Заява про розкриття банківської таємниці з метою встановлення власника рахунку для повернення помилково перерахованих коштів не є заявою про забезпечення доказів і підлягає розгляду в порядку окремого провадження за відсутності спору про право
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2026 року у справі № 757/40704/25
Короткий зміст заявлених вимог:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про розкриття Акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») інформації, що становить банківську таємницю.
На обґрунтування заяви вказував, що 10 травня 2024 року о 16:59 год. при спробі здійснення оплати за товари та послуги через мобільний додаток (банківський застосунок) «Приват24» здійснив помилковий переказ грошових коштів на суму 38 997,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 .
Банківська картка № НОМЕР_1 емітована АТ КБ «ПриватБанк».
Крім прізвища, ім`я та по-батькові отримувача грошових коштів ( ОСОБА_3 ), яке відобразилося у додатку після відправки коштів, інші відомості щодо отримувача коштів заявникові не відомо.
Будь-які цивільно-правові відносини із вищевказаною особою у заявника відсутні.
Грошові кошті зараховані на рахунок неналежного отримувача, останнім на рахунок заявника не повернуті.
У відповіді на скерований на адресу банку адвокатський запит від 07 серпня 2025 року про надання письмової інформації щодо ідентифікаційних даних власника поточного рахунку, на чиє ім`я АТ КБ «ПриватБанк» емітував платіжну картку № НОМЕР_2 , представник заявника отримав відповідь про неможливість надання баком запитуваної інформації, оскільки остання складає банківську таємницю, яка може бути розкрита на письмовий дозвіл її власника чи на підставі рішення суду.
Повна інформація про власника рахунку-держателя платіжної картки № НОМЕР_1 (місце проживання, РНОКПП та дані засобів зв`язку) необхідна заявникові для звернення до неналежного отримувача коштів з метою повернення безпідставно набутих/утримуваних коштів.
Отримати вищезазначену інформацію та захистити свої права заявник іншим чином не може з огляду на характер витребовуваної у банку інформації, спосіб розкриття якої встановлений чинним законодавством шляхом звернення до суду із відповідною заявою в порядку окремого провадження.
Оскільки отримання необхідної інформації заявник вважає можливою виключно через процесуальний інститут розкриття банківської таємниці в порядку окремого провадження, а не шляхом вжиття заходів забезпечення доказів перед поданням позову, ОСОБА_1 просив суд постановити ухвалу про розкриття
АТ КБ «ПриватБанк» інформації про особу-власника банківського рахунку, якому емітовано платіжну картку № НОМЕР_1 , шляхом надсилання на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 письмової інформації про: повне прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, зареєстровану адресу місця проживання власника рахунку, номери засобів зв`язку.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції:
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що вимоги заяви по суті являються заявою про витребування/забезпечення доказів з метою подальшого стягнення безпідставно набутих коштів, що свідчить про наявність спору про право.
Відтак, на переконання судів попередніх інстанцій, встановлена обставина наявності спору про право унеможливлює вирішення питання про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю у порядку окремого провадження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гайворонський І. В., просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зокрема, вказує, що суди дійшли помилкового висновку про наявність спору про право, оскільки він не має іншої процесуальної можливості витребувати запитувану інформацію, крім як шляхом застосування інституту розкриття банківської таємниці в порядку окремого провадження.
З урахуванням викладеного заявник вважає, що за встановлених у справі обставин помилковим є висновок судів попередніх інстанцій щодо визначення характеру заяви про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, як заяви про вжиття заходів забезпечення доказів.
На його думку, подання заяви про забезпечення доказів у порядку статей 116-118 ЦПК України не є прийнятним, оскільки цей процесуальний інститут має іншу мету.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що є предметом касаційного перегляду, заявник, порушуючи перед судом питання про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, зазначав, що її розкриття необхідне для ідентифікації власника банківського рахунку з метою звернення до нього із заявою про повернення помилково перерахованих грошових коштів.
Водночас, як вбачається зі змісту заяви, остання не містить жодних вимог, порушених, зокрема, до банку, як заінтересованої особи, а відтак колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності спору про право, що унеможливлює вирішення питання про розкриття банківської таємниці у порядку окремого провадження.
Більше того колегія суддів вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо характеру заяви як заяви про забезпечення доказів у справі з огляду на таке.
Відповідно до частини першої, другої статті 116 ЦПК України суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.
Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом.
Згідно із статтею 117 ЦПК України у заяві про забезпечення доказів обов`язково зазначається: докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази.
Відтак комплексний аналіз наведеного дає підстави для висновку, що забезпечення доказів здійснюється лише за наявності ризику їх подальшої втрати.
Звертаючись до суду із заявою про розкриття інформації, що становить банківську таємницю, ОСОБА_1 не порушував перед судом питання про забезпечення доказів, але мав на меті отримати інформацію щодо особи, на ім`я якої відкрито банківський рахунок, за відсутності якої він позбавлений можливості звернутися до суду як із позовом про повернення безпідставно набутих грошових коштів, так і з заявою про вжиття заходів забезпечення доказів, оскільки в силу приписів пункту 3 частини першої статті 117 ЦПК України та пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України як у змісті заяви про вжиття заходів забезпечення доказів, так і у змісті позовної заяви мають бути зазначені, зокрема повне найменування або ім`я сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження або місце проживання чи перебування, поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету, тобто відомості щодо інших учасників справи.
Висновок:
За таких обставин колегія суддів доходить до висновку, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку щодо характеру порушеної перед судом заяви та, як наслідок, щодо відсутності підстав для вирішення питання про розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю в порядку окремого провадження у справі.
Вищезазначене підтверджує доводи заявника касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та дає підстави для висновку, що районний суд, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно з`ясувати характер інформації, розкриття якої просить заявник, а також дослідити наявність підстав для розкриття банком інформації, що містить банківську таємницю, і повноважень заявника вимагати її розкриття, а також урахувати, що відсутність останніх є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні заяви, а не для відмови у відкритті провадження у справі.
Таким чином, оскільки доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду із направленням справи для продовження розгляду до районного суду.