Всесвітній день людей з вадами мовлення почали проводити щорічно 22 жовтня за ініціативою фахівців з дослідження патологій мови з Канади (Canadian Association of Speech-Language Pathologists and Audiologists – CASLPA). Король Великобританії, Канади, Австралії та Південної Африки Георг VI, який страждав на заїкання, визнав важливість мовної терапії для лікування заїкання ще на початку 20-го століття.

Відзначення Всесвітнього дня людей з вадами мовлення має на меті акцентувати увагу на проблемі людей із вадами мовлення для підтримки їх у суспільстві. Варто пам’ятати, що мовлення — це основа людського розуму, від якого залежить засвоєння інформації, налагодження соціальних контактів. Найбільш часто мовні розлади проявляються в дитячому віці. До важких форм патологій мовленнєвої організації відносяться деякі види заїкання, дизартрія, алалія. У світі близько трьох мільйонів людей мають подібні проблеми.

Мова — це, насамперед, система об'єктивно наявних, суспільно зумовлених знаків, що співвідносять понятійний зміст і типове звучання, а також система правил їх використання і поєднання. Процес оволодіння мовою впливає на всі аспекти психіки людини, є умовою формування її свідомості.

Мовлення — це мова в дії, тобто мовлення — психофізіологічний процес реалізації мови.

Мова є засобом спілкування, а мовлення — процесом спілкування.

В логопедії виділяються 11 форм мовленнєвих порушень, 9 з них складають порушення усного мовлення на різних етапах її розвитку та реалізації, і 2 форми складають порушення писемного мовлення, що виділяються залежно від порушеного процесу. Серед порушень усного мовлення виділяються дисфонія (афонія), тахилалія, брадилалія, заїкання, дислалія, ринолалія, дизартрія (анартрія), алалія, афазія; серед порушень писемного мовлення виділяються дислексія (алексія) і дисграфія (аграфія).

Відповідно до особливостей порушення для кожної форми нині розроблено специфічні методи і прийоми корекційно-логопедичної роботи.

Говорячи про вади мовлення у дітей, слід констатувати, що психолого-педагогічна класифікація відкрила широкі можливості для впровадження в логопедичну практику науково обґрунтованих фронтальних методів корекційного впливу на порушене мовлення й інші психічні функції дітей дошкільного і шкільного віку. Під кутом зору психолого-педагогічної класифікації найзначнішим є питання про те, які саме компоненти мовленнєвої системи недорозвинені або порушені. Дотримуючись цього підходу, вчитель-логопед може чітко спланувати напрям корекційного навчання за відповідної категорії мовленнєвого розладу: загального недорозвинення мовлення, фонетико-фонематичного недорозвинення, в разі недоліків вимовляння звуків.

За статистикою, один тільки діагноз «загальне недорозвинення мовлення» ставлять у шість разів частіше, ніж 20 років тому. Хоча сучасні малюки здаються майже вундеркіндами, вони розмовляють гірше, ніж їхні батьки та бабусі-дідусі у дитинстві. Особливо це помітно за зміною термінів розвитку мовлення. Раніше вважалося, що в нормі вже в 9-12 місяців дитина має говорити кілька слів, у 1,5 року — складати речення з двох слів, а в 3 роки з’являється зрозуміла оточуючим і різноманітна мова. Зараз ці етапи відбуваються на півроку пізніше. Але і в них не вписується дедалі більше дітей. Порушення у вимові звуків і побудові речень є у 80% дошкільнят, тоді як 40 років тому три чверті дітей говорили чисто.

Центр громадського здоров’я наводить статистику: від заїкання страждає майже 1 % дорослих і 5 % дітей населення України, зазвичай воно виникає до 3–5 років.

Точні причини виникнення заїкання наразі не встановлені. Спеціалісти стверджують, що виникнення заїкання обумовлене сукупністю генетичних і неврологічних чинників.

Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушеннями мовлення:

не відповідають віку того, хто говорить;

самостійно не зникають, а закріплюються;

позначаються на подальшому розвитку дитини, затримуючи й ускладнюючи його;

потребують логопедичної допомоги.

Діагностика мовленнєвих порушень:

медичний аспект — визначення часу і причин порушення;

логопедичний аспект — встановлення порушеного елементу мовленнєвої системи, визначення ступеня порушення та його структури, їх локалізації;

психологічний аспект — виявлення особливостей формування особистості, впливу дефекту на комунікативну функцію мовлення, всебічне вивчення пізнавальних психічних процесів.

