Виселення з іпотечного житла без надання іншого постійного житла та реєстрація малолітньої дитини без згоди іпотекодержателя не є самостійними підставами для задоволення позову про виселення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2026 року у справі № 713/134/25
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення.
Позов мотивований тим, що подальше проживання відповідачів у будинку, що належить на праві власності АТ «Сенс Банк», всупереч умовам договору та положенням закону і відмова добровільно звільнити помешкання перешкоджають власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси позивача, гарантовані умовами кредитних та іпотечних договорів, а також законом.
АТ «Сенс Банк» просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня
2025 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності правових підстав для втручання у право відповідачів на повагу до житла шляхом їх виселення без надання іншого житла з предмета іпотеки, право власності на який перейшло у позасудовому порядку до іпотекодержателя, оскільки позивач не довів придбання предмета іпотеки відповідачами за кредитні кошти, наявності у них іншого житла, яке належить їм на праві власності, і не вказав житла, в яке вони можуть бути переселені.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
06 серпня 2025 року представник АТ «Сенс Банк» - Матвійчук М. З. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року й ухвалити у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що вселення відповідачів у спірний будинок відбулося після укладення договору іпотеки. На час укладення договору іпотеки відповідачі проживали за іншою адресою, відмінною від адреси розташування предмета іпотеки.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, постановах Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Позиція Верховного Суду:
Оскільки за обставин цієї справи банк не довів і не надав належних і допустимих доказів того, що предмет іпотеки придбаний за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою, а виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла, проте банк у позові не зазначив іншого житлового приміщення, яке надавалося б відповідачам для проживання, та не надав належних доказів наявності в них у власності (постійному користуванні) іншого житлового нерухомого майна, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Обґрунтовуючи підстави позову, АТ «Сенс Банк» також посилалось на порушення прав банку, який не надавав згоди на реєстрацію ОСОБА_3 в предметі іпотеки.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).
Згідно з частинами другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що малолітня дитина була зареєстрована у будинку, який є іпотечним майном, без згоди іпотекодержателя, дійшов правильного висновку про те, що ця обставина не є підставою для позбавлення малолітньої дитини (яка проживає у будинку разом з батьком) права користування цим будинком, що станом на дату реєстрації дитини у будинку належав (і на теперішній час належить) на праві власності її батькові.
Також обґрунтованими є висновки судів і про те, що позивач не довів, що реєстрація у будинку члена сім`ї іпотекодавця, а саме малолітньої дитини, порушує права позивача та перешкоджає банку в реалізації ним прав іпотекодержателя.
Крім того, суди установили, що у спірному житловому будинку разом з відповідачами зареєстрована та проживає їх неповнолітня дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до якої позовних вимог про виселення не заявлено.
Висновок:
Суди надали належну правову оцінку доводам сторін, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суди застосували правильно.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на нормах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 09 квітня 2025 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 04 липня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.