Відмова у визнанні особи недієздатною за наявності психічного розладу, який не позбавляє здатності усвідомлювати значення своїх дій
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2026 року у справі № 281/398/24
Історія справи:
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про визнання недієздатним ОСОБА_2 , встановлення над ним опіки та призначення опікуна.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є братом ОСОБА_2 , який має інвалідність 1-ої Б групи «по зору» із 16 червня 2016 року безстроково, потребує стороннього догляду, а також має діагноз - легка розумова відсталість (дебільність), судомний синдром в анамнезі.
Заявник вказує, що із 2022 року ОСОБА_2 без реєстрації постійно проживає разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазнає, що ОСОБА_2 не має сім`ї і ближчих чим він родичів, які б могли здійснювати за ним догляд. Постійний догляд за ОСОБА_2 здійснює він. Також він фактично опікується та забезпечує реалізацію прав і свобод брата.
Стверджує, що орган опіки та піклування Лугинської селищної ради 30 серпня 2022 року надав висновок про доцільність призначення його ( ОСОБА_1 ) опікуном ОСОБА_2 .
Посилаючись на те, що за станом здоров`я він здатний здійснювати догляд за ОСОБА_2 , який може поставити себе у скрутний матеріальний стан чи стати жертвою недобросовісних людей через не усвідомлення повною мірою значення своїх дій та неможливість ними керувати, ОСОБА_1 просив суд визнати недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити над ОСОБА_2 опіку і за поданням органу опіки та піклування призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 опікуном ОСОБА_2 .
Короткий зміст оскаржених судових рішень:
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 вересня 2025 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року, в задоволенні заяви відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував висновок судово-психіатричного експерта від 10 червня 2025 року № 255-2025 та виходив з того, що ступінь психічного розладу ОСОБА_2 не позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що виключає визнання такої особи недієздатною, встановлення над нею піклування та призначення піклувальника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухваливши нове судове рішення про задоволення заяви.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 14 березня 2018 року у справі № 696/323/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а, від 02 жовтня 2019 року у справі № 750/3021/18, від 25 березня 2020 року у справі № 752/18396/16-а (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, якщо вважали, що спосіб захисту, який обрав заявник, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, могли вийти за межі заявлених вимог та частково задовольнити його заяву.
Позиція Верховного Суду:
У справі, яка переглядається, суди врахували, що згідно з висновком експерта від 10 червня 2025 року № 255-2025 за результатами проведення призначеної судом судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявляє клінічні ознаки легкої розумової відсталості у ступені помірної дебільності (F70.0 МКХ-10). Психічний розлад у ОСОБА_2 істотно впливає на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (згідно статті 36 ЦК України).
За цих обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволення заяви про визнання особи недієздатною, оскільки хоча ОСОБА_2 і страждає на психічний розлад, але ступінь цього розладу не є таким, що у повній мірі позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Вимоги щодо встановлення опіки та призначення опікуна у цій справі заявлені як похідні від вимог про визнання особи недієздатною.
Доводи заявника про те, що суд першої інстанції повинен був вийти за межі заявлених вимог і визнати ОСОБА_2 обмежено дієздатним правильно відхилені апеляційним судом, з яким погоджується і Верховний Суд.
Відмова у цій справі у задоволенні заяви про визнання ОСОБА_2 недієздатним не перешкоджає вирішенню питання про обмеження його дієздатності у встановленому законом порядку.
Висновки судів попередніх інстанцій, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 804/1457/17, від 14 березня 2018 року у справі № 696/323/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 802/295/17-а, від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а, від 02 жовтня 2019 року у справі № 750/3021/18, від 25 березня 2020 року у справі № 752/18396/16-а, на які в касаційній скарзі посилається заявник.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Висновок:
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.