Відсутність бюджетних коштів не є поважною причиною для поновлення строку апеляційного оскарження
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 липня 2026 року у справі № 380/28411/23
РУХ СПРАВИ:
Приватне підприємство «Маріам Агро» (далі - ПП «Маріам Агро», позивач, скаржник) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2023 року № 19323/13-01-07-10, відповідно до якого на підставі виявлених порушень загальна сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) та/або пені, яку позивач повинен сплатити за платежем «Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності» (21081000) за період з 17 листопада 2022 року по 24 липня 2023 року складає 2 005 079 грн 26 коп.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідачем порушено порядок повідомлення платника податків про день розгляду заперечень на акт перевірки. Заперечення платника податків на акт перевірки розглянуто без участі представника платника податків. Стверджує, що повідомлення від 24 серпня 2023 року про проведення засідання постійно діючої комісії з розгляду спірних питань надіслано з порушенням строків визначених законодавством. Вказує, що комісія з питань розгляду заперечень не розглядала заперечення позивача на акт перевірки в порядку визначеному законодавством. В результаті розгляду заперечень на акт прийнято не передбачений законодавством акт рішення. Комісія з питань розгляду спірних питань не є комісією з розгляду заперечень на акт перевірки передбаченою статті 87 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Стверджує, що комісія з питань розгляду заперечень на акт повинна прийняти висновок, а не рішення. При цьому, заперечення платника податків на акт перевірки повинна розглядати комісія з питань розгляду заперечень, а не комісія з питань розгляду спірних питань. Вказує, що відповідачем не враховано, що постанова Правління Національного банку України від 04 квітня 2022 № 68 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 24 лютого 2022 року № 18» не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а, відповідно, не може обмежувати прав фізичних та юридичних осіб. Також зазначає, що заборгованість за зовнішньоекономічним договором ним частково погашено.
Окрім того, позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, в якому він посилається на те, що неможливість повернення валютної виручки зумовлено також існуванням форс-мажорних обставин, що виникли у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, що підтверджується сертифікатами про форс-мажорні обставини. Також вказує, що граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів зупинені у силу прямої дії вимог пункту 69.9 Підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, яка діє з 27 травня 2022 року.
ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ:
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи наявні, зокрема, сертифікати про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 4600-23-4894 та № 4600-23-4916 від 03 січня 2024 року, відповідно до яких Львівська торгово-промислова палата на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, військові дії в Україні позивачу щодо дотримання граничних строків за операціями експорту товарів за умовами договору № 19/04-01 про поставку товарів від 19 квітня 2022 року, укладеного з «Artfeel Sp. Z. o.o.» (республіка Польща) на суми 41 832,00 євро до 23 листопада 2022 року та 41 760, 00 євро до 21 листопада 2022 року, які унеможливили його виконання в зазначений термін. Враховуючи встановлені обставини, а також норми законодавства, суд вважав, що станом на дату проведення перевірки та складання акту перевірки - 31 липня 2023 року діяли форс-мажорні обставини збройна агресія російської федерації проти України.
Окрім того, суд врахував також те, що в матеріалах справи наявна довідка № 428/23-БТ від 22 листопада 2023 року, відповідно до якої АТ «РВС Банк» повідомляє про відсутність простроченої заборгованості за зовнішньоекономічним контрактом ПП «Маріам Агро» № 19/04-01 від 19 квітня 2022 року.
Суд звернув увагу, що питання строків розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами регулює стаття 13 Закону № 2473-VIII. Відтак, на переконання суду першої інстанції, пункт 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України також поширює свою дію на спірні правовідносини.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що факт запровадження воєнного стану та наявність сертифікатів Торгово-промислової палати самі по собі не є безумовною підставою для зупинення перебігу строків розрахунків та звільнення від відповідальності за порушення валютного законодавства.
На переконання суду апеляційної інстанції, відомості, які зазначені в наданих позивачем сертифікатах, носять загальний інформаційний характер та констатують абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні/обов`язку.
Судом першої інстанції не встановлені будь-які обставини непереборної сили, які призвели або могли б призвести до неможливості розрахунків нерезидентом з позивачем, а в суді апеляційної інстанції на запитання суду щодо конкретизації дії обставин непереборної сили у спірних правовідносинах щодо неможливості виконати зобов`язання нерезидентом представником позивача не наведено.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що позивачем у період воєнного стану 19 квітня 2022 року укладено зовнішньо-економічний контракт № 19/04-01 та на його виконання здійснювалась поставка товару; жодних обставин причинно-наслідкового зв`язку невиконання нерезидентом обов`язків своєчасного розрахунку позивачем ні контролюючому органу ні суду не наведено, а судами не встановлено; довідки уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного контракту (…) або третьої країни, які б підтверджували виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин, що зумовили неможливість виконання своїх обов`язків за контрактом (…) компанією матеріали справи не містять.
При цьому суд виходив із правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 05 грудня 2023 року у справі № 917/1593/22, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, від 19 серпня 2022 року у справі № 908/2287/17, від 05 жовтня 2023 року у справі № 520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі № 818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі № 812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16, від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)) та у постановах Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21, від 05 жовтня 2023 року у справі № 520/14773/21, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22.
