Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 пред’явила позов до Військової частини НОМЕР_1, у якому просила суд:
- визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, за 2015-2017 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 23 лютого 2022 року;
- зобов’язати відповідача нарахувати й виплатити їй грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 23 лютого 2022 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати їй індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року;
- зобов’язати відповідача нарахувати й виплатити їй індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати їй грошової компенсації за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі;
- зобов’язати відповідача виплатити їй грошову компенсацію за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що станом на день виключення зі списків особового складу військової частини їй протиправно не були виплачені грошова компенсація за додаткову оплачувану відпустку, індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за неотримане речове майно. Також зазначала, що на її звернення з цього приводу військова частина кошти не виплатила.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року, залишеним без змін постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року, позов задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 23 лютого 2022 року;
- зобов’язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби – 23 лютого 2022 року;
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування й невиплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року;
- зобов’язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року;
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі;
- зобов’язано військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане під час проходження військової служби речове майно, що належить до видачі;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судовий збір у сумі: 2977,20 грн на користь ОСОБА_1.
Задовольняючи позовні вимоги у частині виплати грошової компенсації за додаткову оплачувану відпустку, передбачену статтею 19 Закону України «Про відпустки», як військовослужбовцю-жінці, яка працювала і мала двох дітей віком до 15 років, суд дійшов висновку, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки. Установивши, що ОСОБА_1 не використала спірну відпустку і відповідач не виплати їй належну компенсацію, суд констатував обґрунтованість позовних вимог у цій частині.
Щодо позовних вимог у частині виплати індексації, то суд виходив з того, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і підлягає обов’язковому нарахуванню й виплаті. Установивши, що за період з 1 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не виплачувалась, суд констатував обґрунтованість її вимог у цій частині спору.
Стосовно грошової компенсації за неотримане речове майно, то суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для отримання позивачкою цієї компенсації. Такий висновок суд зробив на основі аналізу норм статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, а також Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232.
Щодо питання строку звернення до адміністративного суду, то суд першої інстанції виходив з того, що про відмову відповідача здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно ОСОБА_1 дізналася з листа від 25 вересня 2022 року, а тому строк звернення до суду не порушено.
Суд апеляційної інстанції погодився з цими висновками, тому скаргу військової частини НОМЕР_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Одночасно з цим, суд апеляційної інстанції наголосив на тому, що якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов’язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Також суд апеляційної інстанції указав, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом, а протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв’язку зі збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судом процесуальних строків стосовно звернення до суду з позовною заявою може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду.
Короткий зміст касаційної скарги і відзиву:
У травні 2023 року Військова частина НОМЕР_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням заяви про зміну цієї скарги просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 січня 2023 року і постанову П’ятого апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2023 року в частині зобов’язання її виплатити позивачці грошову компенсацію за неотримане речове майно.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження військова частина покликається на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – «КАС України») та стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права.
Позиція військової частини полягає в тому, що суди першої й апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 травня 2021 року у справі № 380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі № 520/7668/20, від 12 жовтня 2021 року у справі № 380/6200/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 480/3105/19, від 23 червня 2022 року у справі № 540/1951/20, від 27 лютого 2023 року у справі № 560/8394/21, щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 10 листопада 2022 року у справі № 900/115/22, про поважні причини пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Військова частина зазначає, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 не подавала рапорту про виплату грошової компенсації відповідно до пункту 4 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, а також не оскаржувала наказ про звільнення. Тому військова частина вважає, що у неї не було підстав для виплати позивачці спірної компенсації.
Також військова частина стверджує, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною п’ятою статті 122 КАС України, і суд першої інстанції необґрунтовано його поновив.
Оцінка Верховного Суду:
У касаційній скарзі військова частина поставила під сумнів правильність застосування судами першої й апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та обґрунтованість висновків цих судів у частині розв’язання спору про правомірність її бездіяльності щодо невиплати позивачці грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
У касаційній скарзі відсутні доводи, які б ставили під сумнів правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права в іншій частині позовних вимог.
Указані обставини обумовлюють межі касаційного перегляду рішень, які оскаржуються.
Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.
У разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Застосовування у пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Тож військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника у різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації його прав та інтересів, закріплених Конституцією та законодавством.
Подібну позицію Верховний Суд висловлював неодноразово (пункти 41-43 постанови від 4 лютого 2020 року у справі №825/1571/16; пункти 28-30 постанови від 23 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18; пункти 41-43 постанови від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17). Колегія суддів погоджується із такою позицією і не бачить підстав для відступу від неї.
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не виплатив позивачці грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно, а на її звернення з цього приводу відмовив у виплаті зазначеної компенсації, посилаючись на відсутність підстав.
На основі цих обставин та приписів статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», норм Порядку №178 та Інструкції № 232 суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати їй компенсації вартості за неотримане речове майно та зобов’язання військової частини виплатити їй цю компенсацію.
Верховний Суд погоджується з указаним висновком, вважає його законним та обґрунтованим.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновку судів попередніх інстанцій.
Покликання скаржника на пункт 4 Порядку № 178 колегія суддів відхиляє, оскільки інтерпретація, яку відстоює відповідач, протирічить змісту цього пункту та судовій практиці його тлумачення й застосування.
Водночас колегія суддів вважає, що факт неоскарження позивачкою наказу про звільнення її з військової служби та/або виключення її зі списків особового складу військової частини не знімає з відповідача обов’язку виплатити їй за заявою грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Тож доводи скаржника, які стосуються питань правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального закону, Суд вважає необґрунтованими.
Стосовно процесуальних питань, яких торкається касаційна скарга, то колегія суддів зауважує, що у цій справі суди попередніх інстанцій не поновлювали ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду, вважаючи, що цей строк дотриманий.
Скаржник побудував свої доводи без урахування цього аспекту справи.
Оскільки у цій справі суди попередніх інстанцій не висловлювалися з приводу поважності причин пропуску процесуального строку, то колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неправильну оцінку судами поважності причин його пропуску.
Висновок:
У випадку ОСОБА_1, ураховуючи час виникнення спірних правовідносин та індивідуальні обставини цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про обчислення перебігу та дотримання строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої й апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
У оскарженій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Джерело: https://tinyurl.com/35247h8z