Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
01.04.2020

Юридичний аналіз добровільної згоди на «самоізоляцію»

Бузанов Дмитро Вікторович, адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ, член Комітету захисту прав людини НААУ Валах Вікторія Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, медичний адвокат, член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, член Комітету з сімейного права НААУ, член Європейської асоціації медичного права (EAHL)   В усьому світі оголошується пандемія через спалах масових […]

Бузанов Дмитро Вікторович,
адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ,
член Комітету захисту прав людини НААУ

Валах Вікторія Володимирівна,
кандидат юридичних наук, доцент, медичний адвокат,
член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ,
член Комітету з сімейного права НААУ,
член Європейської асоціації медичного права (EAHL)

 

В усьому світі оголошується пандемія через спалах масових захворювань на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2. Внаслідок чого Уряд запровадив низку заходів щодо повернення громадян України. З метою недопущення поширення інфекційних захворювань, на всій території України було введено карантин, але особам, які повертаються в примусово-добровільному порядку пропонують підписувати документ, зміст якого в даній статті буде розглянуто.

ЧИ Є ТАКА ЗГОДА ОБОВ’ЯЗКОВОЮ ФОРМОЮ?

Стаття 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі – Основи) вказує, що згода інформованого пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування.
В Україні на сьогодні існує 2 види Згоди, передбачені нормативними актами:
1. Інформована добровільна згода пацієнта на проведення діагностики, лікування і проведення операцій та знеболення (Ф №003-6 / о)
2. Інформована згода та оцінка стану здоров’я особи або дитини одним з батьків або іншим законним представником дитини на проведення вакцинації або туберкулінодіагностики (Ф №063-2 / о)
Це означає, що
а) особа повинна бути пацієнтом і
б) згода можлива лише в рамках застосування методів діагностики, профілактики та лікування.
Пацієнт — це особа, яка звернулася за медичною допомогою та / або якій така допомога надається (ст. 284 Цивільного Кодексу України, ст. 3 Основ).
Медична допомога — це діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями та патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами (абз. 4 ч. 1 ст. 3 Основ).

ЧИ МОЖНА ВВАЖАТИ ПРОТИЕПІДЕМІЧНІ ЗАХОДИ ЧАСТИНОЮ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ?

Протиепідемічні заходи (ПЕЗ) – це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, які здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій (ст. 1 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб »).

Карантин – це адміністративні та медико-санітарні заходи, які застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (ст. 1 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Попри те, що Розділ 5 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» називається «Санітарна охорона території України, карантин, обмежувальні протиепідемічні заходи”, карантин слід віднести до різновиду протиепідемічних заходів, виходячи з аналізу понять, наведених нами вище. Відповідно, медична допомога Є ЛИШЕ ЧАСТИНОЮ ПРОТИЕПІДЕМІЧНИХ ЗАХОДІВ І, ЗОКРЕМА, КАРАНТИНУ, АЛЕ НІЯК НЕ НАВПАКИ.

11 березня 2020 року в Україні постановою КМУ №211 на всій території України введено карантин. Постановою КМУ №215 від 16 березня 2020 року внесено зміни до цієї постанови. У частині 4 статті 29 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється, ЯКА ІНФОРМАЦІЯ ПОВИННА БУТИ ЗАЗНАЧЕНА В ПОСТАНОВІ КМУ ПРО ВВЕДЕННЯ КАРАНТИНУ. Зокрема:

— обставини, що призвели до карантину («… з метою запобігання поширенню на території України на гострі респіраторні хвороби COVID-19, заподіяних коронавірусів SARS-CoV-2» – преамбула постанови КМУ №215);
— визначаються межі території карантину («… на всій території України ..» – п. 1 постанови КМУ №215);
— затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення (п.п. 4-6 постанови КМУ №215 – БЕЗ ЗАСТОСУВАННЯ КОНКРЕТНИХ ЗАХОДІВ!)
— встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, які на них покладаються (п. 2 постанови КМУ №215 – НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ ОБОВ’ЯЗКУ ЗНАХОДИТИСЯ В САМОІЗОЛЯЦІЇ).

Посилання на ст. 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» в Згоді, де передбачені обов’язки громадян, по суті зобов’язує осіб, що повернулися лише стежити за станом свого здоров’я. Обов’язок виконувати вказівки посадових осіб СЕС при здійсненні ними санітарно-епідеміологічного нагляду нездійсненна, оскільки як такої СЕС в Україні не існує.

САМОІЗОЛЯЦІЯ — ЩО ЦЕ?

У Згоді йдеться про згоду особи на самоізоляцію. Нормативне поняття самоізоляції відсутнє на сьогодні в українському законодавстві. МОЗ разом з іншими органами державної влади закликають громадян, які повернулися в Україну, дотримуватися режиму самоізоляції в окремих кімнатах протягом 14 днів. Аналогічно діє і Головний державний санітарний лікар у своїй постанові від 21.03.2020 року № 2, якою і впроваджується досліджувана нами Згода (законність даної постанови з юридичної точки зору викликає дуже багато питань!).

29 березня 2020 року КМУ своєю Постановою № 241 вносить доповнення до вищезазначеної Постанови КМУ №211. Зокрема, окрім того, що в ній йдеться про самоізоляцію (розуміння якої й досі залишається невідомим), презюмується що «Особи, що відвідували країни/регіони із місцевою передачею вірусу в громаді (крім водіїв та обслуговуючого персоналу вантажних транспортних засобів, членів екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членів поїзних і локомотивних бригад, якщо немає підстав вважати, що вони були в контакті з особою, хворою на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2), ВВАЖАЮТЬСЯ ТАКИМИ, ЩО МАЛИ КОНТАКТ З ХВОРИМ НА ЗАЗНАЧЕНУ ХВОРОБУ» (п. 3.2.).

