особливо зважаючи на ті положення Стамбульської конвенції, які торкаються матеріального права, розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право та захисні заходи. Незважаючи на те, що Стамбульська конвенції поки що не ратифікована Україною, на неї неодноразово посилався ККС ВС, вирішуючи касаційні скарги у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством. Наприклад, у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 453/225/19 Об’єднана палата ККС ВС зазначила, що «у п. «b» ст. 3 Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (далі – Стамбульська конвенція) визначає домашнє насильство як всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні. Як наголошується у Стамбульській конвенції (ст. 2), її положення застосовуються до всіх форм насильства щодо жінок, у тому числі до домашнього насильства, яке зачіпає жінок непропорційно», у зв’язку з чим визнала широкий підхід до поняття «злочин, пов’язаний із домашнім насильством», а саме: формулювання поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» є ширшим за поняття «домашнє насильство» у нормі ст. 126-1 КК і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. Тому поняття «злочин, пов`язаний із домашнім насильством» не є відсилочним, у розумінні законодавця має комплексний характер й регламентується у різних сферах суспільних відносин. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця. У контексті зазначеного «злочином, пов`язаним із домашнім насильством» слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого містять хоча б один із елементів, перелічених у ст. 1 Закону № 2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх у відповідній статті (частині статті) КК як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину (URL: https://bit.ly/3pDqObm). У іншій постанові ККС ВС вказав, що «хоча Стамбульська Конвенція до цього часу Україною не ратифікована, однак пряме посилання на неї в законі зобов’язує Суд при визначенні “домашнього насильства” та “злочину, пов’язаного з домашнім насильством”, приймати до уваги не лише національне законодавство, але й положення цієї Конвенції, а також інших міжнародних договорів та дотичну практику міжнародних органів у тій частині, в якій вони важливі для розуміння її положень… Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що Стамбульською Конвенцією домашнє насильство розуміється як певний спосіб поведінки, якою одна особа намагається утвердити або підтримати контроль над іншою особою, що відноситься до певної вразливої групи і знаходиться у вразливій ситуації» (URL: https://bit.ly/3y73F4R).
Відмітимо, що Стамбульська конвенція прямо передбачила потребу розслідування всіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, без неналежних затримок і з урахуванням прав жертви на всіх стадіях кримінального провадження (ст. 49). Те, що усі факти домашнього насильства мають бути розслідувані ефективно, вказується і у практиці ЄСПЛ. Зокрема, у справі «Volodina v. Russia» (Application no. 41261/17) Суд нагадав, що обов’язок здійснення ефективного досудового розслідування усіх фактів домашнього насильства є необхідним елементом зобов’язань держави за ст. 3 Конвенції. Щоб бути ефективним, таке розслідування має бути швидким та ретельним. Влада має застосувати усі розумні заходи, щоб забезпечити схоронність доказів інциденту, враховуючи експертні докази. У справах щодо домашнього насильства потрібна особлива ретельність, і особливий характер домашнього насильства необхідно враховувати в ході розгляду. Зобов’язання держави щодо розслідування не є задовільним, якщо захист, передбачений національним законодавством, існує лише теоретично; він має ефективно функціонувати на практиці, і це вимагає оперативного розгляду справи без невиправданих затримок (Opuz, §§ 145-51 and 168; T.M. and C.M. v. the Republic of Moldova, § 46; and Talpis, §§ 106 and 129) (п. 92) (цит. за: URL: https://bit.ly/33epiou ).
Звернемо також увагу на важливі положення Стамбульської конвенції, які торкаються врахування волі жертви у кримінальному провадженні. За ст. 55 Конвенції, Сторони забезпечують, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, установлених відповідно до статей 35 (фізичне насильство), 36 (сексуальне насильство, у тому числі зґвалтування), 37 (примусовий шлюб), 38 (каліцтво жіночих геніталій) та 39 (примусовий аборт та примусова стерилізація) цієї Конвенції, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, якщо правопорушення було вчинено цілком або частково на її території, і щоб провадження могло продовжуватися навіть, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу. КПК України встановив заборону закриття кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, якщо потерпілий, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Відмітимо, що провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 122 (умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження без обтяжуючих обставин), статтею 125 (умисне легке тілесне ушкодження), частиною першою статті 126 (умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, без обтяжуючих обставин), статтею 126-1 (домашнє насильство), частиною першою статті 129 (погроза вбивством без обтяжуючих обставин), статтею 134 (незаконний аборт або стерилізація), статтею 151-2 (примушування до шлюбу), частиною першою статті 152 (зґвалтування без обтяжуючих обставин), частиною першою статті 153 (сексуальне насильство), статтею 154 (примушування до вступу в статевий зв’язок) – здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто початок провадження цілком залежить від жертви кримінального правопорушення, проте, закрити ці провадження через відмову потерпілих від обвинувачення – не можна.
Відмітимо, що КК ВС у одній з постанов вказав, що «при вирішенні питання про застосування пункту 7 частини 1 статті 284 КПК, суди мають розглянути докази, що стосуються ризику повторення злочину, існування загрози здоров’ю та безпеці потерпілого, поточного стану стосунків між потерпілим та обвинуваченим, наслідків продовження кримінального переслідування всупереч волі потерпілого, історії взаємовідносин, включаючи попередні випадки насильства тощо. Суд також має прийняти до уваги надані стороною обвинувачення відомості про заходи, що вживалися державними органами відповідно до Закону про домашнє насильство і результати цих заходів». (URL: https://bit.ly/3GpTN9h) Разом з тим, ці обставини, попри їх безсумнівну важливість, дозволяють лише з’ясувати добровільність позиції потерпілої / потерпілого, який відмовляється від обвинувачення, проте, ніяк не впливає на імперативність законодавчої заборони закриття кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством, якщо потерпілий, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
Отже, і нормативна база, і правозастоування у аспекті кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством, потребують вдосконалення у аспекті відповідності Стамбульській конвенції та ефективності розслідування домашнього насильства.