Відсутність доказів початку приватизації земельної ділянки спадкодавцем як підстава для відмови у визнанні права на завершення приватизації у порядку спадкування
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 168/1390/24
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дубечненської сільської ради Ковельського району Волинської області, третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, про визнання в порядку спадкування за законом права на завершення приватизації та здійснення державної реєстрації права власності з отриманням витягу з Державного реєстру на земельну ділянку.
Позовні вимоги мотивовано тим, що після смерті баби позивача ОСОБА_2 , батька позивача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 . Після смерті матері він є єдиним спадкоємцем.
Рішенням Любохинівської сільської ради від 13 лютого 1992 року передано безоплатно у приватну власність спочатку ОСОБА_2 , а після її смерті - ОСОБА_3 , а після його смерті - ОСОБА_4 земельні ділянки (пашня) для ведення особистого підсобного господарства площею 0,61 га та 0,4948 га з відповідними змінами у земельно-кадастрову книгу колгоспу «ім. Карла Маркса» за 1992-2010 роки. ОСОБА_4 хоча і прийняла спадщину після смерті спадкодавців шляхом постійного спільного проживання, однак ні вона, ні попередні спадкодавці не отримали правовстановлюючих документів на землю, що унеможливило спадкування зазначених вище ділянок шляхом подачі відповідних документів нотаріусу. Рішення Любохинівської сільської ради від 13 лютого 1992 року у Державному архіві Волинської області та оригінал земельно-кадастрової книги колгоспу «ім. Карла Маркса» за 1992-2010 роки не збереглися. Водночас копія земельно-кадастрової книги знаходиться у Дубечненській сільській раді та за необхідності може бути оглянута.
Окрім того, рішенням Любохинівської сільської ради від 01 квітня 1994 року № 14/82 на підставі заяв було передано безоплатно земельні ділянки у приватну власність на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок». Відповідно до пункту 1 даного рішення безоплатно передано земельні ділянки у приватну власність громадян села Любохини для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування будинку і господарських будівель відповідно до земельно-кадастрової книги. І хоча додаток (заяви) до вказаного рішення у архіві відсутні, відповідно до архівного витягу з рішення Любохинівської сільської ради Старовижівського району від 19 квітня 2000 року № 10/5 попередній спадкодавець - ОСОБА_3 мав право також на земельну частку (пай) під № 70. ОСОБА_4 , прийнявши спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_3 , не отримала правовстановлюючих документів на землю, що унеможливило спадкування зазначених вище ділянок шляхом подачі відповідних документів нотаріусу.
З метою завершити приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яку не завершила ОСОБА_4 , позивач 12 серпня 2020 року звернувся до Любохинівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку в урочищі «За канавою» площею 0,55 га для ведення особистого селянського господарства. Рішенням Любохинівської сільської ради від 31 серпня 2020 року № 36/6 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» позивачу було надано відповідний дозвіл. У встановленому порядку позивач виготовив проект землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у межах села Любохини в урочищі «За канавою», на підставі чого вказаній ділянці був присвоєний кадастровий номер 0725082501:01:006:0033.
У подальшому, 21 листопада 2024 року позивач звернувся до Дубечненської сільської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки для передачі йому у власність для ведення особистого селянського господарства у межах с. Любохини в урочищі «За канавою», площею 0,5378 га з кадастровим номером 0725082501:01:006:0033, однак відповідачем було відмовлено йому у затвердженні проекту землеустрою, з чим він абсолютно не погоджується.
Зазначив, що хоча підпунктом 5 пункту 27 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України забороняється безоплатна передача земель у приватну власність під час дії воєнного стану, однак даний пункт не застосовується у його випадку, оскільки вищевказана земельна ділянка передавалася у приватну власність у користування до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01 січня 2002 року. Крім того, дані зміни до пункту 27 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України були внесені згідно із Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ, який набрав чинності 07 квітня 2022 року. Водночас правовідносини між ним та Дубечненською сільською радою, яка є правонаступником Любохинівської сільської ради, виникли 31 серпня 2020 року після надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,55 га в урочищі «За канавою» села Любохини. За наведених обставин, а також беручи до уваги, що Закони України не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, вважав відмову Дубечненської сільської ради у затвердженні проекту землеустрою безпідставною.
Просив визнати за ним право на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів про право власності (отримання витягу з Державного реєстру речових прав) для здійснення державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0725082501:01:006:0033 для ведення особистого селянського господарства в урочищі «За канавою» села Любохини Ковельського (раніше Старовижівського) району Волинської області у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивач не надав доказів того, що спадкодавиця за життя розпочала приватизацію земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України, тому до ОСОБА_1 як спадкоємця ОСОБА_4 не переходить право вимагати завершення такої приватизації, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Волинського апеляційного суду від 12 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2025 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а тому, встановивши, що ОСОБА_4 не розпочала процедуру приватизації земельної ділянки за життя, позивач не набув право вимагати завершення такої приватизації.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 09 квітня 2025 року та постанову Волинського апеляційного суду від 12 червня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, посилається на порушення норм процесуального права в частині дослідження доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вважає, що апеляційний суд однобічно та неповно розкрив положення правового висновку, викладеного у зазначених вище постановах Верховного Суду, не звернувши уваги на докази, надані позивачем, які підтверджують, що ОСОБА_4 за життя розпочала, але не завершила приватизацію земельної ділянки.