Суд відхилив висновки суду першої інстанції про автоматичне поширення дії пункту 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України на спірні правовідносини, зазначивши, що питання зупинення нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин врегульовано спеціальним Законом України «Про валюту і валютні операції», відповідно на ці правовідносини не розповсюджуються положення підпункту 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, про що зазначено у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року (справа № 240/25642/22).
Апеляційний суд також врахував, що Підприємством ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів подання позову до «Artfeel Sp. Z. o.o.» (республіка Польща) про стягнення заборгованості з контрагента-нерезидента та відповідно виникнення самостійної обставини для зупинення нарахування пені. Натомість, зазначив, що звернення до суду з позовною заявою і надання відповідних доказів та обґрунтувань є правом суб`єкта господарювання, а не договірним зобов`язанням.
ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ:
Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.
Зокрема, скаржник вказує на безпідставне поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження контролюючому органу, а також на помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для зупинення строків розрахунків за зовнішньоекономічним контрактом у зв`язку з наявністю форс-мажорних обставин та дією пункту 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України.
З огляду на зміст касаційної скарги підставами касаційного оскарження судового рішення скаржником визначено, передбачені пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
24. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував частину третю статті 295 та частину першу статті 299 КАС України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 жовтня 2020 року у справі № 815/1474/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19 щодо підстав поновлення строку на апеляційне оскарження суб`єкту владних повноважень.
Скаржник звертає увагу на те, що вперше апеляційна скарга була подана у строк, встановлений статтею 295 КАС України, проте, у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 296 КАС України, ухвалою суду була залишена без руху, а в подальшому - повернута Відповідачу у зв`язку з невиконанням вимог цієї ухвали (не сплатою судового збору). Копію ухвали про повернення апеляційної скарги отримано апелянтом 20 червня 2024 року, а повторно апеляційну скаргу подано до апеляційного суду лише 20 вересня 2024 року, тобто через три місяці з дня отримання копії ухвали про повернення вперше поданої апеляційної скарги, що свідчить про необґрунтоване зволікання суб`єкта владних повноважень для звернення з апеляційною скаргою повторно.
При цьому, в ухвалі суду про відкриття апеляційного провадження не наведено підстав для поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою, не наведено обґрунтованих мотивів визнання причин пропуску строку поважними, враховуючи той факт, що причини пропуску строку, зазначені в клопотанні про поновлення цього строку є повністю ідентичними до тих, які суд апеляційної інстанції вже визнав неповажними.
Крім того, на думку позивача, посилання суду апеляційної інстанції на те, що «поведінку скаржника можна визнати такою, що демонструє сумлінне та добросовісне ставлення до наявних у нього прав і обов`язків, пов`язаних із повторним зверненням до апеляційного суду» є необґрунтованим, та таким, що суперечить змісту ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від 10 лютого 2025 року. Так у вказаній ухвалі, суд дійшов до протилежних висновків, та визнав ті самі причини пропуску строку на апеляційне провадження неповажними.
Отже, на переконання Підприємства відповідач не виконав вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в частині виявленого недоліку - невідповідність апеляційної скарги вимогам пункту 6 частини другої статті 296 КАС України, що свідчить про порушення судом норм процесуального права, який не звернув на це уваги і в ухвалі про відкриття апеляційного провадження не зазначив, чому в противагу ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху визнав належним її оформлення, натомість, враховуючи вищевикладене, такі доводи не мають вирішального значення.
Крім того, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України в частині поширення його дії на строки розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами, а також щодо застосування частини шостої статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» стосовно можливості неврахування судом чинного сертифіката торгово-промислової палати про наявність форс-мажорних обставин.
ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ:
Верховний Суд зазначив, що поновлення строку на апеляційне оскарження можливе лише за наявності поважних причин, які є об'єктивними, непереборними та підтвердженими належними доказами. Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна діяти добросовісно, своєчасно усувати недоліки та вживати всіх залежних від неї заходів для дотримання процесуальних строків.
У цій справі ГУ ДПС своєчасно подало першу апеляційну скаргу, однак її було повернуто через несплату судового збору. Повторну скаргу подано лише через три місяці після повернення першої та більш ніж через шість місяців після ухвалення рішення суду першої інстанції. Єдиною підставою для поновлення строку податковий орган назвав відсутність бюджетних коштів на сплату судового збору.
Верховний Суд наголосив, що відсутність бюджетного фінансування або необхідність проходження внутрішніх процедур виділення коштів не є поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження. Також сам факт повернення первинної апеляційної скарги не надає безумовного права на повторне звернення у будь-який час без дотримання процесуальних строків. Суд послався на усталену практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду з цього питання.
Крім того, Верховний Суд звернув увагу на практику ЄСПЛ, відповідно до якої рішення про поновлення строку повинно бути належним чином мотивоване з урахуванням принципу юридичної визначеності та балансу між правом на доступ до суду і принципом res judicata. Формальне посилання на наявність поважних причин без їх оцінки є істотним процесуальним порушенням.
Оскільки апеляційний суд не перевірив наявність об'єктивних причин пропуску строку та без належного обґрунтування поновив його, Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.