Витрати відповідача не відшкодовуються, якщо позов залишено без розгляду та не доведено необґрунтованих дій позивача
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2026 року у справі № 290/248/22
Короткий зміст позовної заяви:
У березні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, площею 2,0784 га, кадастровий номер 1821455600:12:000:0089, який укладений 10 листопада 2018 року між ним та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Б. Хмельницького (далі - СТОВ ім. Б. Хмельницького).
29 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про залишення його позову без розгляду.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Ухвалою Романівського районного суду Житомирської області від 29 травня 2025 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду, в задоволенні клопотання СТОВ ім. Б. Хмельницького про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахувавши вимоги частини другої статті 200 та пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви сторони позивача та залишення його позову в підготовчому засіданні без розгляду.
Відмовляючи в задоволенні клопотання відповідача про відшкодування судових витрат внаслідок необґрунтованих дій позивача та зловживання ним процесуальними правами, Романівський районний суд Житомирської області виснував про відсутність підстав для застосування частин 5, 6 статті 142 ЦПК України.
Місцевий суд врахував висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 640/1029/18, відповідно до яких доступ до суду є правом особи, гарантованим, зокрема, частиною 1 статті 55 Конституції України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частиною 1 статті 4 ЦПК України. Суд може обмежити реалізацію цього права, зокрема, у порядку, встановленому статтею 44 ЦПК України. Велика Плата Верховного Суду в наведеній справі вказала, що закриття провадження у справі не підтверджує ні відсутність спору позивача з відповідачем, ні відсутність предмета спору, ні свідоме порушення позивачем правил суб`єктної юрисдикції, а отже немає підстав для покладення на позивача витрат відповідача на правничу допомогу.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що представником відповідача не підтверджено достатніми засобами доказування факт того, що дії позивача при поданні позову були необґрунтованими, і суд таких обставин також не встановив, оскільки звернення позивача до суду мало на меті захист порушеного права, тому не можуть свідчити про зловживання ним процесуальними правами та вважатися необґрунтованими.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, додатково зазначив, що саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не може бути розцінене як необґрунтовані дії позивача, так як це його право, передбачене цивільним процесуальним законодавством України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
У касаційній скарзі СТОВ ім. Б. Хмельницького, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні клопотання сторони відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким здійснити відшкодування судових витрат.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відшкодуванні відповідачу витрат на професійну правничу допомогу, не врахували ряд об`єктивних обставин, а саме, що провадження в цій справі тривало понад три роки, в справі проведено почеркознавчі експертизи на предмет належності підпису позивачу в договорі оренди земельної ділянки, а заява сторони позивача про залишення позову без розгляду не містить жодних обґрунтованих доводів такої процесуальної дії, що суперечить висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 15 вересня 2021 року в справі № 902/136/21 та в справі № 921/661/20, від 16 лютого 2023 року в справі № 917/243/22, від 01 листопада 2023 року в справі № 905/85/23.
Позиція Верховного Суду:
За обставинами цієї справи ОСОБА_1 на стадії підготовчого провадження звернувся до суду із заявою про залишення його позову без розгляду, яку суд ухвалою від 29 травня 2025 року задовольнив.
Звертаючись із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу, представник відповідача посилався на необґрунтовані дії позивача, мотивуючи тим, що позивач свідомо та умисно, зловживаючи наданими йому процесуальними правами щодо оспорення правочину, зазначив недостовірні дані в позові з метою введення суду в оману та визнання недійсним договору оренди, умови якого повністю відповідають нормам чинного законодавства.
Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Тобто стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у разі встановлення необґрунтованості дій позивача.
Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.
Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.
Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.
При цьому «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору - позов.
Висновок:
У цій справі суди не встановили, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою і до залишення позову без розгляду діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, мав на меті ущемлення прав відповідача та, врахувавши, що саме по собі постановлення ухвали про залишення позову без розгляду не свідчить про необґрунтованість дій позивача, дійшли правильного висновку про відмову представнику відповідача у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд відхиляє довід касаційної скарги, що ОСОБА_1 діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, посилаючись на тривалий розгляд справи, проведення двох експертиз за клопотанням позивача та отримання відповідних висновків експертів. Оскільки у вказаній категорії справ, а саме про визнання правочину недійсним з підстав його непідписання, підлягає встановленню належність підпису в договорі саме особі позивача, що доводиться або спростовується за наявністю стверджувального висновку експерта за наслідками проведення судової почеркознавчої експертизи. В матеріалах цієї справи відсутні такі стверджувальні висновки судових експертів.
Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що зазначені заявником у касаційній скарзі, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи.
Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Розглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.