Гретченко Лариса,
адвокат, медіатор,
заступник Голови Комітету з сімейного права НААУ,
член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ,
тренер курсу програми Ради Європи HELP «Основні принципи захисту прав людини у сфері біомедицини»

«Завдання школи та батьків – дати кожній дитині щастя.» (В. Сухомлинський)

Взаємодія школи і сім’ї, стосунки між вчителем та учнями будуються на засадах довіри, поваги, справедливості, доброзичливого ставлення один до одного та взаємної відповідальності.
Забезпечення охорони життя і здоров’я учасників освітнього процесу є пріоритетом державної політики, спрямованої на розбудову безпечного і здорового освітнього середовища у новій українській школі. Додержання конституційних прав та свобод дитини, гарантій з охорони дитинства, реалізації прав дітей на освіту є предметом спільної турботи.
Разом з тим, довіру громадськості до авторитету вчителя нерідко підривають повідомлення про шкільні конфлікти, випадки цькування учня педагогом, у зв’язку з чим питання професійної відповідальності освітян сьогодні набуває широкої актуальності.

Правові аспекти юридичної відповідальності вчителя за вчинення булінгу відносно малолітньої чи неповнолітньої дитини під час освітнього процесу пропоную дослідити в огляді тематичної судової практики.

Штраф як міру відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-4 КУпАП, накладено постановою Хотинського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2020 року у справі № 724/315/20 на вчителя історії, який систематично вчиняв булінг (цькування) психологічного характеру відносно малолітнього учня, перекручуючи прізвище та видумуючи образливі прізвиська, внаслідок чого здійснював негативний психологічний вплив на нього.
У цій справі судом було заслухано пояснення вчителя, малолітньої дитини та її законного представника, а також свідків з числа співробітників закладу освіти щодо обставин систематичного образливого ставлення педагога до дитини та проведеної комісійної перевірки даного конфлікту.

В результаті дослідження протоколу про адміністративне правопорушення, висновку комісії органу місцевого самоврядування з підтвердженням випадку булінгу, протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію за зверненням до органу поліції щодо систематичних психологічних образ вчителем дитини під час уроків, наказу про призначення особи вчителем та його посадової інструкції, наказів, довідок, акту закладу освіти про проведене службове розслідування за повідомленнями про булінг відносно учня, протоколів батьківських зборів щодо неодноразового розгляду питань конфлікту на уроках історії, а також характеристики учня, письмових пояснень дітей та протоколу групової соціально-педагогічної діагностики, суд дійшов висновку про вчинення вчителем історії правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-4 КУпАП.

При розгляді матеріалу про адміністративне правопорушення судом усталено застосовано приписи ст. 173-4 КУпАП та п.3-1 ст. 1 Закону України «Про освіту», що закріплюють поняття булінгу (цькування) та його типові ознаки.
Чернівецьким апеляційним судом підтримано законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції у справі № № 724/315/20, постанову Хотинського районного суду Чернівецької області від 04.03.2020 року залишено без змін.
(повний текст судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88011553 та http://reyestr.court.gov.ua/Review/88691428 )

Предметом судового розгляду у цивільній справі № 404/4840/18 була правомірність наказу керівника закладу освіти про застосування дисциплінарного стягнення до вчителя молодших класів у виді оголошеної догани за неналежне виконання посадових обов’язків, що виявилося, зокрема, у образливих висловлюваннях під час уроків на адресу дітей, які є несумісними з педагогічною етикою.

Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 лютого 2019 року у справі № 404/4840/18 позов задоволено та скасовано наказ директора школи про оголошення вчителю початкових класів догани за неналежне виконання посадових обов'язків. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний наказ про притягнення вчителя до дисциплінарної відповідальності не містить конкретних даних, які саме порушення обов'язків, передбачених посадовою інструкцією, допущено, а також достатніх даних про винні дії позивача щодо порушення встановлених посадових обов'язків, які б могли бути підставою для притягнення її до дисциплінарної відповідальності і оголошення догани.
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 06 лютого 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про скасування наказу про дисциплінарне стягнення відмовлено.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції та зауважив, що попри встановлення фактів поведінки позивача, які суперечать законодавству і посадовим інструкціям вчителя початкових класів та класного керівника, судом не дано їм належної оцінки, що послугувало скасуванню наказу про накладення дисциплінарного стягнення лише з формальних підстав.
Колегія суддів на підставі досліджених письмових доказів у матеріалах справи, а також прослуханих в порядку підготовки до розгляду справи аудіо-записів уроків за участю позивача, з урахуванням посадових обов’язків за посадовою інструкцією, встановлених тимчасовою комісією з внутрішнього розслідування фактів поведінки вчителя, що є несумісними з педагогічною етикою, наявність посилання в оскаржуваному наказі на колективну скаргу батьків, протоколи засідань комісії, результати діагностики учнів практичним психологом школи, дійшла висновку про відсутність у суду підстав для скасування наказу про дисциплінарне стягнення з відповідним нормативно – правовим обґрунтуванням ухваленого рішення.

При вирішенні трудового спору апеляційним судом застосовано приписи ст.ст. 139, 140 КЗпП України щодо обов’язку працівника працювати чесно і сумлінно, додержуватися трудової дисципліни, та можливості роботодавця застосовувати в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу щодо окремих несумлінних працівників.

