Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
16.11.2022

Який порядок надання медичної інформації на запити страхових компаній?

Відповідь на питання підготував Андрій Світлицький, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ

Який порядок надання медичної інформації на запити страхових компаній?

Відповідь: Продовжуючи тему розкриття медичної інформації про особу, слід звернути на такі випадки (дуже непоодинокі), як запити страхових компаній щодо застрахованих осіб, що надходять до медичних закладів.

З одного боку начебто цілком зрозуміло, що страхування життя та здоров’я людини тісно пов’язане зі станом здоров’я застрахованої особи, отриманням нею медичної допомоги як підстави для страхових виплат тощо. З іншого ж боку, в Україні діє принцип верховенства права і в області захисту персональних даних питання стоїть дуже гостро оскільки питання є багатогранним.

Давайте поглянемо на норми, які регулюють вказані правовідносини.

Згідно статті 25 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР (нормативного акту, яким в першу чергу керуються страховики) передбачено, що «Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро можуть робити запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також можуть самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового випадку.

Підприємства, установи та організації зобов’язані надсилати відповіді страховикам та Моторному (транспортному) страховому бюро на запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, у тому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому страховик та Моторне (транспортне) страхове бюро несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.».

І начебто все зрозуміло. Передбачений порядок здійснення страхових виплат, передбачено право страховика або Моторного (транспортного) страхового бюро на запитування інформації, зокрема, у медичних закладів, навіть встановлено обов’язок підприємств, установ та організацій надавати інформацію аж до комерційної.

Як показує практика, страховики досить широко і безупинно використовуючи положення зазначеної статті вимагають (навіть не просять) у своїх запитах інформацію про особу починаючи з дати задовго до укладання навіть договорів страхування.

Однак, слід детально розглянути правові підстави таких запитів і права страховиків отримувати дані про особу, що містять медичну інформацію.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

По-перше, згідно преамбули Закону України «Про страхування», він «регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб». Тобто, в першу чергу закон регулює відносини у сфері страхування. Медичні заклади крім зазначеного закону у своїй діяльності керуються ще і нормативними актами, що регулюють надання медичних послуг, зокрема і в частині збирання, зберігання та розпорядження інформації, з обробки персональних даних тощо.

Згідно статті 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» медична інформація – інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров’я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров’я та обмеження повсякденного функціонування/життєдіяльності людини.

Згідно статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», якою врегульовано право на таємницю про стан здоров’я, пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Аналогічно стаття 286 Цивільного кодексу України, встановлено також право фізичної особи на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Передбачено заборону вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Та встановлено обов’язок осіб утримуватися від поширення такої інформації, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел.

Статтею 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», якою врегульовано питання щодо лікарської таємниці, медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

Недопустимість поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди гарантовано Конституцією України, зокрема ст. 32.

По-друге, згідно статті 21 Закону України «Про інформацію» інформація про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення є інформацією з обмеженим доступом, а не комерційною інформацією (таємницею), доступ до якої дозволений страховикам статтею 25 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР.

Третє. Норма статті 25 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР не містить права доступу страховикам до лікарської таємниці, на відміну від комерційної.

Четверте. Страховики в розумінні тієї ж статті 25 Закону України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР мають право на отримання інформації про настання СТРАХВОВОГО ВИПАДКУ, а не всієї медичної документації чи інформації, що взагалі стосується особи, крім випадків, коли особа надала однозначну згоду на обробку персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлена у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.

Всі інші випадки та ситуації підлягають відмові у наданні медичної інформації.

Однак, слід зазначити, що проблемні питання у взаємовідносинах страховиків з медичними закладами покликаний частково вирішити Закон України «Про страхування» від 18 листопада 2021 року № 1909-IX, який згідно частини 1 Розділу XV. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ, в цілому набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2024 року крім низки окремих норм.

Стаття 103 зазначеної редакції Закону передбачає, що «Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади охорони здоров’я, юридичні особи, які володіють інформацією про обставини події, що має ознаки страхового випадку, зобов’язані в порядку, встановленому законом, надсилати страховикам, об’єднанням страховиків, уповноваженим ними особам відповіді на запити про надання відомостей та копій документів, пов’язаних із подією, що має ознаки страхового випадку, у тому числі дані, що містять інформацію з обмеженим доступом. При цьому страховик, об’єднання страховиків, а також їх керівники та/або їх посадові та уповноважені ними особи несуть передбачену законом адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність за розголошення інформації з обмеженим доступом.»

Однак, і ця редакція Закону чітко встановлює, що інформація надається лише в частині обставин події, що має ознаки страхового випадку.

Нормативно-правові акти:

– Конституція України;

– Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»;

– Закон України «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР;

– Закон України «Про страхування» від 18 листопада 2021 року № 1909-IX

– Закон України «Про інформацію»;

– Закон України «Про захист персональних даних»;

– Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17.07.9797);

– Конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних (ратифіковано із заявами згідно із Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних» № 2438-VI від 06.07.2010)