Відшкодування шкоди, завданої здоров’ю дитини: в якому випадку відповідальність покладається на МОЗ України?
Тетяна Водоп’ян, адвокат, медіатор, к.ю.н., член Комітету НААУ з медичного і фармацевтичного права та біоетики, Комітету НААУ з сімейного права, лектор Вищої школи адвокатури НААУ, тренер курсу програми Ради Європи HELP «Основні принципи захисту прав людини у сфері біомедицини» Прикладом покладення на МОЗ України відповідальності за шкоду, завдану здоров’ю дитини, слугує цивільна справа № 128/2994/15-ц, […]
Публікації лекторів
28.07.2020

Тетяна Водоп’ян,
адвокат, медіатор, к.ю.н., член Комітету НААУ з медичного і фармацевтичного права та біоетики,
Комітету НААУ з сімейного права, лектор Вищої школи адвокатури НААУ,
тренер курсу програми Ради Європи HELP «Основні принципи захисту прав людини у сфері біомедицини»

Прикладом покладення на МОЗ України відповідальності за шкоду, завдану здоров’ю дитини, слугує цивільна справа № 128/2994/15-ц, що неодноразово розглядалася судами різних інстанцій, за колективним позовом батьків у власних інтересах та як законних представників в інтересах їх неповнолітніх дітей до Міністерства охорони здоров’я України, Вінницької центральної районної клінічної лікарні, комунальної організації (установа, заклад) «Мізяківсько Хутірська дільнична лікарня з дільницею загальної практики сімейної медицини», Вінницької обласної клінічної дитячої інфекційної лікарні про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я.

У постанові від 22 травня 2019 року у цивільній справі № 128/2994/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, підтримав правильність висновків апеляційного суду про те, що через бездіяльність державного органу, що входить до структури Міністерства охорони здоров’я України — Держлікслужби, до Вінницької ЦРКЛ був поставлений препарат, серія якого не пройшла державний контроль якості, який було використано медпрацівниками при проведенні проби Манту 11 квітня 2006 року дітям Мізяківсько-Хутірської середньої школи Вінницького району Вінницької області. Через бездіяльність Міністерства охорони здоров`я України заподіяно шкоду здоров`ю одній із найбільш уразливих груп населення — неповнолітнім дітям, які з раннього віку до цього часу змушені боротися з негативними наслідками для свого здоров`я, зазнали фізичних страждань і душевних переживань. В частині відповідальності Вінницької ЦРЛК судом встановлено, що про проведення туберкулінодіагностики дітям батьків не попереджали, їх згоду на це не отримували, можливі наслідки, ризики тощо не повідомляли.

Серед мотивів та застосовних Верховним Судом норм права при вирішенні спору можна виокремити наступні.
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Згідно з вимогами частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди.
Відповідно до пункту «е» частини першої статті 7 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров`я.

Згідно зі статтею 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров`я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
У частині четвертій статті 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» вказано, що у разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

За змістом статті 44 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» у медичній практиці лікарі зобов`язані застосовувати методи профілактики, діагностики і лікування та лікарські засоби, дозволені Міністерством охорони здоров`я України.

Відповідно до вимог національного законодавства, системний аналіз якого наведено у постанові Суду, щеплення повинно бути проведено медичними працівниками, які мають відповідну кваліфікацію та дозволи; після медичного огляду дитини; за згодою батьків неповнолітньої дитини та засобами, які використовуються для підвищення захисних функцій організму як лікарських засобів, що мають імунологічну дію та підлягають внесенню і внесені до Державного реєстру лікарських засобів відповідно до Положення про державну реєстрацію (перереєстрацію) імунобіологічних препаратів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 вересня 1999 року № 061.

Кожна серія медичних імунобіологічних препаратів, який зареєстрований в Україні в установленому законом порядку, підлягає обов`язковому державному контролю якості за однією із визначених Держлікслужбою форм, на підтвердження чого видається висновок про відповідність серії медичних імунобіологічних препаратів показникам якості. Дітям Мізяківсько-Хутірської середньої школи Вінницького району Вінницької області туберкулінодіагностику було проведено серією препарату, яка у встановленому законом порядку не була перевірена на відповідність показникам якості державним органом, на який покладено такий обов`язок — Держлікслужбою.

Системний аналіз вказаних у постанові норм законодавства свідчить про те, що саме на Міністерство охорони здоров`я України як на центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров`я, до структури якого входила Держлікслужба і йому підпорядковувалася, покладено обов`язок здійснення контролю за якістю імунобіологічних препаратів, які використовуються у медичній практиці та забезпечення населення, в тому числі через лікувально-профілактичні заклади препаратами, які відповідають стандартам якості і пройшли відповідний контроль, є безпечними і ефективними.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом статті 1199 ЦК України у разі ушкодження здоров`я малолітньої особи або неповнолітньої особи, фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Отже, до таких витрат, зокрема, можуть бути віднесені витрати на обстеження для з`ясування наслідків пошкодження здоров`я та транспортні витрати, оскільки такі проведені позивачами з метою реалізації гарантованого статтею 49 Конституції України право на охорону здоров`я неповнолітніх дітей.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, зокрема, у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За змістом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. (Повний текст судового рішення: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82419652)

Більше про відшкодування шкоди, завданої дитині у медичних відносинах, особливості роботи адвоката у медичних справах щодо захисту прав дитини у суді, дізнайтеся в системному огляді законодавства та національної судової практики під час курсу «Дитина в медичних правовідносинах», що відбудеться у Вищій школі адвокатури НААУ 1-2 серпня 2020 р.