Питання боротьби з легалізацією незаконного отриманих грошових коштів у світі так і в кожній країні приділяється багато уваги. Цікавим є досвід Латвійської правової системи.
Практикою надання правової допомоги у справі, пов’язаною з конфіскацією в Латвії фінансових активів нерезидентів діляться практикуючі адвокати Адвокатського Бюро «ACTIUM» Ріга, Латвія, Сергій Хідашелі та Дмитро Скачков, які спеціалізуються у наданні правової допомоги у вказаних справах. У наведеній справі, при виконання доручень компетентних правоохоронних органів Латвії та України, в межах міжнародного співробітництва органів правопорядку, правову допомогу Клієнтам в Україні надавав засновник Адвокатського Бюро «Колесников І.В. і Партнери», адвокат Колесников Ігор Валерійович.
З 2018 року в Латвії запроваджена та активно застосовується Директива 2014/42 Європейського Парламенту та Ради про заморожування та конфіскацію засобів та доходів, отриманих злочинним шляхом в Європейському Союзі.
У зв’язку з цим було внесено ряд поправок до Кримінально-процесуального закону Латвії з метою допомогти компетентним установам, які здійснюють досудове розслідування, в рамках спеціального процесу визнавати отриманими злочинним шляхом і конфісковувати на користь державного бюджету кошти, які слідство мало підстави вважати «злочинно отриманими».
Для досягнення такої мети латвійський законодавець ввів до Кримінально-процесуального кодексу особливий статус учасника кримінального провадження — власника майна, здобутого внаслідок кримінального правопорушення. Сторона з таким статусом у справі максимально обмежена в реалізації своїх прав, оскільки на неї і на таке майно не поширюються жорсткі вимоги стандартів доказування (презумпція невинуватості та інші), застосовні до обвинуваченого або підозрюваного.
Такий знижений стандарт доказування призвів до того, що слідство вимагає від власника доводити законне походження майна, самостійно дає правову оцінку таким поясненням, але якщо цього недостатньо, «на думку слідства», вважає, «що майно має скоріше кримінальне, ніж законне» походження, і пропонує суду визнавати це майно злочинно здобутим або таким, що стосується кримінального правопорушення, та конфісковувати його на користь державного бюджету.
Клопотання слідства, без уточнення даних про потерпілих, розглядається за спеціальною прискореною процедурою у двох судових інстанціях (першій та апеляційній). Рішення апеляційного органу є остаточним і оскарженню не підлягає.
Однак, попри явне свавілля і правовий нігілізм з боку поліції і прокуратури, адвокатам, які захищають інтереси клієнтів у справах цієї категорії, вдалося створити практику, яка допомагає успішно захищатися від незаконних спроб конфіскації активів.
З них найбільш часто застосовуються наступні:
1. Довести, що розслідування було проведено не в повному обсязі та неякісно, а отже, не було дотримано обов’язкової умови для початку провадження щодо майна, отриманого злочинним шляхом.
Стаття 626 Кримінально-процесуального закону Латвійської Республіки передбачає дві обов’язкові передумови для відкриття провадження щодо злочинно набутого майна:
1) сукупність доказів дає підстави вважати, що вилучене або арештоване майно є набутим злочинним шляхом або пов’язаним із кримінальним правопорушенням;
2) з об’єктивних причин передача кримінальної справи до суду неможлива найближчим часом (в розумний строк) або така передача може спричинити значні невиправдані витрати.
Отже, у разі, якщо слідчий належним чином не проводив слідчих дій, відсутня обов’язкова передумова для відкриття кримінального провадження щодо майна, начебто отриманого злочинним шляхом, як це передбачено частиною першою статті 626.
2. Звернення уваги суду на те, що обов’язком слідчого є доведення того, що майно, ймовірно, було набуто злочинним шляхом або пов’язане з кримінальним правопорушенням.
Частина третя статті 125 Кримінально-процесуального закону передбачає, що вважається доведеним, що майно, використане з метою легалізації злочинних дій, було здобуто злочинним шляхом, якщо особа, яка бере участь у кримінальному провадженні, не може достовірно пояснити законне походження відповідного майна і якщо сукупність доказів дає особі, відповідальній за провадження, підстави для припущення, що майно, ймовірно, має кримінальне походження.
Відповідно до частини другої статті 126 Закону тягар доказування в досудовому кримінальному провадженні покладається на особу, яка веде розслідування, а в суді — на прокурора.
Така думка висловлюється і в юридичній літературі Латвії: обов’язок довести законне походження майна поширюється не на кожен випадок, що стосується майна, начебто отриманого злочинним шляхом, а тільки на ті випадки, коли особа зобов’язана довести законне походження майна відповідно до норм Кримінального закону, тобто у разі застосування презумпції незаконного походження майна (частини 2, 3 статті 70.11 Кримінального кодексу). (Наукова монографія за редакцією професора Крістін Страда-Розенберг. Коментарі до кримінально-процесуального кодексу. Частина А. Рига: Latvijas vestnesis, 2019, с. 427).
