Відмова у визнанні недійсним договору факторингу в частині відступлення права вимоги, оскільки спір щодо розміру заборгованості не є підставою для недійсності правочину
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 січня 2026 року у справі № 536/423/21
Короткий зміст позовних вимог:
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (далі- ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія»), Акціонерного товариства«Альфа-Банк» (далі- АТ «Альфа-Банк»), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 26 вересня 2023 року, просив визнати недійсним договір факторингу № 2016-3АБ/ДГ, укладений 26 вересня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», в частині переуступки права вимоги за кредитним договором № 490054631, укладеним 27 грудня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 , у зв`язку з повним припиненням його дії 30 вересня 2010 року та відсутністю заборгованості у позивача.
При цьому позивач посилався на те, що згідно довідки № 279-09.10, виданої ПАТ «Альфа-Банк» 30 вересня 2010 року, у нього відсутня заборгованість за кредитним договором № 490054631, укладеним 27 грудня 2007 року.
Вказане на його думку підтверджує нікчемність спірного договору факторингу в частині передачі права неіснуючої вимоги за кредитним договором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір факторингу № 2016-ЗАБ/ДГ, укладений 26 вересня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», в частині переуступки права вимоги за кредитним договором № 490054631, укладеним 27 грудня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачамине надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт існування у позивача заборгованості за кредитним договором № 490054631 від 27 грудня 2007 року, що відповідно підтверджувало б правову підставу для укладення договору факторингу № 2016-ЗАБ/ДГ від 26 вересня 2016 року в частині відступлення права вимоги до позивача за цим кредитним договором.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 листопада 2024 року заяву Акціонерного товариства«Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), як правонаступника АТ «Альфа-Банк», про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року, залишено без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 21 листопада 2023 року, АТ «Сенс Банк» оскаржило його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» задоволено.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», АТ «Альфа-Банк» про визнання договору факторингу недійсним відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема тим, що доводи позивача, що ПАТ «Альфа-Банк» передало ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» право вимоги, яка припинилася, не є підставою для визнання недійсним відповідного договору, за яким була передана така вимога. Фактично ОСОБА_2 оспорював дійсність зазначеного договору в частині розміру переданої новому кредитору вимоги (розміру заборгованості за кредитним договором). Проте, вказані обставини не впливають на дійсність договору факторингу, а відсутність заборгованості за кредитним договором необхідно доводити у справі за позовом нового кредитора до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору факторингу.
Отже, позивачем не доведено, що оспорюваний ним правочин укладений із порушенням його прав.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
18 серпня 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2025 року, сформовану його представником - адвокатом Кротенком І. К. в системі «Електронний суд», в якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силізаочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 листопада 2023 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанціїз порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Позиція Верховного Суду:
У справі, яка переглядається, позивач оспорює договір факторингу № 2016-3АБ/ДГ, укладений 26 вересня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», в частині переуступки права вимоги за кредитним договором № 490054631, укладеним 27 грудня 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 , оскільки на думку позивача, попередній кредитор передав новому кредитору право недійсної вимоги (неіснуючого боргу), оскільки кредитну заборгованість він сплатив у повному обсязі.
Таким чином, позивач фактично оспорює дійсність цієї угоди лише в частині розміру переданої новому кредитору вимоги (розміру заборгованості за кредитним договором). Проте вказані обставини є предметом доказування та встановлення у справі за позовом нового кредитора до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не у справі про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року справа № 761/33403/17, від 19 жовтня 2022 року у справі № 202/6230/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 756/4253/23.
Висновок:
Установивши, що ОСОБА_2 не довів, що оспорюваний ним правочин укладений із порушенням вимог закону та його прав, а також не довів наявність обставин, які відповідно до положень статей 203 та 215 ЦК України є підставами для визнання його недійсними, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги доводи позивача про відсутність у ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» відповідної ліцензії (дозволу) на надання фінансових послуг (факторингу), як безпідставні.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції ухвалена постанова без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.