Відшкодування шкоди, заподіяної працівником під час виконання трудових обов’язків: посада водія не є підставою для повної матеріальної відповідальності
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2025 року у справі № 947/39286/23
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автосервіс» (далі - ТОВ «Автосервіс») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь суму матеріальної шкоди у розмірі 783 006,52 грн.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідач працював у ТОВ «Автосервіс» на посаді водія та 03 лютого 2023 року на а/д Т-16-06 на АДРЕСА_1 в Одеській області, керуючи транспортним засобом «Daf» державний номерний знак НОМЕР_1 , з напівпричепом «KRONE» державний номерний знак НОМЕР_2 , не вибрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на будинок на вул. Болградська в с. Василівка.
Постановою Овідіопольского районного суду Одеської області від 13 квітня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення щодо цієї ДТП ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач стверджує, що у зв`язку із тим, що транспортний засіб було передано відповідачу, шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню на підставі частини другою статті 134 КЗпП.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Київський районний суд м. Одеси рішенням від 23 травня 2024 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Автосервіс» суму матеріальної шкоди у розмірі 783 006,52 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване обґрунтованістю позовних вимог. ОСОБА_1 під час виконання трудових обов`язків допустив порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу роботодавця - ТОВ «Автосервіс», внаслідок чого ТОВ «Автосервіс» завдано матеріальної шкоди в розмірі 783 006,52 гривень.
Посадовою інструкцією водія автопідприємства ТОВ «Автосервіс» передбачено, що він несе повну матеріальну відповідальність.
Короткий зміст постанови суду апеляційного суду:
Одеський апеляційний суд постановою від 24 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 травня 2024 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що водій автотранспортних засобів не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а отже ОСОБА_1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди за вказаним договором.
Короткий зміст касаційної скарги:
У касаційній скарзі ТОВ «Автосервіс», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 24 грудня 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме тоді, коли майно та інші цінності були одержані працівником (водієм) під звіт та разовою довіреністю або за іншими разовими документами відповідно до пункту 2 статті 134 КЗпП.
Верховний Суд у постанові у справі № 743/1641/15 не надає висновку, яку саме норму застосовувати, коли майно й інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до подорожнього листа від 26 січня 2023 року відповідачу під його підпис передано транспортний засіб з напівпричепом, а тому завдана ним шкода підлягає відшкодуванню на підставі частини другої статті 134 КЗпП.
Відповідач порушив пункт 2.3 службової інструкції, відповідно до якого водій повинен передбачати будь-яку дорожню обстановку, вибирати швидкість руху і дистанцію, що виключають виникнення аварійної ситуації. ОСОБА_1 відповідно до пункту 2.5 несе повну матеріальну відповідальність та повинен дбайливо ставитись до ввірених йому документів, товарів, транспортного засобу.
Позиція Верховного Суду:
Звертаючись до суду із цим позовом, ТОВ «Автосервіс» посилалося на пункти 2, 6 частини першої статті 134 КЗпП України, де передбачено, що працівник несе повну матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; а також коли відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.
У статті 131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.
Відповідно до статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
У статті 134 КЗпП України визначено випадки, за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, зокрема коли:
- між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей (пункт 1);
- майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами (пункт 2);
- відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків (пункт 6).
Згідно зі статтею 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Перелік посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
При розгляді справ про матеріальну відповідальність за письмовим договором про повну матеріальну відповідальність суд зобов`язаний перевірити, чи належить працівник до категорії осіб, з якими відповідно до статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір, та чи був він укладений. За відсутності цих умов працівник несе лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо законом не передбачено інше.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2020 року у справі № 264/2076/17.
За обставинами цієї справи ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Автосервіс» на посаді водія.
03 лютого 2023 року відповідач, керуючи транспортним засобом «Daf» з напівпричепом «KRONE», скоїв наїзд на будинок на АДРЕСА_1.
Постановою Овідопольського районного суду Одеської області від 13 квітня 2023 року у справі № 509/1867/23 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.
Висновок:
Встановивши, що ОСОБА_1 , працюючи на посаді водія автотранспортних засобів, і під час виконання трудових обов`язків скоїв ДТП, завдав відповідачу майнової шкоди, врахувавши, що посада водія не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, позивач не довів можливість покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності за завдану шкоду, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі за завдання шкоди, та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд також вставив, що ТОВ «Автосервіс» не заявляв вимоги про відшкодування шкоди відповідачем в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку відповідно до статті 132 КЗпП.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до подорожнього листа транспортний засіб з напівпричепом було передано відповідачу під його підпис, тому шкода підлягає відшкодуванню на підставі частини другої статті 134 КЗпП, на увагу не заслуговують, адже подорожній лист є документом для звітності, а не для фіксації передання майна чи цінностей, а тому він не може бути підставою для покладення матеріальної відповідальності.
Інші аргументи касаційної скарги висновків судів не спростовують, зводяться до незгоди з недоведеністю заявлених позивачем вимог у цій справі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.