Встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року як підстава для набуття громадянства
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2025 року у справі № 638/5997/24
Короткий зміст заявлених вимог:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 народилась у м. Кисловодську, колишній СРСР, приїхала до м. Харкова у 1986 році, навчалась у Харківському інституті громадського харчування, з 12 серпня 1991 року працювала буфетницею у школі № 28 м. Полтави. Зараз проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Заявниця вказувала, що вона отримала посвідку на постійне проживання, яку потім двічі обмінювала.
В усному порядку зверталась до ГУ ДМС у Харківській області з питання отримання громадянства України, однак їй було надано роз`яснення та рекомендації щодо необхідності встановити факт постійного проживання на території України.
Посилаючись на статтю 8 Закону України «Про громадянство України», ОСОБА_1 просила встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 травня 2024 року заяву залишено без задоволення.
Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження факту постійного проживання станом на 24 серпня 1991 року.
Постановою Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 травня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Оцінивши докази у справі, а саме: перебування заявника у трудових відносинах на території Полтавської області, відсутність доказів реєстрації в іншій країні
у спірний період, врахувавши вимоги нормативно-правових актів, апеляційний суд уважав, що ОСОБА_1 довела факт постійного, безперервного проживання на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Апеляційний суд визнав безпідставними доводи ГУ ДМСУ в Харківській області про те, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації і не відмовилася від громадянства, а тому не може претендувати на набуття громадянства України, оскільки такі доводи не свідчать про безпідставність заяви.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги:
06 лютого 2025 року ГУ ДМСУ в Харківській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 травня 2024 року залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував статтю 8 Закону України «Про громадянство України», оскільки у цій справі застосуванню підлягає стаття 3 Закону України «Про громадянства України». Апеляційний суд помилково взяв до уваги докази, які підтверджують факт тимчасового проживання заявника на території України, тоді як заявник просить встановити факт постійного проживання. Апеляційний суд не врахував факту набуття заявником громадянства російської федерації. Вказує, що заявник не може уважатися такою, що постійно проживала на території України, оскільки вона в період з 1986 року до червня 1991 року перебувала в м. Харкові тимчасово. А період з серпня 1991 року до 30 січня 1995 року не охоплюється статтею 3 Закону України «Про громадянство України».
Позиція Верховного Суду:
У разі коли метою особи, яка звертається до суду для встановлення юридичного факту, є оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, предметом судового розгляду може бути заява такої особи про встановлення факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Зазначене також узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 (провадження № 61-12995сво22).
Зі змісту заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відомо, що заявник з метою набуття громадянства України за територіальним походженням та отримання паспорта громадянина України звернулась до суду та просила встановити факт її постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року).
З огляду на те що інший спосіб, ніж звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту проживання особи на території України для набуття громадянства України, не передбачено, заявник правильно звернулась до суду для встановлення такого факту в порядку статті 8 Закону України «Про громадянство України».
Апеляційний суд належним чином оцінив докази, надані заявником, врахував вимоги нормативних актів та зробив обґрунтований висновок, що заявник довела факт постійного, безперервного проживання на законних підставах на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Доводи ГУ ДМСУ в Харківській області про те, що ОСОБА_1 є громадянкою російської федерації і не відмовилася від громадянства, а тому не може претендувати на набуття громадянства України, не свідчать про безпідставність заяви, оскільки сама собою наявність у особи громадянства іншої держави не виключає можливість встановлення факту проживання такої особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Лише неподання до суду доказів зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) особою, яка звертається із заявою про встановлення юридичного факту її проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, не є підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення факту, оскільки таке зобов`язання подається особою при зверненні до уповноваженого органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням (стаття 8 Закону). Суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 (провадження № 61-12995сво22)).
Висновок:
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться значною мірою до необхідності переоцінки доказів у справі, що, відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Харківського апеляційного суду від 21 листопада 2024 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.