Застосування заходів стягнення за порушення трудової дисципліни унормовано ст.ст. 147 – 149 КЗпП України, системний аналіз яких вичерпно наведено у постанові апеляційного суду, акцентуючи увагу на складових елементах дисциплінарного проступку, обов’язку роботодавця надати докази фактів винного вчинення працівником такого проступку та необхідності враховувати при обранні виду стягнення ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Згідно зі статтею 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.

Одночасно з цим, апеляційним судом враховано норми ч.1 ст.5 Закону України «Про освіту», за змістом якої освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства, та ч. 2 статті 54 Закону в частині професійних обов’язків педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників.

Відповідно до ч. ч.3, 6 ст.54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають також інші права та обов'язки, передбачені законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти. Особи, винні в порушенні цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.

Під час вирішення спору судом застосовано норми ч.1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» якими передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до ст.10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Примітним є посилання у судовому рішенні на частини 1, 2 статті 3, статтю 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, якими передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
(повний текст судового рішення: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81297969)

Судовий підхід в питаннях розірвання трудового договору з педагогічним працівником за вчинення булінгу відносно учня, як за аморальний проступок, не сумісний з продовженням педагогічної роботи, наведено у цивільній справі № 279/44/20 за позовом вчителя до закладу освіти про поновлення на роботі.

Згідно з рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 березня 2020 р. у справі № 279/44/20, відмовляючи у задоволенні позову про поновлення на роботі, суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, дійшов висновку про наступне. Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи. Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб`єктів господарювання.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту», а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники. Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов:

1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами;
2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку, як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Зокрема, аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні устої суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб.

Згідно із ч.2 ст.54 Закону України «Про освіту», педагогічні працівники серед іншого зобов`язані: постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність; сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоровя; дотримуватись педагогічної етики; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу; захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психічного насильства , приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про загальну середню освіту» (в редакції, чинній на час ухвалення судового рішення, прим. автора) педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров`я якої дозволяє виконувати професійні обов`язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, вчитель, педагог, вихователь зобов`язані бути людиною високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Особистий приклад вчителя та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості молоді. Унаслідок цього, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими особами, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України. Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-248цс14.

Суд встановлено, що позивач за своїми посадовими обов`язками виконувала педагогічну виховну роботу, а тому вона є тим суб`єктом, який може бути звільненим з підстави вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи.

Згідно постанови Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 08.10.2019 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 18.11.2019 року, педагогічного працівника визнано винуватою у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.173-4 ч.1 КУпАП — відповідальність за булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров`ю потерпілого. Провадження у справі закрито в зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст.38 КУпАП.

З даних зазначеної постанови слідує, що суд дійшов висновку про те, що педагог дійсно вчинила діяння, передбачені ч.1 ст. 173-4 КУпАП, що тягне за собою накладення адміністративного стягнення, яке виразилося в діянні учасників освітнього процесу, які полягали у психологічному насильстві стосовно неповнолітньої особи, внаслідок чого була заподіяна шкода психічному здоров`ю потерпілого.

Протиправні дії позивача полягають в тому, що остання, будучи вчителем, в період часу із 12 березня 2019 року до 30 травня 2019 року на території закладу освіти висловлювала образливі чутки, маніпуляції, словесно зачіпала неповнолітнього учня, що між учасниками освітнього процесу розглядається як факт булінгу.

Таким чином, даючи оцінку вчиненому позивачем проступку на відповідність моральним засадам суспільства, із врахуванням показань свідків, які підтвердили факт психологічного тиску з боку педагога на неповнолітнього учня, суд вважає, що є підстави вважати його аморальним, а саме, в діях позивача вбачається недостойна поведінка перед учнями, іншими особами, порушення моральних норм та дискредитація себе як вчителя, створення небезпеки для фізичного та психологічного здоров`я дітей.
Крім того, відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Вищезазначеною поведінкою вчитель скомпрометувала себе перед учнями, оскільки поставила власні інтереси вище за інтереси дітей.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 травня 2020 р. рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 06 березня 2020 р. у справі № 279/44/20 залишено без змін. Апеляційний суд, погодившись з висновками суду першої інстанції, звернув увагу, що підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи.

Оскільки законодавцем не визначено критеріїв визначення межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, тому суд зобов`язаний з метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити чи є вчинений аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

Також колегією суддів враховано роз`яснення, викладені у п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду трудових спорів» №9 від 06.11.1992 (із змінами) щодо розгляду справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП України та правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-3135цс16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2020 р. відкрито касаційне провадження у даній справі, відповідно, подальший перебіг судового провадження триматимемо у полі зору. (повний текст судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88082422, http://reyestr.court.gov.ua/Review/89391551)

Більше про особливості булінгу, правові аспекти та практичні поради з питань протидії та профілактики цькування учасників освітнього процесу, захисту порушених прав, можливості порозумітися та примиритися у дводенному навчальному курсі Вищої школи адвокатури НААУ «Булінг: попередження, відповідальність, захист. Навчання без страху», що відбудеться 12 – 13 вересня 2020 р.

Деталі та реєстрація:

▪ Офлайн-курс (участь у приміщенні ВША): https://bit.ly/2zKMN9R
▪Онлайн – трансляція: https://bit.ly/2Ti4h4j