З початку повномасштабного вторгнення на територію України вище військове та політичне керівництво російської федерації, а також військовослужбовці збройних сил держави-агресора вчиняють численні злочини, зокрема проти дітей.
Злочини проти дітей є найбільш цинічними та зухвалими.
Загалом існує 6 серйозних злочинів проти дітей під час збройних конфліктів.
Вони встановлені резолюцією Ради Безпеки ООН 1261 (1999) та є предметом Щорічної доповіді Генерального секретаря ООН “Діти та збройний конфлікт” та Щорічної доповіді Спеціального представника Генерального секретаря у справах дітей і збройних конфліктів. До цих 6 злочинів належать:
1) вербування і використання дітей;
2) вбивства та каліцтва дітей;
3) зґвалтування та інші форми сексуального насильства;
4) напади на школи, лікарні та захищених осіб, які пов’язані з ними;
5) викрадення дітей;
6) відмова у доступі гуманітарної допомоги.
Наразі є достатні підстави вважати, що військовослужбовці збройних сил росії вчиняють на території України усі шість видів серйозних порушень проти дітей.
Такі дії залежно від обставин і контексту їх вчинення можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини, злочини проти людяності чи геноцид. Їх детальне визначення та перелік містяться у Римському статуті Міжнародного кримінального суду.
Наразі найбільш очевидним і правильним є кваліфікація злочинів проти дітей як воєнних злочинів.
Кваліфікація злочинів рф проти дітей як геноциду (як на національному, так і на міжнародному рівнях) можлива у разі встановлення правоохоронними органами загального наміру росії повністю чи частково знищити українців (як дорослих, так і дітей) як окрему національну групу.
Поняття злочинів проти людяності у Кримінальному кодексі України (надалі — КК) відсутнє. Тому кваліфікація злочинів рф проти дітей як злочинів проти людяності можлива лише на міжнародному рівні, наприклад Офісом прокурора Міжнародного кримінального суду, якщо буде встановлено, що злочини росії були вчинені в рамках широкомасштабного чи систематичного нападу.
Отже, в даний час злочини проти дітей кваліфікуються як воєнні злочини. На національному рівні за українським законодавством це стаття 438 КК України порушення законів і звичаїв війни. За інформацією директора департаменту захисту прав дітей та протидії насильству офісу ген прокурора пані Юлії Усенко (станом на дату проведення заходу) здійснюється досудове розслідування у 1042 кримінальних провадженнях.
Стаття 438 КК: «Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій».
Стаття є бланкетною, а тому вимагає від усіх учасників процесу глибоких знань у МГП. Звісно, що всі їх охопити за раз надзвичайно тяжко, тому зупинимось на основних:
ІV Женевська конвенція (надалі — ЖК) + додатковий протокол І (надалі- ДП І), оскільки між сторонами міжнародний збройний конфлікт. Ці документи – обов’язкові для виконання як Україною, так і рф.
Відповідно до них дітям надається загальний захист як цивільного населення, а також спеціальний захист.
Загальний захист
1) 27-34 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни.
Стаття 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосуються захисту жертв міжнародних збройних конфліктів
визначають основоположні гарантії захисту, якими користуються діти як невід’ємна частина цивільного населення. Серед них – право на життя, гуманне поводження, особисту повагу, повагу до честі, а також заборона катувань, тілесних покарань, каліцтв, колективних покарань тощо.
2) статті 48 та 51 ДП І та норма 1 Звичаєвого міжнародного гуманітарного права імперативно зобов’язують розрізняти під час ведення бойових дій цивільне населення і комбатантів, а також цивільні об’єкти та військові об’єкти. Це також додатково захищає дітей від нападів, у тому числі невибіркових, а також об’єкти – школи та лікарні.
Спеціальний захист
1) стаття 77 ДП І — діти користуються особливою повагою, їм забезпечується захист і допомога, які потрібні з огляду на вік або з будь-якої іншої причини, а також захист від будь-якого роду непристойних посягань.
2) спеціальні норми міжнародного гуманітарного права визначають заходи захисту дітей
— під час евакуації та створення безпечних зон і місцевостей (статті 14, 17, ч. 1 ст. 24, ч. 2 ст. 132 ЖК ІV, ст. 78 ДП І),
— під час догляду (піклування) за ними та здійснення освітньої діяльності (ст. 23, ч.1 ст. 24, ст. 50, ч.5 ст.89, 94 ЖК ІV, ч.1 ст.70 ДП І),
— під час встановлення особи дітей та реєстрації їхніх сімейних зав’язків (ст. 24-26, ч.2 ст. 50, ч. 2 ст. 85 ЖК ІV, ст. 74 ДП І).
Це основні положення міжнародних документів, що встановлюють правила і звичаї, тобто міжнародне гуманітарне право.
Разом з іншими галузями міжнародного права також визначають захист дітей під час конфліктів.
Міжнародне право прав людини у низці документів захищає дітей як окрему категорію під час збройних конфліктів, зокрема встановлюючи заборони вчинення конкретних злочинів як от вербування чи сексуальне насильство. Основним таким документом є Конвенція ООН про права дитини, обов’язок виконувати яку покладений і на російську федерацію.
До речі, ООН у низці Резолюцій Ради Безпеки детально врегулювала широкий спектр питань щодо захисту дітей під час збройних конфліктів.
Названі вище норми міжнародного права цинічно порушуються російською федерацією під час вчинення усіх шести серйозних порушень проти українських дітей. Вбивства українських дітей, сексуальне насильство щодо них, напади на школи та лікарні, викрадення дітей, зокрема депортація, відмова у доступі до гуманітарної допомоги, які вчиняє російська федерація, безперечно є воєнними злочинами, які не мають строків давності та за вчинення яких до винних осіб не може бути застосована амністія.
Наразі злочини проти дітей детально документуються на розслідуються як на національному, так і міжнародному рівнях.
По матеріалах доповіді під час Круглого столу «Безпека і захист дитини в умовах воєнного часу: сучасні виклики, загрози та шляхи їх подолання», що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ 01 червня 2022 року.