Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
23.03.2020

Відсторонення медичного працівника від роботи в умовах COVID-19

У межах співпраці ВША НААУ та Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ продовжуємо розкривати актуальні питання царини медичного права. У зв’язку із ситуацією, яка складалась у світі, зокрема в Україні, з пандемією COVID-19 продовжуємо серію публікацій COVID-19 і права людини. Матеріал підготувала Ірина Сенюта — адвокат, доктор юридичних наук, доцент, голова Комітету медичного […]

У межах співпраці ВША НААУ та Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ продовжуємо розкривати актуальні питання царини медичного права. У зв’язку із ситуацією, яка складалась у світі, зокрема в Україні, з пандемією COVID-19 продовжуємо серію публікацій COVID-19 і права людини.

Матеріал підготувала Ірина Сенюта — адвокат, доктор юридичних наук, доцент, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ, завідувач кафедри медичного права ФПДО Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, професор Школи права УКУ, керуючий партнер АО «MedLex», член Правління EAHL, головний редактор журналу «Медичне право».

У Херсоні бригада медиків «швидкої» буде змушена провести 14 днів на карантині через те, що родина, яка їх викликала зі скаргами на високу температуру, приховала, що повернулася з-за кордону. Це один з випадків, висвітлених у ЗМІ. Отож, варто проаналізувати правові аспекти відсторонення від роботи медичного працівника, який контактував з хворим на коронавірус.

У ст. 46 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) передбачено, що відстороненню підлягають працівники у разі: а) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння; б) відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони. Перелік випадків невичерпний, норма має бланкетний характер і скеровує до іншого законодавства. Відсторонення від роботи здійснює власник або уповноважений ним орган.
Один з таких випадків, що міститься в іншому законодавстві, передбачений у ст. 23 «Відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями» Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Проектуючи цю норму на сферу охорони здоров’я, відстороненню підлягатиме медичний працівник, який є бактеріоносієм, тобто носій збудника інфекційної хвороби ― людина, в організмі якої виявлено збудники інфекційної хвороби при відсутності симптомів цієї хвороби. У зв’язку з тим, що робота медичних працівників пов’язана з медичним обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, то вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи таким особам виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї такого страхового випадку як карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічною службою (п. 5).

У ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено можливість тимчасового за згодою працівника, що є бактеріоносієм, переведення на роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Звернемо увагу, що дефініція терміноконструкції «медичне обслуговування» нормативно визначена в ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі — Основи). Під медичним обслуговуванням розуміється діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб – підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням. Враховуючи специфіку сфери медичного обслуговування не видається за можливе забезпечити тимчасове переведення медичного працівника за їхньої згоди на роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб.

Медичні працівники як бактеріоносії можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров’я для виконання певних видів робіт. Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експертної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду.

У ст. 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначено, що перелік видів робіт, для виконання яких особи, які є бактеріоносіями, можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. У п. 14 ч. 3 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 267, з-поміж основних завдань, приміром, визначено затвердження переліків, зокрема, видів робіт, для виконання яких особи, які є бактеріоносіями, можуть бути визнані тимчасово або постійно непридатними. Проте відзначимо, що такого переліку МОЗ України не розробив.

Відповідно до п. 1.2. Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності, затвердженої Наказом МОЗ України від 14.04.1995 № 66 (далі — Інструкція), відстороненню від роботи або іншої діяльності підлягають:

хворі на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби;
особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань;
особи, які були в контакті з хворими на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби;
особи, які відмовляються або ухиляються від обов’язкового медичного огляду;
особи, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень.

Звернемо увагу, що особами, які були в контакті з хворими на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, визнаються ті, хто знаходилися у діючому епідемічному (епізоотичному) вогнищі та зараження яких припускається за висновком лікаря-епідеміолога.  У п. 3.3. Інструкції закріплено, що відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників особливо небезпечних та небезпечних інфекційних хвороб, здійснюється відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Згідно з Наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб» від 19.07.1995 № 133 до особливо небезпечних інфекційних хвороб віднесено COVID-19 (п. 39).

Ці зміни внесено Наказом МОЗ України «Про затвердження та впровадження стандартів медичної допомоги при короновірусній хворобі 2019 (СOVID-19)» від 25.02.2020 № 521, проте цей наказ був визнаний таким, що втратив чинність Наказом МОЗ України «Про оптимізацію заходів щодо недопущення занесення і поширення на території України випадків COVID-19» від 13.03.2020 №663. Відтак, якщо втратив наказ чинність, то, зрозуміло, що і всі зміни, які він за собою вніс, отож, COVID-19 перестав бути в списку особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Якщо йти за думкою відомчого нормотворця, викладеною в Інструкції, то відсторонити за ст. 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» можна лише носіїв особливо небезпечних та небезпечних інфекційних хвороб, з-поміж якого COVID-19 немає. Хоча слід відзначити, що норма ст. 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» такого уточнення щодо виду інфекційних хвороб не містить, а видається стосується всіх інфекційних хвороб.