Особливості психіки людей, які заїкаються:

боязкість і збентеження у присутності людей;

надмірна вразливість;

яскравість фантазій, що підсилює заїкання;

різноманітні психологічні прийоми для усунення або зниження заїкання;

страх говорити у присутності певних людей або в суспільстві.

Сьогодні вчителю початкової школи доводиться бути і трішечки логопедом. Адже в масові школи приходить дедалі більше дітей з важкими порушеннями мовлення. Зараз не рідкість першокласники, які вміють тільки називати предмети і не говорять реченнями, або ж такі, слова яких неможливо розібрати.

Чинним законодавством передбачено:

інклюзивне навчання — система освітніх послуг, гарантованих державою, що базується на принципах недискримінації, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників;

інклюзивне освітнє середовище — сукупність умов, способів і засобів їх реалізації для спільного навчання, виховання та розвитку здобувачів освіти з урахуванням їхніх потреб та можливостей;

психолого-педагогічні послуги — комплексна система заходів з організації освітнього процесу та розвитку особи з особливими освітніми потребами, що передбачені індивідуальною програмою розвитку та надаються педагогічними працівниками закладів освіти, інклюзивно-ресурсних центрів, іншими фахівцями.

Інклюзивне навчання (ст. 20 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII: http://surl.li/ixnq).

Інклюзивне навчання здобувачів освіти базується на принципах недискримінації, забезпечення якості освіти та якості освітньої діяльності, врахування багатоманітності людини, ефективного залучення та включення до освітнього процесу всіх його учасників (у тому числі у закладах освіти, найбільш доступних і наближених до місця проживання осіб з особливими освітніми потребами).

У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків заклад освіти утворює інклюзивний клас та/або групу в обов’язковому порядку.

Спеціальний клас та/або група утворюється керівником закладу освіти за погодженням із засновником цього закладу освіти або уповноваженим ним органом.

Заклади освіти створюють умови для навчання осіб з особливими освітніми потребами відповідно до індивідуальної програми розвитку та з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей.

Заклад освіти відповідно до законодавства організовує та/або забезпечує надання особам з особливими освітніми потребами психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, а також допоміжних засобів для навчання.

З метою проведення комплексної психолого-педагогічної оцінки розвитку дітей, надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, а також забезпечення психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами органи місцевого самоврядування утворюють інклюзивно-ресурсні центри.

Будівлі, споруди і приміщення закладів освіти та інклюзивно-ресурсних центрів повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами і стандартами.

Проектування, будівництво та реконструкція будівель, споруд, приміщень закладів освіти та інклюзивно-ресурсних центрів здійснюються з урахуванням принципів універсального дизайну (внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, для цілей забезпечення реалізації або здійснення особами з інвалідністю нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод) та розумного пристосування (дизайн предметів, обстановок, програм та послуг, покликаний зробити їх максимально можливою мірою придатними для використання для всіх людей без необхідності адаптації чи спеціального дизайну. «Універсальний дизайн» не виключає допоміжних пристроїв для конкретних груп осіб з інвалідністю, де це необхідно).

Державні гарантії здобувачам освіти.

Особи, які здобувають повну загальну середню освіту в закладах освіти не за місцем проживання, на період навчання забезпечуються гуртожитками та/або підвезенням.

Органи місцевого самоврядування забезпечують пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання і додому у визначених ними порядку та розмірах за рахунок видатків відповідних місцевих бюджетів.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, у підпорядкуванні яких перебувають державні і комунальні заклади освіти, забезпечують безоплатним гарячим харчуванням: дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах (групах), дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» (http://surl.li/dhshl), дітей з числа осіб, визначених у статтях 10 та 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (http://surl.li/dhshp), які навчаються в закладах дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) чи фахової передвищої освіти тощо.

Згідно із наказом Міністерства освіти України «Про затвердження Положення про логопедичні пункти системи освіти» від 13.05.93 № 135 (http://surl.li/apzbp) при загальноосвітніх школах, дошкільних закладах організовуються для надання допомоги дітям з вадами мови логопедичні пункти.

Основним завданням логопедичних пунктів є усунення різних порушень усної і писемної мови, запобігання різним відхиленням мовного розвитку учнів, пропаганда логопедичних знань серед педагогів та батьків.

Міністерством освіти і науки України розроблено проєкт наказу «Про затвердження Порядку надання логопедичних послуг в системі освіти» (http://surl.li/dhsvz).

