Одним із заходів спрямованих на примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів, встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною є обмеження права виїзду боржника за кордон. Таке обмеження прав боржника може бути застосовано у разі його ухилення від виконання судового рішення.
Статтею 9 ЗУ «Про виконавче провадження» визначено, що Єдиний реєстр боржників (Далі-ЄРБ) – це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов’язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.
Слід зауважити, що пунктом четвертим VI розділу наказу Міністерства Юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 «Про затвердження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження» (Далі-Положення) визначено, що не підлягають внесенню до Єдиного реєстру боржників відомості про боржників за рішенням немайнового характеру (крім рішень про встановлення побачення з дитиною, рішень про усунення перешкод у побаченні з дитиною, під час виконання яких винесено постанову про накладення штрафу на боржника).
Тобто, ЄРБ – це своєрідна база даних про боржників, які не виконують майнові зобов’язання перед іншими громадянами, організаціями чи державою, або є боржниками за рішеннями про встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною, під час виконання яких було винесено постанову про накладення штрафу на боржника.
Натомість, внесення відомостей про боржника до ЄРБ ще не свідчить про встановлення для нього тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України передбачено статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» та Закону України «Про виконавче провадження».
Відтак, якщо боржник допустить заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, виконавець самостійно виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Тобто у справах про стягнення аліментів закон чітко визначає процедуру, часові межі ухилення від виконання рішення суду та надає право виконавцю самостійно без звернення до суду встановлювати тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
Дещо інший порядок тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України передбачено для виконання рішень про встановлення побачення з дитиною або рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною.
Згідно з пунктом дев’ятнадцятим частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, виконавець має право звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника – фізичної особи чи керівника боржника – юридичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в’їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов’язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Таким чином, вбачається, що підставою для тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України є його ухилення від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, тобто умисні дії по невиконанню судового рішення.
Разом з тим, саме на державного виконавця покладається обов’язок доказування ухилення особи від виконання рішення.
Проведений мною аналіз судових рішень свідчить, що в переважній більшості випадків суд відмовляє у встановленні тимчасового обмеження у праві виїзду боржника з наступних підстав:
- неповнота вчинення виконавчих дій;
- відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов’язань;
- відсутність відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків добровільного виконання таких зобов’язань, тощо.
Складність доведення факту ухилення боржника від виконання зобов’язань полягає в тому, що законодавство не розкриває поняття «ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням».
Статтею 90 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено лише відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього закону.
Саме невиконання боржником самостійно зобов’язань протягом строку, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов’язків. На момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов’язань покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об’єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Про ухилення боржника від виконання покладених на нього обов’язків може свідчити:
- утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;
- надання у строк, встановлений виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки в банках чи інших фінансових установах;
- своєчасна явка за викликом виконавця;
- письмове повідомлення виконавця про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб, тощо.
Верховний Суд в постанові №331/8536/17 від 28.10.2020 вказав, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою саме невиконання цього рішення.
У справі № 534/116/23 Комсомольський міський суд Полтавської області відмовив у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
У цій справі суд дійшов висновку, що саме по собі невиконання боржником графіку побачення із дитиною та неможливість в примусовому порядку задовольнити відповідні вимоги, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на неї обов’язків. При цьому, одночасному доведенню належними доказами підлягає факт наміру особи вибути за межі України з метою ухилитися від покладених на нього рішенням судів обов’язків. Тож, державним виконавцем не було надано доказів, які б про це свідчили.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06.11.2019 року по справі №2033/2762/12 відмовлено у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.
Ухвала суду мотивована тим, що державним виконавцем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ним всіх дії, спрямованих на виконання рішення суду та доказів, що боржник, ухиляючись від виконання рішення, вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що внесення особи до Реєстру боржників не означає, що виїзд за кордон для неї буде обмежений. Якщо у справах щодо стягнення аліментів, необхідною умовою є наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці і виконавець самостійно виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України. То в разі ухилення боржника від виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною або усунення перешкод у побаченні з дитиною, відповідне обмеження здійснюється на підставі ухвали суду, постановленої за поданням виконавця. При цьому, зверненню до суду має передувати вчинення виконавцем інших дії, визначених ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» та наявність доказів, що боржник, ухиляючись від виконання рішення, вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду.