Приватний виконавець обґрунтовано звернувся до суду, оскільки відсутність державної реєстрації за боржником права власності на спірне нерухоме майно, утруднює подальшу примусову реалізацію цього майна

 Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 309/3522/22

Короткий зміст заявлених вимог:

У серпні 2022 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А. М. звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.

Подання мотивоване тим, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває зведене ВП № НОМЕР_4, у тому числі ВП № НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа № 756/3548/16-ц від 08 лютого 2019 року, виданого Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 275 000,00 дол. США та 125 000,00 євро; № НОМЕР_6 з примусового виконання виконавчого листа № 756/3548/16-ц, виданого 08 лютого 2019 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 670,00 грн судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у судах першої та касаційної інстанції; № НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа № 756/10797/15-ц, виданого 26 квітня 2019 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 697 788,52 грн компенсації половини вартості внесеного до статутних капіталів майна та 3 654,00 грн судового збору; № 61876187 з примусового виконання виконавчого листа № 756/11750/15-ц, виданого 26 грудня 2018 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації 1/2 частини вартості внесених спільних коштів подружжя за пакет цінних паперів на загальну суму 52 496 100,00 грн; № НОМЕР_8 з примусового виконання виконавчого листа № 756/11750/15-ц, виданого 26 грудня 2018 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 436,00 грн, апеляційної скарги у розмірі 2 679,33 грн та касаційної скарги у розмірі 4 872,00 грн, а всього – 9 987,33 грн.

Під час проведення виконавчих дій приватний виконавець Телявський А. М. встановив, що у боржника немає коштів чи рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення для задоволення вимог стягувача в повному обсязі.

05 вересня 2019 року на адресу приватного виконавця надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що боржнику на праві власності згідно з рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2014 року про поділ майна подружжя належить 1/2 частини спального корпусу готельного типу «Вісак» на 44 місця за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, зазначено, що боржнику належить земельна ділянка під спальним корпусом, з кадастровим номером 21253553303:01:001:0057, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 06 травня 2004 року.

Приватний нотаріус Телявський А. М. просив надати дозвіл на звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2, яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме 1/2 частини спального корпусу готельного типу на 44 місця за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 2125355303:01:001:0057, що розташована в с. Шаян, Хустського р-н, Закарпатської обл., яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку від 06 травня 2004 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року подання приватного виконавця задоволено.

 Надано дозвіл приватному виконавцю Телявському А. М. звернути стягнення на майно боржника ОСОБА_2, яке не було зареєстроване в установленому законом порядку, а саме: на 1/2 частини спального корпусу готельного типу на 44 місця за адресою:   АДРЕСА_1 і земельну ділянку з кадастровим номером 2125355303:01:001:0057 в с. Шаян, Хустського району, Закарпатської області, яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку від 06 травня 2004 року.

Ухвала мотивована тим, що для задоволення законних вимог стягувача за виконавчими листами № 756/3548/16-ц від 08 лютого 2019 року, виданими Оболонським районним судом м. Києва, є необхідність звернути стягнення на 1/2 частини спального корпусу готельного типу на 44 місця за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку з кадастровим номером 2125355303:01:001:0057 в с. Шаян, Хустського р-н, Закарпатської обл., які належать ОСОБА_2 на праві власності, однак не зареєстровані ним у передбаченому законом порядку, чого боржник не спростував.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 залишено без задоволення. Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року залишено без змін. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

 Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:

30 серпня 2023 року представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що спальний корпус готельного типу поки що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, що підтверджується рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 20 травня 2014 року у справі № 2-461/12, а тому звернути стягнення в рахунок погашення боргу можливо лише на частину вказаного нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 . При цьому таке стягнення можливе лише за позовом кредитора (ОСОБА_1), а не за поданням приватного виконавця. Твердження апеляційного суду про те, що у боржника немає іншого майна на яке можливо звернути стягнення, є безпідставними. Суди не врахували, що у провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебувала справа № 756/3548/16-ц, де суд вже розглядав аналогічне подання приватного виконавця Телявського А. М.

Позиція Верховного Суду:

Згідно з частиною п’ятою 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Застосування судом частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише тоді, коли виконавець вичерпав усі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Висновок:

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець обґрунтовано звернувся до суду з указаним поданням, оскільки відсутність державної реєстрації за боржником ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно, утруднює подальшу примусову реалізацію цього майна, а отже, і виконання судових рішень у зведеному виконавчому провадженні.

Суди встановили, що приватний виконавець вживав визначені Законом України «Про виконавче провадження» заходи для виконання рішення суду, а саме: виніс постанову про арешт коштів боржника в банківських установах та постанову про арешт майна боржника. Коштів на рахунках боржника немає.

Під час розгляду справи боржник не зазначив, які саме заходи не вчинив виконавець для належного виконання рішення суду.

Відповідно до частини п’ятої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» боржник не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу з метою виконання судового рішення про стягнення боргу.

З урахуванням установлених у цій справі обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що приватний виконавець вичерпав усі можливі заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», для належного виконання судових рішень за рахунок іншого майна боржника, ніж те, яке є предметом розгляду цієї справи, однак ці заходи не призвели до виконання судових рішень у повному обсязі.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 06 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 травня 2023 року – без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Розглянувши заявлене представником ОСОБА_1 – ОСОБА_4 клопотання про часткове закриття касаційного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що воно задоволенню не підлягає, оскільки під час касаційного перегляду справи Верховний Суд не встановив підстав, передбачених статтею 396 ЦПК України, для закриття касаційного провадження.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 309/3522/22 – https://tinyurl.com/bdztn5bz