Відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною прямо пов`язана з потребою дитини в домашньому догляді: інтереси виробництва не можуть превалювати над інтересами дитини працівника
Приклад з судової практики Великої Палати Верховного Суду:
Особа була звільнена відповідачем з роботи за прогул. Позивачка вважала звільнення незаконним та звернулась до суду із цим позовом, посилаючись на те, що до закінчення відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років вона подала роботодавцю заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, у зв`язку з потребою дитини у домашньому догляді, яка згідно з вимогами закону надається в обов`язковому порядку. Позивачка зазначала, що на момент звільнення перебувала у відпустці, що унеможливлює звільнення її за прогул. Суд першої інстанції у позові відмовив, оскільки після подання заяви про відпустку у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді позивачка не дочекалася наказу про таку відпустку, тобто скористалась нею самовільно (без згоди роботодавця), що визнається прогулом та може бути підставою звільнення. Суд апеляційної інстанції з висновками районного суду не погодився, скасував рішення суду попередньої інстанції, задовольнив позов у цій справі та вказав, що відпустка у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді надається матері дитини в обов`язковому порядку за умови її волевиявлення (відповідної заяви) та подання медичної довідки, що підтверджує необхідність такої відпустки. При цьому від волі роботодавця надання такої відпустки не залежить, тому чекати видання наказу позивачка не була зобов`язана, у зв`язку із чим не вчиняла прогул.
Завданням Великої Палати Верховного Суду в цій справі є вирішення питання щодо необхідності відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, забезпечення єдиної практики розгляду спорів та роз`яснення правильного застосування положень трудового законодавства, а саме пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (звільнення працівника за прогул) у поєднанні з положеннями частини першої статті 181 цього Кодексу (порядок надання відпустки для догляду за дитиною) в контексті обов`язковості для працівника дочекатися наказу роботодавця про таку відпустку для можливості скористатися відповідною соціальною гарантією.
Щодо спорів указаної категорії Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань. Право на відпочинок усім працівникам гарантовано статтею 45 Конституції України, КЗпП України, Законом України «Про відпустки» та іншими нормативно-правовими актами України.
Так, згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати, якщо таке передбачене законодавством.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено основні види відпусток:
1) щорічні відпустки:
основна відпустка;
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
додаткова відпустка за особливий характер праці;
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням;
3) творча відпустка;
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
4) соціальні відпустки:
відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами;
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
відпустка у зв`язку з усиновленням дитини;
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину — особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
5) відпустки без збереження заробітної плати.
За критерієм оплачуваності відпустки поділяються на оплачувані та без збереження заробітної плати.Залежно від обов`язковості надання відпустки для роботодавця відпустки можна поділити на ті, які роботодавець зобов`язаний надати, та ті, надання яких є правом роботодавця на власний розсуд.
Предметом розгляду цієї справи є право особи на відпустку в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, яка надається в обов`язковому порядку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Велика Палата Верховного Суду враховує, що указане право віднесене законодавцем до відпусток без збереження заробітної плати (розділ VI Закону України «Про відпустки»), а не до соціальних відпусток (розділ IV цього Закону), однак право на відпустку у зв`язку з потребою дитини в домашньому догляді має вочевидь соціальний характер, оскільки стосується забезпечення соціальних прав працевлаштованих батьків.
Соціальна відпустка — це вид відпусток соціального характеру, що надається працівникам із сімейними обов`язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, відновлення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом.
У цьому разі слово «соціальна» підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин — відпустки у зв`язку з виконанням батьківських обов`язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасової непрацездатності.
Призначення соціальних відпусток спрямоване на:
1) підвищення ефективності права на працю;
2) ефективне та гнучке функціонування трудових відносин;
3) відновлення працівником зусиль, спрямованих на виконання трудової функції та інших трудових обов`язків;
4) здійснення працівниками функції батьківства та інших тісно пов`язаних із ним функцій.
Захист материнства в Україні, зокрема, визначений у статті 24 Конституції України як створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю із материнством, правова, моральна та матеріальна підтримка материнства та дитинства, включаючи надання різноманітних видів відпусток та інших спеціальних пільг матерям. Конвенція ООН про права дитини 1998 року (ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII), зокрема, проголошує, що кожна дитина має право на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. Це положення безпосередньо корелюється із закріпленням у законодавстві цілої низки спеціальних відпусток, які надаються матерям (батькам), задля виховання дитини.
Відповідно до частини шостої статті 179 КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Відповідна гарантія передбачена і статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки».
Право визначених законом осіб на відпустку у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, можна віднести до фундаментальних прав, яке охоплює гарантійні компоненти конституційного, міжнародного та законодавчого рівнів, а отже, потребує особливої уваги та захисту.
Саме причинно-наслідковий зв`язок стану здоров`я дитини є підставою для отримання такого виду відпустки, де волевиявлення батьків як працівників є скоріше вимушеним кроком, аніж безстороннім волевиявленням. Можливість перебування у такій відпустці передбачена для створення сприятливого для батьків та дитини середовища, коли дитина цього найбільше потребує для її здоров`я та розвитку, що відповідає її найкращим інтересам.
Згідно із частиною сьомою статті 179 КЗпП України відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, що також кореспондується із положеннями Закону України «Про відпустки».
Відповідно до частини першої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що частиною першою статті 181 КЗпП України визначено саме порядок надання указаних відпусток, а не права та обов`язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі. Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, гарантованого статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України, працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.
У випадку дотримання наведеного порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов`язується виникнення у працівника права на відпустку за статтею 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України.
Відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) стосується працівників, які на момент написання заяви про надання такої відпустки безпосередньо не виконують трудової функції та вже перебувають удома, тобто роботодавець при плануванні своєї господарської діяльності не враховує інтелектуальний капітал та фізичну працю працівників, що перебувають у таких відпустках.
У справі, яка розглядається, важливим є те, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною прямо пов`язане з потребою дитини в домашньому догляді, тобто при наданні вказаного виду відпусток інтереси виробництва не можуть превалювати над інтересами дитини працівника, яка потребує домашнього догляду. Сторони трудового договору умов надання цієї відпустки не узгоджують, як і остаточного рішення — чи надавати таку відпустку, керівник не приймає.
Уже сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети. З урахуванням викладеного право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту надання відповідної заяви роботодавцеві з підтвердженням хвороби дитини медичним висновком.
Інший підхід призведе до обмеження прав осіб, які здійснюють догляд за дітьми до досягнення ними трьох років або дітей, які потребують домашнього догляду згідно з відповідним медичним висновком, і негативно вплине на соціальне забезпечення таких осіб та дітей, що є неприпустимим у демократичному суспільстві, де людина є найвищою соціальною цінністю (статті 1 та 3 Конституції України).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Розглядаючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
З урахуванням викладеного звільнення за прогул (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України) працівника, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки по догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу в указану ним дату, є незаконним.
Висновок: Велика Палата Верховного Суду вважає, що право на отримання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною вважається реалізованим з моменту подання працівником належним чином оформленої заяви з доданими до неї відповідними підтвердними документами, а тому незаконним є звільнення за прогул працівника, який належним чином подав таку заяву, тобто повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки для догляду за дитиною та у зв`язку із цим не вийшов на роботу у вказану ним дату.
Джерело: Постанова Великої Палата Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 487/8206/18 (провадження № 14-164цс20) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/98146718