Відмова у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини через відсутність поважних причин пропуску строку спадкоємцем першої черги
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2026 року у справі № 700/141/25
Історія справи:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 , про що, за твердженням позивачки, їй стало відомо лише 28 листопада 2024 року.
Останній раз вона зв`язувалась з батьком у березні 2022 року, після початку повномасштабного військового вторгнення росії в Україну. Потім спілкування припинилось, проте не з її вини, оскільки вона не мала зв`язку з батьком.
Зазначає, що після звернення її матері, як представника за довіреністю, до державного нотаріуса, їй стало відомо про існування заповіту, складеного ОСОБА_4 16 листопада 2001 року, відповідно до якого батько заповів майно своїм дочкам - сторонам у цій справі.
ОСОБА_2 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , а позивачка - 28 січня 2025 року, тобто з пропуском строку визначеного законом, у зв`язку з чим нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Вказує, що причиною пропуску нею строку для прийняття спадщини є те, що на час смерті спадкодавця вона проживала за кордоном, не знала про смерть батька і наявність заповіту.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк, тривалістю два місяці, для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст оскаржених судових рішень:
Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 28 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що факт усвідомлення позивачкою її права на спадкування за законом, як спадкоємця першої черги, поряд із незнанням про наявність заповіту, складеного на її ім`я, за умови невчинення активних дій щодо прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить як про порушення принципу свободи заповіту, так і про виникнення об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Суди дійшли висновку, що за встановлених обставин, правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає пункт 3 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах статей 1268, 1272 ЦК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що аналіз висновку Верховного Суду, застосованого судами як підстава для відмови в позові, свідчить, що він не міг бути застосований в цьому спорі в силу відмінності предмету та підстав позову ОСОБА_1 .
На думку заявниці, стаття 1272 у взаємозв`язку з частиною третьою статті 1268 ЦК України, повинна застосовуватись за умови, коли обов`язок у спадкоємця, який бажає прийняти спадщину, виникає за наявності існуючого права на спадкування.
Позиція Верховного Суду:
Отже, ознакою поважних причин є те, що вони об`єктивно впливають на можливість подання заяви про прийняття спадщини у визначений законом строк.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 вирішувала питання щодо підстав та умов, за яких необізнаність спадкоємця про існування заповіту, складеного спадкодавцем на його ім`я, є поважною причиною для визначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідаючи на вказане правове питання Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).
З огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/5757/23, які правильно враховані судами попередніх інстанцій, доводи ОСОБА_1 щодо необізнаності про складений батьком заповіт, не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку прийняття спадщини, оскільки позивачка одночасно є спадкоємцем за заповітом і спадкоємцем першої черги за законом (дочкою спадкодавця).
Щодо доводів ОСОБА_1 про необізнаність з фактом смерті батька, колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду у постанові від 19 червня 2024 року справі № 179/417/22.
За обставин справи № 179/417/22 дочка спадкодавця просила визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини посилаючись на те, що їй не було відомо про смерть батька, який помер у віці 69 років та, за її твердженням, з нею не спілкувався. Верховний Суд відхиляючи ці доводи, врахував, що позивачка, будучи повнолітньою, дієздатною особою та спадкоємцем першої черги за законом (дочкою спадкодавця), не мала об`єктивних перешкод для того, щоб цікавитися життям та долею свого батька похилого віку. Відповідно до статті 51 Конституції України повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Вочевидь таке піклування повнолітніх дітей про непрацездатних батьків може знаходити свою реалізацію не тільки у майновій формі, а й через немайнові відносини, зокрема у вигляді любові, поваги та підтримки.
У розглядуваній справі батько позивачки - ОСОБА_4 , 1953 року народження, помер у віці 70 років.
З огляду на висновки Верховного Суду у справі № 179/417/22 та обставини встановлені у розглядуваній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивачки об`єктивних перешкод (тим більше з урахуванням сучасних комунікаційних технологій) для того щоб у розумні строки цікавитись і отримувати інформацію про життя і долю свого батька похилого віку.
Апеляційний суд також правильно вказав, що саме по собі проживання спадкоємця закордоном, не свідчить про наявність поважних причин пропуску визначеного законом строку для прийняття спадщини.
Висновок:
Отже суди попередніх інстанцій, правильно встановивши обставини справи, надавши оцінку зібраним доказам та врахувавши висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшли законного та обґрунтованого висновку про відмову в позові.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими та містять висновки щодо питань, які мають значення для вирішення справи.
В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.