Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року у справі № 565/1499/19 (провадження № 61-12433св20):
Короткий зміст позовних вимог:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області, який в ході розгляду справи уточнила, та остаточно просила визнати за нею право користування житловим приміщенням — кімнатою.
Позов мотивований тим, що з весни 2015 роки вона з ОСОБА_2 почали проживати однією сім`єю без реєстрацію шлюбу в отриманій останнім кімнаті, в якій разом зробили ремонт, придбали побутову техніку та меблі.
У період фактичного проживання у неї з ОСОБА_2 народились сини — ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ОСОБА_2 загинув.
Посилаючись на те, що до дня смерті ОСОБА_2 вона разом з ним та їхніми спільними дітьми проживали в кімнаті , сплачували житлово-комунальні, будь-якого іншого житла не має, ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням — кімнатою. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, що ОСОБА_2 є батьком малолітніх дітей, у зв`язку з чим дійшов висновку про правомірність вселення ОСОБА_1 разом з дітьми до спірної кімнати як члена сім`ї померлого ОСОБА_2 , що свідчить про законність набуття позивачем права користування кімнатою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, який повно і правильно встановив обставини справи та застосував норми матеріального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів:
У серні 2020 року виконавчий комітет Кузнецовського міського суду Рівненської області звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі № 521/10070/14, відповідно до якого особа, яка вселились до житлового приміщення гуртожитку без дотримання встановленого порядку, не набуває права користування таким житлом.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК УРСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно зі статтею 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселились до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмові згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи прописані вони в даному житловому приміщенні, було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж дня відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
У справі, яка переглядається, суди врахували рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області, яким встановлено, що ОСОБА_2 є батьком малолітніх. Цим рішенням встановлено факт спільного проживання ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_1 .
Встановлено, що ОСОБА_1 разом з дітьми правомірно вселилась до кімнати як член сім`ї померлого наймача ОСОБА_2 , у зв`язку з чим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про законність набуття позивачем права користування спірною кімнатою, що забезпечує останню гарантіями, передбаченими статтею 8 Конвенції, та захищає від невиправданого втручання у її право на повагу до житла в світлі практики Європейського суду з прав людини.
Доводи касаційної скарги з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року в справі № 521/10070/14, відповідно до якого дотримання порядку надання жилої площі у гуртожитку впливає на правовий статус осіб, які в них проживають, не заслуговують на увагу, оскільки кімната 1 надавалась ОСОБА_2 як сироті з метою проживання в ній з сім`єю.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами попередніх інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення — без змін.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2021 року у справі № 565/1499/19 (провадження № 61-12433св20) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/95402666