Визнання правомірності умови договору про «гонорар успіху» як складової гонорару адвоката та відмова у визнанні її недійсною
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2026 року у справі № 465/1176/20
Короткий зміст позовних вимог:
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати недійсним пункт 3 додаткової угоди від 09 лютого 2016 року про внесення змін та доповнень до договору № 15/02/05 від 05 лютого 2016 року про надання правової допомоги та пункт 1.3 додатку до договору № 16/02/05 від 05 лютого 2016 про надання правової допомоги, у редакції додаткової угоди від 09 лютого 2016 року, які укладені між ними.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 лютого 2016 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір про надання правової допомоги.
За умовами цього договору адвокат взяв на себе зобов`язання надати їй правову допомогу в аналізі перспективи позитивного перегляду рішення Личаківського районного суду міста Львова від 26 березня 2014 року в справі № 2/463/257/14, а також у представництві її інтересів в справі № 463/6224/14-ц, а вона зобов`язалась сплатити за ці послуги гонорар у порядку, розмірі та на умовах, передбачених у додатках до договору.
Згідно з додатком до договору за надання послуг, які обумовленні у договорі, вона зобов`язалась виплатити адвокату гонорар у розмірі 4 200,00 грн, а за представництво інтересів в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції - по 800,00 грн, в суді касаційної інстанції - по 1 200,00 грн за кожне судове засідання, а якщо судове засідання не відбулось - 50 % від зазначених сум.
09 лютого 2016 року вони уклали додаткову угоду про внесення змін і доповнень до договору від 05 лютого 2016 року, згідно з якою вона доручила відповідачу представництво її інтересів у Верховному Суді України щодо перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року в справі № 463/257/14.
У пункті 3 цієї додаткової угоди вони домовились визнати новий порядок, умови та розміри виплати гонорару, про що підписали в новій редакції додаток до договору, а попередній додаток від 05 лютого 2016 року визнали таким, що втратив чинність.
Так, згідно з пунктом 1.3 додатку в новій редакції, при позитивному вирішенні на її користь цивільних справ № 2/463/257/14 і № 463/6224/14-ц, вона зобов`язалася сплатити відповідачу гонорар у гривнях в розмірі, еквівалентному 2 000,00 доларів США.
27 квітня 2016 року Верховний Суд України переглянув судові рішення в справі № 463/257/14.
Водночас зазначала, що ще до ухвалення Верховним Судом України цієї постанови, через відсутність згоди ОСОБА_2 на зміну умов додаткової угоди від 09 лютого 2016 року, договір про надання правової допомоги між ними був розірваний, про що 15 березня 2016 року вона написала відповідну заяву і направила її до Верховного Суду України.
Посилаючись на те, що включення в договір про надання правової допомоги умови щодо винагороди за досягнення позитивного результату рішення суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні і актам цивільного законодавства, просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2023 року позов задоволено.
Визнано недійсним пункт 3 додаткової угоди від 09 лютого 2016 року щодо внесення змін та доповнень до договору № 15/02/05 від 05 лютого 2016 року про надання правової допомоги, яка укладена між адвокатом ОСОБА_2 і ОСОБА_1.
Визнано недійсним пункт 1.3 додатку до договору № 16/02/05 від 05 лютого 2016 року про надання правової допомоги, у редакції додаткової угоди від 09 лютого 2016 року, який укладений 09 лютого 2016 року між адвокатом ОСОБА_2 і ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позову. Оспорювані умови договору покладають на позивача обов`язок сплатити відповідачу гонорар у сумі 2 000,00 доларів США за результат, досягнення якого взагалі не було поставлене в залежність від послуг відповідача, що очевидно не відповідає вимогам добросовісності та порушує права позивача, створюючи істотний дисбаланс між правами та обов`язками сторін договору, зокрема між наданими відповідачем послугами та їх вартістю.
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції:
Постановою Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передбачений сторонами правочину «гонорар успіху» не суперечить вимогам закону і відповідає принципу свободи договору. Підстав, передбачених частиною першою статті 215 ЦК України, для визнання недійсними оскаржуваних пунктів договору, немає.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 4 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги в суді першої інстанції та 2 000,00 грн витрат за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій відповідач поніс витрати на правничу допомогу, які, з урахуванням заперечень позивача і складності цієї справи, підлягають стягненню у визначеному судом розмірі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг:
У липні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року й залишити в силі рішення Франківського районного суду міста Львова від 14 грудня 2023 року.
Як на підставу касаційного оскарження посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року в справі № 462/9002/14-ц; підстави, передбачені частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам її відзиву на апеляційну скаргу. Не врахував, що включення в договір про надання юридичних послуг умови про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного судочинства, тому в силу вимог частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України така умова підлягає визнанню недійсною.
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року.
Підставою касаційного оскарження додаткової постанови зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд не врахував висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 904/8884/21 та від 24 січня 2024 року в справі № 752/1058/23.
На обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що додаткове рішення є невід`ємною складовою основного рішення. Тому в разі скасування постанови Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, додаткова постанова цього суду від 17 вересня 2024 року також підлягає скасуванню.
Позиція Верховного Суду:
У пункті 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Зі змісту оспорюваного ОСОБА_1 пункту 1.3. додатку до договору про надання правової допомоги, апеляційний суд установив, що передбачений сторонами одноразовий гонорар у розмірі 2 000,00 доларів США є додатковою винагородою адвоката, платою за досягнутий адвокатом результат та є за своєю суттю так званим «гонораром успіху», нарахування та сплата якого залежать від настання певної події.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Верховний Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 28 липня 2022 року в справі № 903/781/21 зазначив, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики надають визначення поняття «гонорар» без поділу цього поняття на види. Зокрема, норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи «гонорар успіху», що свідчить про те, що поняття «гонорар», яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.
Висновок:
Установивши, що передбачений сторонами правочину «гонорар успіху» є складовою частиною гонорару адвоката, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що оспорювані позивачем пункти договору про надання правової допомоги не суперечать вимогам закону і відповідають принципу свободи договору, у зв`язку з чим правильно відмовив у позові.
Посилання позивача в касаційній скарзі на те, що такий висновок суду апеляційної інстанції суперечить висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року в справі № 462/9002/14-ц не заслуговують на увагу, оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, яка обґрунтовано врахована судом апеляційної інстанції, фактично відступила від зазначеного висновку.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування постанови апеляційного суду,оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Оскільки Верховний Суд не встановив підстав для скасування постанови Львівського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, підстав для скасування додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, якою вирішено питання про розподіл судових витрат, також немає. При цьому здійснений судом апеляційної інстанції розподіл цих витрат позивач у касаційній скарзі не спростовує, тому його правильність Верховний Суд у силу вимог статті 400 ЦПК України не перевіряє.
ОСОБА_4 не навів достатніх і обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і колегія суддів таких підстав не встановила, тому в задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову апеляційного суду без змін.