Ганна Колесник, голова Комітету захисту прав людини НААУ,

Ігор Свєтлічний, голова секції відновного

правосуддя Комітету захисту прав людини НААУ,

Що таке право? Ми звикли до того, що право – це сукупність загальнообов'язкових правил (норм), які охороняє держава. Але чи це, справді, так? Звідки походить лексема «право» і що вона означає?

Досі саме по собі покарання не досягає мети виправлення. Існує більш ефективний спосіб одночасного забезпечення інтересів і потерпілого, і правопорушника. Таким способом виступає відновне правосуддя.

У багатьох народів світу існували практики вирішення ситуацій, які відповідно до закону прийнято вважати правопорушенням (злочином). Традиційно люди розуміли відповідальність як процес, що походить від слова «відповідь». Низька якість правових норм призводить до типових помилок у судовій практиці, а суперечливе застосування закону потребує правового вдосконалення загальних засад (принципів) відновного правосуддя.

Що ж насправді означають терміни «право», «закон», «справедливість»? Беззаперечно, що завдяки праву різноманітні практичні інтереси людей отримують дієвий інструмент для реалізації, а людська спільнота – дієвий засіб для підтримання загальної дисципліни спільного буття.

Як буде зазначено далі, поняття «jus» може позначати право як справедливий вчинок», а термінолексема «lex» – юридичне правило, яке зобов’язує людину в її вчинках. Але чи все так просто?

Право є тим простором, у межах якого розгортається і здійснюється ідея справедливості, вважатимете ви і будете мати рацію, однак дивним є те, що в усіх європейських мовах термін «право» походить із зовсім іншої сфери.

Для нас, українців, розуміння правової традиції Заходу щодо принципів відновного правосуддя – це один із способів обґрунтувати нашу європейську ідентичність, усвідомити себе частиною сім’ї вільних європейських народів.

На думку О. М. Костенка, «держава має сприяти вихованню нового покоління громадян, створюючи в суспільстві умови для узгодження їхньої волі і свідомості із законами соціальної природи».

Так, можна навчити папугу описувати свій стан («Гоша хоче їсти» або «Гоша хоче пити»), навчити виконувати різні накази, однак розуміти, що означає діяти за нормами чи бути відповідальним, то цього папугу, на жаль, навчити не вдасться.

Але як співвідносяться закон і право? Право у вигляді закону не тільки погрожує, а й обіцяє захищати інтереси людей. Згідно з думкою Тоні Оноре, право має ґрунтуватися на моральності та особистій зацікавленості у справедливості, тоді моральні переконання і право підтримують одне одного.

А як щодо справедливості? Справедливість є такою специфікацією стосунків між індивідами, коли всі вони усвідомлюють себе рівними стосовно певного раціонального принципу. «Право – це щось пропорційне», а сенс пропорції (analogia) – прирівнювання.

Право є орієнтованим на ідею справедливості, порядком, який зобов’язує взаємовідносини. Але справедливість можлива тільки там, де існує рівність перед законом згідно з принципом «закон один для всіх».

Запитання «Що є право?» може спантеличити правознавця так само, як питання «Що є істина?» філософа.

Те, що відповідає праву, не завжди збігається з тим, що зазначено в законі. Що відповідає праву, це юрист ще може вказати, але наскільки правими (справедливими – нім. recht) є веління цих законів і чи існує загальний критерій, користуючись яким можна було б пізнати як праве, так і неправе, то це для юриста залишається прихованим.

Відповідь на попереднє питання буде така: коли право раціонально (тобто розумно) обґрунтоване, тільки тоді може виникнути повага до права, визнання його вільними індивідами як підставу спільного життя, заснованого на свободі. Із часів античності таке право вважають справедливим.

Платон вважав, що лексему «право» (dikaion) важко зрозуміти, оскільки це щось дуже швидке й таке, що все пронизує. Античний філософ виводить його значення із слова «diaion», оскільки право все пронизує і всім править. Аристотель убачає в лексемі «dikaion» займенник «dicha» – «навпіл», «надвоє», оскільки право й правосуддя наділяє всіх рівними частинами.

Правосуддя (для греків) було процесом рівного розподілу між принаймні двома особами, де важливу роль відігравали математичні аналогії та математичний спосіб мислення.

Від грецького «dike» («звичай», «право», «справедливість», «правосуддя», «судочинство») походить одне із центральних понять не тільки античної філософії, а й усієї європейської традиції – «dikaiosyne» («справедливість», «законність»).

Відповідно до твердження Льюїса Фуллера, «право – це спроба підкорити поведінку людей владі правил». Право – це діяльність, а правова система є продуктом безперервних цілеспрямованих зусиль. Справедливість тут означає підкорення соціальним нормам.

Римська культура додає до понять «право», «справедливість» свої тлумачення. Саме походження лексем «jus», «juris» (від нього – «юриспруденція», «юридичний», «юрист») визначити складно. Це слово означає також не тільки «право», а й «справедливість» («jus» – від «Jovis», «Juppiter» – головний Бог римлян).

Римський юрист Ульпіан походження терміна «право» розглядає так: «право» походить від «справедливості». Тома Аквінський визначає право на основі концепції, запропонованої римським юристом Павлом, як «науку про благо і рівність» (ars boni et aequi), мистецтво пізнавати, що ж є справедливим.

Звідси і відомий вислів: «Право – це мистецтво добра і справедливості».

Отже, «jus» позначає право як «вчинок, згідний зі справедливістю» («jus vel justum est aliquod opus») і відрізняється від «lex», що позначає юридичне правило, яке зобов’язує людину робити певні вчинки.

Франсіско Суарес виводить «jus» від «jussum», поєднуючи в такий спосіб «право» та «наказ», де закон виступає конкретним вираженням права (наказу). Отже, справедливість, справедливий вирок (розподіл), праведна воля, справедливий наказ – ось таке тлумачення терміна «право» було у грецькій і латинській мовах.

Однак дивовижним є той факт, що в усіх європейських мовах термін «право» походить із зовсім іншої сфери значень та пов’язаний із навичками орієнтуватися в просторі «ліве» і «праве», і так закріплено в українській мові (як і слово «справедливість»).

Німецьке «recht», англійське «right», італійське «diritto», іспанське «derecho», французьке «droit», українське й російське «право» – усі вони мають спільне джерело походження.

Як ми вже з’ясували, запитання «Що є право?» буде для правознавця таким же незвичним, як і питання «Що є істина?» для філософа. Що відповідає праву («quid sit juris»), тобто, що значили закони в певному місці й у певний час, лише це юрист може вказати.

У праві ми спостерігаємо дію розуму, а тому право ніколи не втрачає зв’язку із мораллю (хоча і відрізняється від останньої). Якщо цей живий і конкретний зв’язок буде втрачено, то і право, і держава втратять будь-який сенс, будуть позбавлені фундаментальних орієнтирів свого власного існування. І тоді людина підкорятиметься не розумові у вигляді практичних правил, а чуттєвим пристрастям, егоїстичним імпульсам. Тоді право стає суто функціональним, але водночас утрачає свій авторитет.

– Що є держава без правосуддя?

– Зграя розбійників, та й годі. (Аврелій Августин).

У наш час правова традиція, яка визначала життя європейців протягом багатьох століть, перебуває у стані кризи. Зайве казати, що це загроза й нашій європейській ідентичності.

Саме тому вивчення цих цікавих питань – один із засобів обґрунтувати нашу європейську ідентичність, що дає нам змогу зрозуміти та успішно впроваджувати відновне правосуддя замість інквізиційного.