Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 у листопаді 2014 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила встановити наявність трудових відносин між її чоловіком ОСОБА_3 та Селянським (фермерським) господарством «Валентина» (далі - СФГ «Валентина»).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що її чоловік ОСОБА_3 працював механіком та за сумісництвом охоронцем у СФГ «Валентина» з травня 2012 року.

Того ж часу між ОСОБА_3 та керівником СФГ «Валентина» стався конфлікт в результаті якого ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження від яких він помер.

Вказаний нещасний випадок мав місце на виробництві, тому вона, як дружина померлого, має право на отримання від держави соціальних та страхових витрат, що передбачені діючим законодавством України. Однак, оскільки між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» не було належним чином оформлено трудових відносин, які тривали з травня 2012 року до моменту смерті, відсутній наказ про прийом на роботу, вона не в змозі отримати соціальні та страхові виплати.

Ураховуючи викладене, вважає, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з СФГ «Валентина» з травня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Тарутинський районний суд Одеської області рішенням від 13 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем не доведено перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з СФГ «Валентина», оскільки відсутня заява про прийняття на роботу та трудова книжка, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця та докази виплати заробітної плати за трудовим договором.

Одеський апеляційний суд постановою від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з СФГ «Валентина», оскільки відсутня заява про прийняття на роботу та трудова книжка, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця, та відсутні докази виплати заробітної плати за трудовим договором. Також апеляційний суд зазначив, що правовідносини між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» не є трудовими відносинами, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

Від  ОСОБА_1 у грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення районного суду та постанову апеляційного суду в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що в ході судового розгляду було допитано свідків, показаннями яких підтверджено факт виконання ОСОБА_3 трудових обов’язків у СФГ «Валентина» на час настання нещасного випадку. Зазначений факт також підтверджується письмовими доказами, які наявні у матеріалах справи, а саме копією лікарського свідоцтва про смерть, протоколам допиту свідків, які витребувані в СВ Саратського ВП Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області з матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄДРДР № 12014160430000462 від 31 серпня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 119 КК України.

Зважаючи на формальну відсутність трудового договору між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» між ними існували трудові відносини протягом періоду з 01 травня 2012 року до часу смерті ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також суди попередніх інстанцій неповно з’ясували обставини, що мають значення для справи, не дослідили належним чином зібрані у справі докази, у зв’язку з чим дійшли висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Позиція Верховного Суду:

У відповідності до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

 Висновок:

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належних, достатніх та допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки у матеріалах справи відсутні докази виконання  ОСОБА_3 трудових функцій тракториста або робітника у період з травня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 у СФГ «Валентина», підпорядкування його правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім умов праці та виплати винагороди за виконану роботу ОСОБА_3.

Крім того, суди попередніх інстанцій урахували показання свідків, у зв’язку з чим дійшли висновку, що зазначені показання не підтверджують факт роботи ОСОБА_3 за трудовим договором у СФГ «Валентина».

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2023 року у справі  № 514/1702/14-ц – http://tinyurl.com/3jsj734u