В Інструкції передбачено, що відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, що були в контакті з хворими на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, здійснюється на термін, зазначений у додатку 2 до Інструкції. І знову ж відзначимо, в додатку 2 до Інструкції немає ні такої небезпечної інфекції в переліку, ні звичайно строків на відсторонення.  Відповідно до Інструкції, відсторонення від роботи здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, а таких посадових осіб на сьогодні немає. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності ― це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов’язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Указ Президента України, яким затверджувалось Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України втратив чинність 20.06.2019 р. У наказі Державної санітарно-епідеміологічної служби України «Про реорганізацію державних підприємств та установ» від 20.10.2015 р. № 170 передбачено: реорганізувати державні підприємства та установи, що належать до сфери управління Держсанепідслужби України шляхом їх приєднання до ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України». У п. 3.2. Статуту ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», затвердженого Наказом МОЗ України від 20.03.2018 №515, в якому визначено завдання із забезпечення здійснення епідеміологічного нагляду (спостереження) за інфекційними хворобами, з-поміж яких не передбачено участі у відстороненні від роботи. Отож, на практиці незрозумілим є алгоритм такого впровадження, з огляду на нормативні лакуни.

Відсторонення від роботи або іншої діяльності здійснюється роботодавцем шляхом видання наказу (надання усного розпорядження з подальшим виданням наказу) та вжиття заходів по контролю за його виконанням. Допуск до роботи проводиться за рішенням посадової особи, яка внесла подання, або за рішенням органу (посадової особи), який(яка) це подання скасував(ла). Знову ж наголошуємо, що немає на сьогодні компетентної особи чи органу, управненого на складання подання.

Рішення про допуск до роботи або іншої діяльності виноситься у письмовій формі протягом одного робочого дня після отримання відомостей, що підтверджують проходження у нормативно встановлених обсягу та порядку медичного огляду особою, яка була відсторонена від роботи або іншої діяльності згідно з поданням. Аналіз законодавства дає підстави твердити, що таким є саме позачерговий огляд працівника.
Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», позачергові медичні огляди працівників лікувально-профілактичних закладів можуть проводитися на вимогу головного державного санітарного лікаря, а також на прохання працівника, якщо він пов’язує погіршення стану свого здоров’я з умовами праці. Аналогічно передбачено проведення позачергового медичного огляду за поданням головного державного санітарного лікаря в Інструкції (п. 12.4.). У ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону праці», п. 3.8. Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженому Наказом МОЗ України від 21.05.2007 №246, передбачено, що роботодавець забезпечує за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників: а) за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці та б) за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дає змоги йому виконувати свої трудові обов’язки.

Проте процедуру проведення позачергово огляду, його обсягу в Наказі не визначено. У цій же ст. 17 Закону України «Про охорону праці» закріплено право роботодавця в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати (ч. 2). Отож, якщо працівник відмовлятиметься від позачергового медичного огляду перед допуском на роботу, то його можна притягнути до дисциплінарної відповідальності та продовжити відсторонення без збереження заробітної плати.

Рішення про допуск складається за формою, наведеною у додаток 3 до Інструкції, проте знову ж питання: яка служба це видаватиме, якщо державна сан-епідслужба ліквідована.
Відновлення посади головного державного санітарного лікаря України відбулось 11 березня 2020 (розпорядження Кабінету Міністрів України №229-р), повноваження якого визначені у т.ч. ст. 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення». Таке рішення зрозуміло ухвалено у зв’язку з ситуацією з COVID-19. Головний державний санітарний лікар 19 березня 2020 підписав розпорядження про призначення уповноважених на здійснення повноважень головного державного санітарного лікаря в областях і на транспорті. Видається, що на сьогодні посади в.о. головного державного санітарного лікаря області та керівника лабораторного центру в області обіймає одна й та ж особа, а відтак, і повноваження виконуватиме за дві посади. Повноваження головного державного санітарного лікаря області визначено в ст. 41 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення». Відтак, саме вони й матимуть право брати участь у процедурі відсторонення з огляду на п. 2.2. Інструкції.

Санітарно-епідеміологічне законодавство України містить чимало прогалин, контроверзій, не відповідає реаліям сьогодення, а відтак, правореалізація і правозастосування у цій сфері як паліатив…

Будьте здорові! Бережіть себе й оточуючих!