Наприкінці літа 2021 року відбувся успішний захист докторської дисертації Токарчук Людмили Михайлівни «Влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як реалізація принципу державної охорони сім’ї», з повним текстом якої можна ознайомитися тут (https://bit.ly/3EuHFDm), а з авторефератом за цим посиланням (https://bit.ly/31AF7Fk).

На перший погляд видається, що може бути нового у питанні влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Водночас Людмила Михайлівна при системному аналізі дійшла до низки цінних теоретичних висновків, що можуть бути цікавими та корисними і практикуючим правникам, наведемо основні положення:

— обґрунтовано концепцію полісистемної турботи щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як державної, громадської і приватної діяльності з охорони і захисту прав та інтересів дітей, сприяння їхньому добробуту, можливості реалізації свого життєвого і творчого потенціалу, що ґрунтується на нормах міжнародного та національного права. Засадами цієї концепції є: пріоритет сімейного виховання дитини; збереження традиційних сімейних цінностей; підвищення ролі сім’ї та захисту дітей у суспільстві; профілактика, запобігання і подолання сімейного неблагополуччя; поліпшення умов і підвищення якості життя сімей і захисту прав дітей; охорона кожної дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування;

— обґрунтовано необхідність запровадження законодавчої регламентації відшкодування майнової (матеріальної) та моральної шкоди малолітній дитині особою, яка самочинно змінила місце її проживання;

— доведено потребу запровадження заходу захисту прав та інтересів дитини у разі виникнення конфлікту між батьками щодо визначення місця проживання дитини у вигляді поміщення дитини на короткий період до дитячого реабілітаційного закладу. Такий захід має застосовуватися, як виняток, до вирішення спору між батьками;

— запропоновано розуміти під формами влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, врегульовану законом процедуру, в межах якої здійснюються заходи задля постійної або тимчасової турботи про дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, визначеними відповідно до закону юридичними та/чи фізичними особами на підставі рішення відповідного органу державної влади та органу місцевого самоврядування. У понятті відображено конвергенцію приватного та публічного права, враховано виконання державою своїх функцій із соціального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що виражається в організації влаштування зазначеної категорії дітей, тобто у здійсненні комплексу дій із визначення і надання дитині відповідного статусу до обрання ефективної форми влаштування для кожної конкретної дитини;

— на підставі системного аналізу норм чинного законодавства про патронат зроблено висновок про те, що патронат не є формою влаштування дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а має ознаки соціальної послуги. Протиріччя у нормах, що регулюють відносини патронату, зумовлюють невірність їх розуміння, призводять до спорів і зловживання щодо дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Зважаючи на мету встановлення патронату, враховуючи багатозначність терміну «патронат» у законодавстві, а також у зв’язку з тим, що СК України врегульовує сімейні відносини, а не відносини з соціального забезпечення, положення глави 20 розділу IV мають бути переглянуті, її норми повинні чітко закріплювати мету, підстави та правила встановлення патронату над дітьми тощо.

— Додатково аргументовано пропозицію щодо виключення із законодавства норм про усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в консульській установі або дипломатичному представництві України. Оскільки зазначені органи, на відміну від суду, не уповноважені з’ясовувати всебічно і повно обставини справи, не наділені повноваженнями щодо дослідження доказів, вирішення питання про усиновлення у присутності заявників і дитини та багато інших цінних висновків.

Людмила Михайлівна також наводить вагомі аргументи задля необхідності невідкладного приєднання до Конвенції ООН про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення від 29 травня 1993 р. Додатково аргументується необхідність приведення актів чинного законодавства України, що врегульовують відносини з усиновлення у відповідність до стандартів вказаної Конвенції.

При аргументуванні висновків Людмила Михайлівна вдається і до аналізу практики та наводить відповідні приклади, зокрема і щодо доволі тривалого не відібрання дитини від батьків, у тому числі з причин, що це могло б призвести до погіршення психологічного стану дитини (с. 110 дисертації), аналізує через судову практику питання освіти та захисту житлових прав дитини (с. 130-132 дисертації). Крім того, в дисертації розглядається і питання притягнення до відповідальності, у тому числі кримінальної органів та посадових осіб за неналежне виконання своїх службових обов’язків у сфері захисту прав дітей, у тому числі Центру соціальних служб для сімей, дітей та молоді (с. 263 дисертації).