Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
13.01.2022

Виконання судових рішень про стягнення з боржника та звернення стягнення на майно у процедурах банкрутства

Автор: Олена Ольшанська, адвокат, член Ради Комітету з питань примусового виконання рішень, що діє в складі НААУ

Судове рішення — у широкому значенні — акт судового розгляду справи будь-якого виду провадження. Судове рішення також називають актом реалізації судової влади. Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні ним прав людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.

Однак ваги судовому рішенню надає саме його виконання.

Виконання судового рішення захищає права заявника (позивача, стягувача), відновлює віру у справедливість, надає захищеність і формує в суспільстві розуміння поведінки щодо певного виду відносин і наслідків. Для відповідача/боржника судове рішення це міра відповідальності, яку він несе за неправомірну поведінку або офіційне спростування «вини». Виконання судового рішення стверджує невідворотність наслідків у випадку порушення прав і свобод інших осіб та порушення принципу добросовісності, що ґрунтуються на доктринах bona fides та venire contra factum proprium. Ці принципи набули широкого застосування Верховним Судом.

Тому виконання судового рішення є визначальним, має бути невідворотним та однозначним, інакше ми знецінюємо саме судове рішення та знищуємо повагу до суду як такого.

Статтями 124 та 129-1 Конституції України проголошено, що судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, обов’язковість судового рішення є однією зі складових принципу правової визначеності, а також реалізації в дії права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На цей час Закон України «Про виконавче провадження» визначає поняття «виконавчого провадження» завершальною стадією судового провадження.

Виконання судових рішень має свої особливості майже в кожній галузі права, що пов’язано із наявністю прогалин, колізій, невідповідності норм різних галузей права одна одній, різного тлумачення тощо.

Юридичній спільноті відомо, що часто не так складно отримати законне, обґрунтоване рішення суду, як складно його виконати.

Не є винятком сфера банкрутства юридичних осіб, яка має складності з виконанням судових рішень на всій стадіях судових процедур банкрутства: особливо на стадіях розпорядження майном та санації.

Тому адвокати, як представники кредиторів Боржника на всіх стадіях провадження у справах про банкрутство або представники самого боржника (у процедурі розпорядження майном), стикаються з неможливістю реального відстоювання інтересів клієнтів.

Складності застосування начебто формально визначених приписів полягають у тому, що адвокат та арбітражний керуючий у справах про банкрутство керуються Кодексом України з процедур банкрутства. Державний або приватний виконавець у першу чергу керується Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом  Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5.

У невідповідності один одному цих нормативно-правових документів полягає основна причина неможливості виконання судових рішень у справах про банкрутство юридичних осіб.

З якими складнощами стикається адвокатська спільнота під час представництва клієнтів у справах про банкрутство при скасуванні арештів?

Насамперед це виконання рішень про стягнення з боржника поточних зобов’язань (конкурсні зобов’язання заявлені у справах про банкрутство, як кредиторські вимоги) та звернення стягнення на активи боржника, які є предметом забезпечення виконання зобов’язань за договорами застави та іпотеки.

Кодекс України з процедур банкрутства та ЗУ «Про виконавче провадження» по-різному «бачать» виконання судових рішень, що має враховувати адвокат під час консультування клієнта та надання всіх видів юридичних послуг.

З урахуванням змісту статей 39, 41, 44 КУзПБ поточні грошові вимоги до боржника – ті, які виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство, – можуть бути виконані боржником за наявності фінансових можливостей добровільно, на підставі рішення суду про стягнення (позов підлягає розгляду у справі про банкрутство – абз. 3 ч. 8 ст. 45 КУзПБ) в рамках виконавчого провадження або можуть бути заявлені в ліквідаційній процедурі.

Розглянемо перший варіант: стягнення коштів з боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Якщо мова йде про ліквідаційну процедуру – тут виключно звернення до суду із заявою з грошовими вимогами в порядку ст.ст. 45, 58 КУзПБ. Однак якщо підприємство перебуває на стадії розпорядження майном або санації, то тут є свої особливості.

Стаття 41 КУзПБ містить винятки і дія  мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на:  вимоги поточних кредиторів, виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування,  відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов’язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення, тощо. Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов’язаннями, на які не поширюється дія мораторію, крім випадків, передбачених статтею 94 цього Кодексу, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий.

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п’ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Тобто стягнення коштів та виконання судових рішень про стягнення в рамках виконавчого провадження або у добровільному порядку є можливим щодо поточних вимог, тільки якщо воно не пов’язано зі зверненням стягнення на активи боржника.

Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації.

Отже, у випадку недостатності коштів у боржника для виконання рішення суду про стягнення коштів, на які не поширюється дія мораторію, звернення стягнення на майно боржника здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, за заявою кредитора, державного або приватного виконавця.

Неможливість виконання поточних зобов’язань у процедурі санації може бути підставою для припинення судом процедури санації боржника та в разі невиконання умов плану санації, у зв’язку з чим господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру (стаття 50 КУзПБ).

У випадку звернення стягнення на активи, які задіяні в процедурі санації, означене призведе або до внесення змін у план санації, або припинення процедури санації як такої з переходом до ліквідаційної процедури.

Під час процедури санації боржника за клопотанням забезпеченого кредитора господарський суд може прийняти рішення про припинення дії мораторію щодо майна боржника, яке є предметом забезпечення, якщо таке майно не задіяне у виконанні плану санації боржника або є швидкозношуваним предметом чи товаром, що швидко псується.

Також означене стосується виконання судових рішень немайнового характеру, на які не розповсюджується дія мораторію.

Тому державним або приватним виконавцем може відкриватися виконавче провадження та провадяться виконавчі дії з виконання таких рішень суду в загальному порядку.

Найактуальнішим є застосування норм щодо реалізації права забезпеченого кредитора на звернення стягнення на предмет застави та іпотеки в процедурах банкрутства. Оскільки це надає кредиторові право задовольнити свої вимоги без врахування строків процедури розпорядження майном, що триває більше 170 днів.

Тому адвокат під час надання правової допомоги має врахувати, що реалізація права на звернення стягнення на предмет обтяження відбудеться не в рамках виконавчого провадження, а саме в межах справи про банкрутство.

Наразі сформована правова позиція Верховного Суду у справі № 905/1923/15, яка викладена в постанові від 22.09.2021, та визначає пріоритет КУзПБ над ЗУ «Про виконавче провадження». Цією постановою визначено, що задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, здійснюється лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, після спливу 170 днів з дня введення процедури розпорядження майном задоволення забезпечених вимог кредиторів  за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, має здійснюватися  за ухвалою суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, постановленою господарським судом за результатом розгляду заяви кредитора, вимоги якого є забезпеченими. Тобто без участі державного або приватного виконавця.

Вчинення виконавчих дій державним або приватним виконавцем в такому випадку не є законним.

Цей висновок також узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду, а саме: у справі № 903/69/18 щодо принципу судового контролю за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси та інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів; у справі № 904/4700/19 щодо перебування боржника  в особливому правовому режимі з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство та пріоритету спеціальних норм законодавства про банкрутство у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України;  у справі № 44/610-6-43/145 щодо нормативного поєднання положень Закону України «Про виконавче провадження» з положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Отже, юридичною спільнотою має бути враховано, що державні або приватні виконавці не мають законних підстав для вчинення виконавчих дій в межах виконавчого провадження при зверненні стягнення на активи, які є предметом забезпечення за договорами іпотеки та застави.