Відмова у касації щодо скасування додаткового рішення про правничу допомогу після закриття провадження у справі
Огляд Вищою школою адвокатури НААУ Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2026 року у справі № 754/12578/24
Огляди
23.04.2026

Відмова у задоволенні касаційної скарги щодо скасування додаткового рішення про розподіл витрат на правничу допомогу після закриття провадження у справі

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2026 року у справі № 754/12578/24

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва, у складі судді Панченко О. М., від 24 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 12 лютого 2025 року про виправлення описки, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду:

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову. Визнано нечинними рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 16 січня 2025 року. Провадження у справі закрито. Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги у розмірі 908,40 грн.

Оскільки відмова від позову відповідала вимогам статі 206 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим прийняти відмову ОСОБА_1 від позову, визнавши нечинними рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду, яке є невід`ємною частиною основного рішення.

15 квітня 2025 року ОСОБА_2 подала до Київського апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просила вирішити питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції:

09 травня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Комісарова А. В., подала касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 754/12578/24, які у липні 2025 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зауважує, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 18 червня 2019 року у справі № 922/3787/17, від 09 липня 2019 року у справі № 922/592/17, від 24 березня 2021 року у справі № 922/2157/20, від 21 січня 2020 року у справі № 922/3422/18, від 26 квітня 2021 року у справі № 910/12099/17, від 19 квітня 2021 року у справі № 924/804/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 902/136/21.

Вказує, що позивач, пред`явив необґрунтований позов і діяв недобросовісно, у зв`язку з чим відповідачка вимушена була нести витрати, які пов`язані з розглядом справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, а тому відповідно до статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі вона має право заявити вимоги про компенсацію витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Стверджує, що позивач своїми діями намагався уникнути виконання зобов`язань щодо утримання дитини, зосередившись у своєму позові на питаннях шлюбних відносин відповідачки, примусовому арешті коштів, власній хворобі та догляду за батьком. Позивачем не доведено наявності підстав для звільнення під сплати заборгованості по аліментах.

Водночас апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, не розглянув питання щодо недобросовісності дій позивача та не дав оцінки наявності підстав для компенсації відповідачці її витрат на професійну правничу допомогу.

Позиція Верховного Суду:

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Комісарова А. В., фактично погоджується з тим, що апеляційний суд правомірно визнав нечинним рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 грудня 2024 року та закрив провадження у справі, проте вважає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального законодавства в частині визнання нечинним додаткового рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року, яким вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

У статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Частинами третьою, п`ятою та шостою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

За змістом частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже дійсно, у разі закриття провадження відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Однак, як вбачається із протоколу судового засідання від 09 квітня 2025 року таких вимог відповідачка в цьому судовому засіданні не заявляла, а тому вони і не могли бути предметом вирішення в оскарженій ухвалі від 09 квітня 2025 року.

У подальшому, 14 квітня 2025 року, відповідачка подала заяву про стягнення з позивача судових витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу, в сумі 15 000 грн відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, однак ухвалою апеляційного суду від 02 червня 2025 року у задоволенні цієї заяви було відмовлено.

Ухвала Київського апеляційного суду від 02 червня 2025 року в межах цього касаційного провадження ОСОБА_2 не оскаржується і тому Верховним Судом не переглядається.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при постановленні ухвали Київського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновок:

Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/133239023