Відсутність підстав для скасування рішень у справі про стягнення невиплаченого матеріального забезпечення та компенсаційних виплат
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2026 року у справі № 140/22450/23
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування:
У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачка), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), у якому просила:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати позивачці матеріального забезпечення та зобов`язати відповідача виплатити нараховане їй, але не виплачене матеріальне забезпечення за період із червня 2022 року по лютий 2023 року у розмірі 1006373,55 грн;
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 виплатити компенсацію за шість місяців затримки виплати матеріального забезпечення в сумі 713417,68 грн шляхом перерахунку на особовий рахунок ОСОБА_1 .
На обґрунтування позовних вимог позивачка указала, що вона проходила військову службу у В/ч НОМЕР_1 , НОМЕР_2 стрілецький батальойон (2 ОСБ) на посаді стрільця 3 роти 1 взводу першого відділення, під час проходження якої у травні 2022 року була направлена для безпосередньої участі у виконанні бойових (службових) завдань в умовах безпосереднього зіткнення та вогневого контакту з противником для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України та 24.05.2022 потрапила в полон, де перебувала до 04.02.2023.
Позивачка зауважила, що за період перебування в полоні їй щомісячно нараховувалося грошове забезпечення (заробітна плата) та додаткова грошова винагорода за виконання особливо важливих завдань за період з червня 2022 року по січень 2023 року включно у розмірі 1006373,55 грн, яке вона не отримувала з незалежних від неї причин (перебування в полоні).
За доводами позивачки, після повернення з полону у лютому 2023 році вона звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» щодо поновлення заробітної картки з метою отримання належного їй грошового забезпечення, але коштів на її рахунку не було. У зв`язку з цим позивачка звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 , який надав їй відповідь про те, що належне їй грошове забезпечення нараховувалося, але виплачувалося на рахунок її сестри - ОСОБА_2 , а тому рекомендовано їй звертатися з відповідним питанням до своєї родички.
Водночас позивачка стверджувала, що жодних доручень та довіреностей для отримання зазначених коштів нікому не надавала, а тому вважала, що відповідач неправомірно здійснював перерахунок її грошового забезпечення на рахунок іншої особи, а отже, зобов`язаний виплатити компенсацію за затримку виплати їй заробітку, що за її підрахунками складає 713417,68 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій:
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024, у задоволені позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач належними та допустимими доказами довів правомірність виплати належного позивачці грошового забезпечення її сестрі ОСОБА_2 та, ухвалюючи таке рішення, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) та постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 884, якою затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі - Постанова № 884), а позивачка не довела тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги.
Згідно з рішеннями судів попередніх інстанцій, після встановлення військовою частиною факту перебування позивачки в полоні та повідомлення про це члена сім`ї позивачки, сестра ОСОБА_2 звернулася з письмовою заявою до командира В/ч НОМЕР_1 із проханням нараховувати грошове забезпечення позивачки на її рахунок. Командиром В/ч НОМЕР_1 видано наказ від 06.10.2022 № 343 про виплату грошового забезпечення солдата ОСОБА_1 на рахунок її сестри ОСОБА_2 , яку сама позивачка зазначила, як члена її сім`ї.
Суди першої та апеляційної інстанції відхилили доводи ОСОБА_1 про те, що сестра ОСОБА_2 не є членом її сім`ї та доручень на отримання належних позивачці грошових коштів вона не надавала.
У цьому контексті суди послалися на пункт 7 Порядку № 884, частини другу та четверту статті 3 Сімейного кодексу України, Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» про те, що членами сім`ї є особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство та що до таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою в безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші), а також з урахуванням того, що, відповідно до книги алфавітного обліку офіцерів, осіб рядового, сержантського та старшинського складу НОМЕР_2 окремого стрілецького батальйону В/ч НОМЕР_1 , серед членів сім`ї позивачки зазначено: «Незаміжня, Сестра - ОСОБА_2 », та довідки про склад сім`ї позивачки, у якій зазначено, що її сестра ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за однією адресою з позивачкою, а відомостей про матір - ОСОБА_4 , яка проживає з позивачкою та її сестрою, ОСОБА_1 не надавала.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність заборгованості щодо нарахування та виплати належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за вказаний період та відсутність бездіяльності з боку відповідача.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги:
Не погодившись із рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.11.2023 та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.02.2024, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Кудрицька О.Я., звернулася до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як на підставу для відкриття касаційного провадження скаржниця покликалася на пункт 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та вказувала на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Скаржниця наводила доводи про те, що суди розглянули в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, позаяк виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи в спорах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (у редакції КАС України на час звернення позивачки до суду). Позивачка звертала увагу, що ціна її позову становила 1719791,23 грн, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Також скаржниця переконувала, що суди попередніх інстанцій установили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих та неналежних доказів, оскільки не встановили дійсних обставин на червень 2022 року, зокрема щодо урахування довідки про склад сім`ї, датованої 24.10.2018.
За доводами касаційної скарги, Порядком № 884 чітко та недвозначно визначено коло осіб, які б могли отримати грошове забезпечення військовослужбовця, що перебуває в полоні або в заручниках, а також інтернований в нейтральні держави або зниклий безвісті. Скаржниця наголосила на тому на тому, що в переліку таких осіб немає «сестри» або «інших родичів чи осіб».
Правова позиція Верховного Суду:
Як убачається зі змісту позовних вимог позивачка просила, зокрема зобов`язати відповідача виплатити нараховане їй, але не виплачене матеріальне забезпечення за період із червня 2022 року по лютий 2023 року у розмірі 1006373,55 грн та виплатити компенсацію за шість місяців затримки виплати матеріального забезпечення в сумі 713417,68 грн.
Водночас, позивачка не заявляла вимоги про відшкодування шкоди у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а заявлені нею вимоги мали зобов`язальний характер. За таких обставин цей спір не належить до категорії спорів, які відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 12 КАС України підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Разом з тим позивачка не наводить доводів про те, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження призвів до порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Сам по собі розгляд справи за правилами спрощеного провадження не є достатньою підставою для скасування судових рішень у розумінні статті 353 КАС України.
Висновок:
З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження в справі відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наведені в касаційній скарзі аргументи незгоди з мотивами судів попередніх інстанцій, якими вони керувалися, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не дають підстав уважати висновки судів помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Доводи та аргументи скаржниці не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про її незгоду з правовою оцінкою судами обставин справи, установлених у процесі її розгляду.
Водночас відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Разом з тим позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_2 з вимогами про стягнення безпідставно, на її думку, набутого майна (коштів) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
З урахуванням наведеного Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.