Відмова у витребуванні іпотечного майна за відсутності доказів його вибуття поза волею власника та з урахуванням позасудового звернення стягнення
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 712/13365/23
Короткий зміст позовних вимог:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга 2020» (далі -ТОВ «Ліга 2020») про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що 31 липня 2007 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») укладено Генеральну кредитну угоду, згідно з пунктами 1.1 та 1.2. якої, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов`язалось надати йому кредитні кошти у порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у межах цієї угоди, при цьому загальний розмір позичкової заборгованості не повинен перевищувати 40 000 доларів США або еквівалента у гривнях чи євро.
Виконання кредитних зобов`язань забезпечено договором поруки, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».
У цей самий день між ними та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір іпотеки, предметом якого є належна їм на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
26 січня 2012 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» у межах Генеральної кредитної угоди укладений кредитний договір, за яким він отримав кредит у розмірі 290 851,47 грн з терміном погашення до 20 січня 2022 року.
У зв`язку з невиконанням кредитних зобов`язань у нього утворилась заборгованість, яка станом на 04 грудня 2015 року становила 287 042,51 грн. за тілом кредиту та 205 640,54 грн за процентами.
Згодом він дізнався, що 28 грудня 2016 року всі права вимоги за Генеральною кредитною угодою були відступлені на користь ПАТ «Комерційний банк «Фінансовий партнер».
У цей день право вимоги за вказаною угодою та за договором іпотеки відступлено ТОВ «Фінстрим», яке, у свою чергу, відступило це право Благодійному фонду «Розвиток Черкащини».
Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси у справі № 712/10515/17 від 21 липня 2020 року визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором до боржника ОСОБА_1 , укладений 28 грудня 2016 року між ТОВ «Фінстрим» та Благодійним фондом «Розвиток Черкащини».
Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки до іпотекодавців: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , укладений 28 грудня 2016 року між ТОВ «Фінстрим» та Благодійним Фондом «Розвиток Черкащини» щодо предмету іпотеки квартири АДРЕСА_2 .
Скасовано рішення приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Романій Н.В. від 21 лютого 2017 року про державну реєстрацію права власності Благодійного фонду «Розвиток Черкащини» на квартиру АДРЕСА_2 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 між Благодійним фондом «Розвиток Черкащини» та ОСОБА_3 від 11 травня 2017 року.
У ході розгляду вказаної справи вимог про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння не заявлялось.
Вказане рішення переглядалось судами апеляційної і касаційної інстанцій та постановами від 29 жовтня 2020 року і від 04 жовтня 2021 року, відповідно, залишено без змін.
З 16 січня 2020 року спірна квартира перебуває у власності ТОВ «Ліга-2020».
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили суд: визнати право власності ОСОБА_1 на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 ; витребувати із чужого незаконного володіння ТОВ «Ліга-2020» на користь ОСОБА_1 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 ; визнати право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 ; витребувати із чужого незаконного володіння ТОВ «Ліга 2020» на користь ОСОБА_2 1/3 частину квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 27 березня 2025 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ТОВ «Ліга-2020» про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Судові рішення мотивовано тим, щоспірне нерухоме майно вибуло з володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, що не може свідчити про вибуття такого майна не з волі позивачів, що могло б слугувати їм підставою для його витребування у порядку статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі, поданій у травні 2025 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 грудня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 березня 2025 рокута ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної правової оцінки тому, що ряд договорів відступлення, як за кредитним договором, так і за договором іпотеки, були визнані недійсними в судовому порядку. Відбулася зміна кредитора на особу, яка не мала права такою бути.
Враховуючи, що до Благодійного фонду «Розвиток Черкащини» не могло перейти право вимоги ні за кредитним договором, ні за договором іпотеки, тому підстав для реєстрації за ним права власності не було, а, відповідно, і не було повноважень для відчуження майна ОСОБА_3 , якою спірна квартира передана у власність ТОВ «Ліга-2020».
Позиція Верховного Суду:
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Встановивши, що 31 липня 2007 року позивачі уклали з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» договір іпотеки, за яким передали в іпотеку банку належну їм на праві спільної часткової власності спірну квартиру, у договорі передбачено, зокрема, позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не заперечували факту невиконання ними свої зобов`язань за кредитним договором, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що у зв`язку з наявністю застереження в іпотечному договорі про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не має підстав вважати про вибуття вказаного майна не з волі позивачів, що могло б слугувати їм підставою для його витребування у порядку статті 388 ЦК України.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки заявники не наводять належних підстав, як для скасування оскаржуваних судових рішень, так і для задоволення їх позову в цілому.
Посилаючись, як у позовній заяві, так і в апеляційній та касаційній скаргах, на ряд договорів відступлення, які були визнані судом недійсними, позивачі не наводять конкретних доводів та обґрунтувань незаконність проведення першої державної реєстрації прав на спірне іпотечне майно за іпотекодержателем. Тобто, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, розглядаючи справі виключно в межах заявлених позовних вимог, суди не мали можливості перевірки факт незаконності вибуття нерухомого майна з власності позивачів.
При цьому, врахувавши добровільну передачу майна в іпотеку, визнання позивачами факту неналежного виконання своїх зобов`язань за кредитним договором, відсутність конкретних посилань, що саме порушує їх права, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що немає підстав для витребування майна від добросовісного набувача.
Посилання заявників на неврахування судами правових висновків Великої Палати Верховного Суду, не заслуговує на увагу, оскільки у справах були встановлені інші фактичні обставини.
Висновок:
Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження у судах першої та апеляційної інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційних скарг висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.