Проектом передбачено:

оновлення положення про логопедичні пункти в системі освіти, у тому числі визначення порядку їх створення, функціонування та надання ними логопедичних послуг;

визначення особливостей надання логопедичних послуг вчителями-логопедами закладів дошкільної та загальної середньої освіти, їх обов’язків та повноважень;

визначення особливостей надання логопедичних послуг в інклюзивно-ресурсних центрах, обов’язків та повноважень вчителів-логопедів цих установ;

унормування організації надання логопедичних послуг, у тому числі форм організації такої роботи, документів, які мають вести вчителі-логопеди, особливостей розбудови матеріально-технічної бази.

Для цілей цього Порядку наведені терміни вживаються в такому значенні:

логопедичні послуги (допомога) – корекційно-розвиткові послуги (допомога), спрямовані на виявлення та корекцію порушень мовлення;

логопедичний пункт — структурний підрозділ органу управління освітою чи установа, який (яка) забезпечує раннє виявлення порушень мовлення та надання логопедичних послуг (допомоги) дітям дошкільного віку та здобувачам початкової освіти, які проживають на території його (її) обслуговування.

Інші терміни вживаються у значенні, наведеному в Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про повну загальну середню освіту».

Чи можна ввести до штатного розпису загальноосвітнього навчального закладу посаду вчителя-логопеда?

Перш ніж відповісти на поставлене запитання, зазначимо, що Типовими штатними нормативами загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженими наказом МОН від 06.12.2010 р. № 1205 (http://surl.li/dhsyi), не передбачено нормативів уведення в штати загальноосвітніх навчальних закладів (далі — ЗНЗ) посад учителів-логопедів.

Проте відповідно до Положення про логопедичні пункти системи освіти, затвердженого наказом МОН від 13.05.93 р. № 135 (далі — Положення № 135, http://surl.li/apzbp), для надання допомоги дітям з вадами мови при загальноосвітніх школах організовуються логопедичні пункти. Основним їх завданням є усунення різних порушень усної і писемної мови, запобігання різним відхиленням мовного розвитку учнів, пропаганда логопедичних знань серед педагогів та батьків.

Пунктом 1.3 Положення № 135 передбачено, що орган державного управління освітою за кожним логопедичним пунктом закріплює дошкільні заклади і школи, загальна кількість підготовчих груп і початкових класів у яких має бути не менш як 20, у сільській місцевості — не менш як 4 школи і дошкільні заклади незалежно від кількості дітей.

Відповідно до п. 2.1 Положення № 135 до логопедичних пунктів зараховують учнів загальноосвітніх шкіл, вихованців підготовчих груп дитячих садків, що мають різні відхилення мовного розвитку, виявлені учителем-логопедом або лікарем районної поліклініки. Учителями-логопедами логопедичних пунктів призначаються особи, які мають вищу дефектологічну освіту, в порядку, встановленому для вчителів загальноосвітніх шкіл (пп. 3.1 та 3.2 Положення № 135).

Згідно з п. 3.4 Положення № 135 праця вчителів-логопедів, які працюють у логопедичних пунктах, оплачується в установленому порядку відповідно до чинного законодавства.

Учитель-логопед виконує наступну роботу (п. 3.5 Положення № 135):

веде заняття з дітьми з виправлення дефектів усної і писемної мови, сприяє подоланню зумовленої ними неуспішності з рідної мови;

здійснює систематичний зв’язок із заступниками директорів шкіл з навчальної роботи і класними керівниками учнів, що відвідують логопедичний пункт, відвідує уроки у прикріплених школах, щоб виробити єдину спрямованість у роботі з учнями, які мають вади мови;

складає щорічний звіт про роботу і подає його у районний (міський) орган державного управління освітою;

бере участь у засіданнях методичних об’єднань учителів-логопедів;

інформує педагогічні ради прикріплених шкіл про завдання, зміст, наслідки роботи логопедичного пункту;

здійснює зв’язок з дошкільними закладами, школами для дітей з важкими порушеннями мови, логопедами та лікарями-спеціалістами дитячих поліклінік;

веде пропаганду логопедичних знань серед батьків;

періодично виступає на батьківських зборах з доповідями про завдання і специфіку логопедичної роботи щодо підвищення успішності учнів;

надає батькам консультації, які занотовуються у журналі обліку консультацій.