Як наслідок, такі особи «підлягають ОБОВ’ЯЗКОВІЙ ОБСЕРВАЦІЇ (ІЗОЛЯЦІЇ) протягом 14 днів після перетину державного кордону у спеціалізованих закладах, які визначаються Київською міською, обласними державними адміністраціями» (п. 3.2.)

Тут слід зазначити і те, що таке ОБСЕРВАЦІЯ. Обсерватор – спеціалізована установа охорони здоров’я, призначена для госпіталізації осіб, які висловили БАЖАННЯ покинути територію карантину, з метою їх обстеження та здійснення мед нагляду за ними (ст. 1 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб»).
Однак вся Україна ВЖЕ знаходиться в режимі карантину, а переліку медичних установ-обсерваторів у зв’язку з епідемією у нас немає!

ВИСНОВОК: Добровільна інформована згода на пез (самоізоляцію) не може бути аналогічною згоді на медичну допомогу. Отже, до такої згоди не можуть застосовуватися норми, передбачені ст. 284 цку, ст. 43 Основ. Таким чином, досліджувана нами згода не має жодного відношення до добровільної інформованої згоди пацієнта, а тому не тягне юридичних наслідків, передбачених діючим законодавством України.

ЯКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ ЗГОДОЮ?

У Згоді міститься пункт про роз’яснення змісту ст. 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (далі – Закон), ст. 443 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), ст. 325 Кримінального кодексу України (далі – КК України). Пропонуємо розібратися, про що ці статті, але перед цим необхідно відзначити, що документ не містить посилань на норми, які закріплюють права громадян щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя. Наприклад, на статтю 4 Закону, згідно з якою громадяни мають право на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, а також існуючі й можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь. Іншими словами, має бути достовірно встановлено і проінформовано особу про наявність захворювання, через яке пропонується підписати документ, що обмежує права і свободи громадянина.

Замість цього громадянина повідомляють про його обов’язки закріплені в ст. 5 Закону, а саме:

— піклуватися про своє здоров’я і здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
— брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;
— проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;
— виконувати розпорядження і вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби під час здійснення ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя

ЯКИЙ З ЦЬОГО МОЖНА ЗРОБИТИ ВИСНОВОК?

Виходячи з того, що громадяни мають право на достовірну інформацію щодо стану свого здоров’я, їх повинні повідомити про стан їхнього здоров’я. У разі якщо буде, згідно з умовами встановленими законодавством, визнано особу хворою на інфекційну хворобу або носієм збудника інфекційної хвороби, після того згідно з обов’язками за ст. 5 Закону громадяни повинні виконувати розпорядження посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, щоб не нашкодити здоров’ю оточуючих, якщо хвороба є в переліку особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань. Особи, хворі на особливо небезпечні інфекційні хвороби, в разі відмови від госпіталізації підлягають примусовому стаціонарному лікуванню, а носії збудників зазначених хвороб та особи, які мали контакт з такими хворими, обов’язковому медичному нагляду і карантину у встановленому порядку.

До речі, державна санітарно-епідеміологічна служба була ліквідована постановою КМУ № 348 від 29 березня 2017 року, тому окрім розпоряджень і вказівок Головного державного санітарного лікаря України виконувати не доведеться так, як наразі інших посадових осіб СЕС не існує.
Стосовно адміністративної відповідальності за порушення положень ст. 44-3 КУпАП, слід відразу зазначити, що суб’єктом притягнення до відповідальності за порушення, встановлені цією статтею, можуть бути тільки особи – суб’єкти господарської діяльності, якими були порушені правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-епідеміологічних правил і норм, передбачених Законом України « Про захист населення від інфекційних хвороб », іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

З цього виходить, що громадянам адміністративна відповідальність за наведеною статтею не загрожує, а в розглянутій нами ситуації це пасажири рейсу, яких без законних підстав під виглядом підписання згоди намагаються обмежити у свободі пересування.

Що стосується відповідальності за ст. 325 КК України, то притягнути до кримінальної відповідальності за вказаною статтею можна тільки спеціального суб’єкта – особи, до службових або професійних обов’язків, яких відноситься виконання правил, встановлених з метою запобігання інфекційним захворюванням і боротьби з ними. Тобто ті самі співробітники, які пропонують підписувати цю Згоду і можуть понести відповідальність, тому і таке напруження навколо цих заходів.

ДВА ВАРІАНТИ РОЗВИТКУ ПОДІЙ:

— перший – підписати Згоду з розумінням, що все робиться хоч і без формального дотримання законності, але на благо і виконувати розумні вимоги органів влади щодо лікування, виконання вимог карантину або обсервації у встановленому законом порядку;

— другий – не підписувати. В такому разі адміністративний примус у вигляді затримань, перешкоджанні у вільному пересуванні, можливо з подальшою кваліфікацією цих подій в хуліганство або непокору «законним» вимогам співробітників правоохоронних органів не змусить себе чекати.

ЩО МОЖНА РЕКОМЕНДУВАТИ?

Наполягати на своїх правах, в тому числі й на професійну правничу допомогу, і до повного задоволення вимог намагатися не провокувати ситуацію не на свою користь. Якщо особу затримують, то таке затримання є незаконним і ці дії для тих, хто їх здійснює, можуть мати наслідки у вигляді кримінального переслідування і відшкодування збитків.

Приводимо текст Згоди:

Stattya-5