Судами попередніх інстанцій не наведено мотивів відхилення доказів, що підтверджують користування ОСОБА_4 земельною ділянкою до дня своєї смерті.
Висновок судів про те, що саме ним розпочато процедуру приватизації є помилковим, та спростовується наявною в матеріалах справи довідкою виконкому Дубечненської сільської ради від 11 квітня 2025 року № 438 та свідченнями сусідів ОСОБА_5 та ОСОБА_6., які завірені у нотаріуса 24 квітня 2025 року.
Позиція Верховного Суду:
Колегія суддів погоджується зі висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав доказів, що спадкодавиця ОСОБА_4 за життя розпочала процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства України, тому до ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_4 у порядку спадкування не переходить право вимагати завершення такої приватизації, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що дії померлої ОСОБА_4 за її життя свідчать про початок процедури приватизації земельної ділянки, відхиляються колегією суддів.
Так, судами встановлено, що рішенням Любохинівської сільської Ради народних депутатів Старовижівського району від 01 квітня 1994 року № 17/82 на підставі Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» передано безоплатно земельні ділянки у приватну власність громадянам села Любохини для ведення особистого підсобного господарства та обслуговування будинку і господарських будівель в розмірах згідно додатку. З листа директора Державного архіву Волинської області Волинської ОДА С. Карасюка від 11 грудня 2024 року № 2322/01-24 видно, що додатки до цього рішення відсутні (а. с. 22).
Відповідно до архівного витягу з рішення сесії Любохинівської сільської ради Старовижівського району від 19 квітня 2000 року № 10/5 затверджено додаток до Державного акта на право колективної власності на землю КСП «Любохинський», у зв`язку з чим ОСОБА_3 одержав право на земельну частку, пай. Однак, розмір земельної частки не вказано ( а. с. 23).
З копії Земельно-кадастрової книги колгоспу «ім. К. Маркса» за 1992-2010 роки встановлено, що у ОСОБА_4 перебували у користуванні земельні ділянки площею 0,98 га та 1,4748 га, у тому числі ріллі загальною площею 1,1048 га (земельні ділянки площею 0,61 га, та 0,4948 га). При цьому вказана копія земельно-кадастрової книги не містить інформації на підставі чого був здійснений даний запис.
За відсутності додатку до рішення Любохинівської сільської Ради народних депутатів Старовижівського району від 01 квітня 1994 року № 17/82 «Про приватизацію земельних ділянок» суди обґрунтовано зазначили про відсутність можливості встановити кому саме з жителів села Любохини було передано земельні ділянки та у яких розмірах.
Крім того, площі земельних ділянок, які вказані у земельно-кадастровій книзі відрізняються від площі земельної ділянки, право на завершення приватизації якої, просить визнати позивач, а відповідних доказів того, що площа цих земельних ділянок була у подальшому змінена шляхом їх поділу чи об`єднання з іншими земельними ділянками суду не надано.
Відповідно до заяви від 12 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Любохинівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в натурі (по місцевості) у с. Любохини в урочищі «За канавою» у розмірі орієнтовано 0,55 га для ведення особистого селянського господарства, чим розпочав процедуру приватизації земельної ділянки (а. с. 40).
Рішенням Любохинівської сільської ради від 31 серпня 2020 року № 36/6 ( а. с. 40) надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,55 га, яка знаходиться у межах с. Любохини в урочищі «За канавою» з метою наступної передачі цієї земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (а. с. 30).
Крім того, 12 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до директора ПФ «Реформатор», в якій просив виконати комплекс топографо-геодезичних та земельно-кадастрових робіт по виготовленню проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, розташованої в межах с. Любохини, урочище «За канавою» Старовижівського району Волинської області та стверджує, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території України не скористався та ознайомлений з частиною п`ятою статті 116 ЗК України (а. с. 42 ).
Рішенням Дубечненської сільської ради від 20 грудня 2024 року (а. с. 62) відмовлено позивачу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на надання у власність відповідно до підпункту 5 пункту 27 розділу Х «Перехідних положень» ЗК України, оскільки не вказано про наявність земельних ділянок у користуванні згідно земельно-кадастрової книги за ОСОБА_4 , відсутність довідки про наявність у фізичної особи земельних ділянок за місцем фактичного проживання у зв`язку з невідповідністю намірів заявника вимогам чинного законодавства.
Отже, надані заявником докази ніяким чином не підтверджують, що до своєї смерті спадкодавиця ОСОБА_4 розпочала процедуру приватизації земельної ділянки, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.