Для вчителів-логопедів логопедичних пунктів чинним законодавством передбачені всі пільги і переваги, тривалість чергової відпустки і порядок пенсійного забезпечення, встановлені для вчителів спеціальних шкіл-інтернатів для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку (п. 3.6 Положення № 135).

Згідно з п. 5.1 Положення № 135 логопедичний пункт може розміщуватися у приміщенні дитячого садка, однієї із загальноосвітніх шкіл або у приміщенні методичного кабінету районного (міського) органу державного управління освітою. Логопедичний пункт, розміщений у школі, вважається класом-комплектом при встановленні штатів школи тільки стосовно кількості ставок робітничого і обслуговуючого персоналу (п. 5.2 Положення № 135).

Тобто посади учителів-логопедів для надання допомоги учням ЗНЗ з вадами мови вводяться до штатних розписів логопедичних пунктів. Отже, саме у штаті логопедичного пункту має бути така посада, як вчитель-логопед.

Поради батькам дiтей iз вадами мовлення.

1. Розширюйте коло інтересів дитини. Читайте та розглядайте книжки з яскравими малюнками.
2. У власному мовленні будьте зразком для дитини. Вживайте всі частини мови, емоційне та інтонаційне забарвлення мовлення.
3. При спілкуванні з дитиною вводьте елементи новизни, пояснюючи незнайомі терміни, слова етикету, варіанти словозміни та словотворення.
4. Не дозволяйте собі в присутності дитини ігнорувати звертання іншого дорослого.
5. Не можна глузувати з дитини, яка має вади мовлення та перекривляти її.
6. Не можна карати дитину за те, що вона не в змозі виконати ваше завдання стосовно мовлення. Під час спілкування з дитиною, використовуйте до обраної теми предмети, малюнки, атрибути, що відтворюють певні дії, складаються в сюжетну розповідь.
7. Зважаючи на можливості своєї дитини, постійно задіюйте її досвід і виводьте на рівень порівнянь, аналогій, узагальнень, ототожнення, встановлення взаємозв’язків між предметами. При спілкуванні робіть паузи для відповіді дитини, навіть якщо вона ще не говорить – це правило діалогу.
8. Купуйте та пропонуйте дитині іграшки, які впливають на всебічний розвиток .
9. Вчіть дитину спілкуватися, гратися з іншими дітьми. Хваліть дитину за її намагання говорити. Уважно слухайте її, якщо вона розповідає про свої справи. Дитина потребує визнання своїх мовленнєвих успіхів та схвалення їх усмішкою, дотиком, обіймами, оплесками, приємними словами. Не скупіться на такі прояви почуттів.
10. Розвивайте у дитини дрібну моторику пальчиків. Багато малюйте, займайтеся ліпленням, розвивайте і збагачуйте емоційний світ дитини.

Використані матеріали:

1. 22 жовтня – Всесвітній день людей з вадами мовлення: http://surl.li/dhimf
2. Сьогодні, 22 жовтня, відзначають Всесвітній день людей з вадами мовлення, що має на меті акцентувати увагу на проблемі людей із мовленнєвими порушеннями для підтримки їх у суспільстві: http://surl.li/dhskw
3. Особливості розвитку, навчання та виховання дітей з порушеннями мовлення: http://surl.li/dhsro
4. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII: http://surl.li/ixnq
5. Конвенція про права осіб з інвалідністю (Конвенція про права інвалідів) від 13.12.2006: http://surl.li/dhsgv
6. Як працювати з учнями з вадами мовлення: http://surl.li/dhstc
7. Поради батькам дiтей iз вадами мовлення: http://surl.li/dhstt
8. Всесвітній день людей з вадами мовлення: як навчитися говорити правильно: http://surl.li/dhsuw
9. Наказ Міністерства освіти України «Про затвердження Положення про логопедичні пункти системи освіти» від 13.05.93 № 135: http://surl.li/apzbp
10. МОН пропонує для громадського обговорення проєкт наказу «Про затвердження порядку надання логопедичних послуг в системі освіти»: http://surl.li/dhsvz
11. Вводимо до штату ЗНЗ посаду вчителя-логопеда: http://surl.li/dhswz
12. Наказом Міністерства освіти і науки України «Типові штатні нормативи закладів загальної середньої освіти» від 06.12.2010 р. № 1205: http://surl.li/dhsyi

Корисні посилання:

1. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III: http://surl.li/mroo.
2. Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 № 2342-IV: http://surl.li/aseyu.
3. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 № 20/95-ВР (http://surl.li/dcevy).