Статтею 626 Кримінального процесуального закону також передбачено, що слідчий може розпочати розслідування щодо набутого злочинним шляхом майна, якщо сукупність доказів дає підстави вважати, що вилучене майно є злочинно набутим або таким, що стосується кримінального правопорушення. Однак слідчий не вказав у постанові, які саме докази в сукупності, на його думку, свідчать про можливість розпочати розслідування щодо майна, начебто отриманого злочинним шляхом.
3. Звертати увагу суду на те, що слідчий не вказав, які саме злочинні дії, на його думку, пов’язані з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом.
З огляду на відсутність осіб, притягнутих до відповідальності у таких провадженнях, йдеться про застосування розширеної конфіскації майна в розумінні Директиви 2014/42 Європейського Парламенту та Ради.
Відповідно до частини 21 преамбули Директиви, розширена конфіскація повинна бути можлива, якщо суд переконаний, що майно, про яке йдеться, було отримано в результаті злочинної діяльності. Це не означає, що необхідно доводити, що певне майно було отримано в результаті злочинної діяльності. Держави-члени можуть передбачити, що, наприклад, може бути достатнім, якщо суд вважатиме або обґрунтовано припускатиме, що існує набагато більша ймовірність того, що відповідне майно було отримано в результаті злочинної діяльності, а не будь-якої іншої. У зв’язку з цим суд повинен враховувати конкретні обставини справи, в тому числі факти і наявні докази, на підставі яких може бути прийнято рішення про розширену конфіскацію. Той факт, що майно особи є непропорційним її законним доходам, може бути одним із фактів, що підтверджують висновок суду про те, що майно було здобуто злочинним шляхом. Держави-члени можуть також встановити вимогу щодо конкретного періоду часу, протягом якого придбане майно може вважатися злочинно набутим.
Тому Директива чітко вказує на необхідність визначення наявності злочинної діяльності з метою подальшого встановлення зв’язку певного майна з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом.
Стаття 2 Директиви 2018/1673 Європейського парламенту та Ради щодо боротьби з відмиванням грошей засобами кримінального права дає визначення злочинній діяльності.
Частина 6 статті 9 Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму передбачає, що кожна Сторона забезпечує можливість засудження за відмивання грошей відповідно до цієї статті, коли доведено, що майно, про яке йдеться в підпунктах «a» чи «b» пункту 1 цієї статті, походило з предикатного злочину, без необхідності точного встановлення, до якого саме злочину відноситься придбання такого майна.
Тому для того, щоб зробити висновок про злочинне походження майна, слідчий повинен хоча б вказати на достовірні обставини справи, які б свідчили про наявність первісної злочинної діяльності. Цей висновок також був висловлений у судовій практиці Європейського суду з прав людини, який, визнаючи порушення статті 1 Протоколу 1, зазначив, що національні суди, які розглядали заяви заявників про конфіскацію, не вказали на можливу злочинну діяльність, яка призвела до набуття активів, що підлягають конфіскації, та не встановили жодного зв’язку між цими активами та злочинною діяльністю (див. рішення Європейського суду з прав людини від 13 липня 2021 року (остаточна редакція від 13 жовтня 2021 року) у справі «Тодоров та інші проти Болгарії» No 50705/11, пункт 320).
4. Слідство часто порушує положення закону про чинність Кримінального кодексу в часі.
Частина перша статті 5 Кримінального кодексу Латвійської Республіки говорить, що злочинність правопорушення (дії або бездіяльності) визначається законом, який діяв на момент вчинення цього правопорушення.
На практиці часто трапляється так, що слідчий стверджує, що особа відмивала доходи, одержані злочинним шляхом, оскільки її діяльність формально відповідає ознакам, визначеним у методичному матеріалі Служби фінансових розслідувань «Типології та ознаки відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом». Тому часто слідчий намагається застосувати матеріал методички 2020 року до операцій, здійснених раніше.
Такі дії суперечать не тільки нормам кримінального закону, а й положенням статті 105 Конституції Латвійської Республіки, адже право власності може бути обмежене тільки відповідно до закону, а не «Типології».
Також пунктом 16 другого розділу настанов Європейського суду з прав людини від 30 квітня 2022 року «Про статтю 7 Європейської конвенції з прав людини» передбачено, що зворотної сили не має не лише матеріальна кримінальна норма, а й кримінально-процесуальна норма законодавства, яка погіршує становище особи (Guide on Article 7 of the European Convention on Human Rights, доступний англійською мовою на сайті Європейського суду з прав людини).