Відчуження об’єктів інтелектуальної власності, що є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди другого з подружжя є підставою для визнання договору недійсним
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2026 року у справі № 335/5841/19
Короткий зміст позовних вимог:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 , Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник - Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (далі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності»)), у якому просив визнати недійсними договори відчуження майнових прав інтелектуальної власності на торговельні марки та промислові зразки, скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказані об`єкти та внести до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості щодо спільного права власності його та ОСОБА_2 на торговельні марки та промислові зразки.
На обґрунтування позову посилався на те, що він із ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 12 вересня 1986 року до 24 листопада 1994 року та з 27 серпня 2005 року до 19 червня 2018 року.
Із 2010 року він разом із колишньою дружиною є співвласниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Лакомка 2010» (далі - ТОВ «Лакомка 2010»), що займається виробництвом і продажем смаженого насіння ТМ «Лускунчик смакунчик».
Із метою просування спільного бізнесу за весь період спільного подружнього життя були створені об`єкти інтелектуальної власності у вигляді торговельних марок та двох промислових зразків упаковок для насіння. Реєстрація вказаних об`єктів була проведена на ім`я ОСОБА_2 .
У травні 2019 року з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та з Державного реєстру патентів України на промислові зразки він дізнався, що замість ОСОБА_2 власником зазначених торговельних марок та промислових зразків вже зареєстрована їхня дочка ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що відчуження майнових прав на об`єкти інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без його згоди, просив позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень:
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2022 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсними договори відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 торговельних марок та промислових зразків, оскільки вони були набуті під час шлюбу і є спільною сумісною власністю подружжя, а згода ОСОБА_1 на їх відчуження відсутня. У задоволенні вимог щодо скасування державної реєстрації прав відмовлено як передчасних.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 20.09.2022 це рішення в частині відмови скасовано та додатково скасовано записи в державних реєстрах про реєстрацію прав ОСОБА_3 на спірні торговельні марки та промислові зразки.
Постановою Верховного Суду від 24.04.2024 рішення апеляційного суду скасовано, справу передано на новий розгляд, оскільки суди не перевірили добросовісність набувача прав інтелектуальної власності та не дослідили всі докази.
Після нового розгляду постановою Запорізького апеляційного суду від 06.11.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано записи про реєстрацію прав ОСОБА_3 на спірні об’єкти інтелектуальної власності. Суд зазначив, що торговельні марки та промислові зразки є спільною сумісною власністю подружжя, а ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем, тому для повного відновлення прав позивача необхідно також скасувати їх державну реєстрацію.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг:
У грудні 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ТОВ «Лакомка-2010» подали до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просять скасувати рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 20 січня 2022 року і постанову Запорізького апеляційного суду від 06 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Як на підставу касаційного оскарження посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суди не врахували висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 13 серпня 2019 року в справі № 926/1795/18, від 23 жовтня 2019 року в справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року в справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19; від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року в справі № 201/14163/13-ц, який застосовано судом апеляційної інстанції, необхідно відступити; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування вимог касаційних скарг посилаються на те, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Не врахували, що торговельна марка є лише позначенням товару і не є ні майном, ні майновим правом. Права на торговельну марку та промисловий зразок мають лише особи, які зазначені у відповідних свідоцтвах, патентах, і такі права не можуть бути об`єктом спільного майна подружжя.
ОСОБА_3 є добросовісним набувачем торговельних марок і промислових зразків. На час укладення спірних правочинів торговельні марки і промислові зразки були зареєстровані за ОСОБА_2 . У договорах відчуження відсутня інформація щодо ОСОБА_1 як співвласника цих об`єктів інтелектуальної власності. Тому ОСОБА_3 усвідомлювала, що згода позивача на укладення цих договорів не потрібна.
Позиція Верховного Суду:
Установивши, що майнові права на спірні об`єкти інтелектуальної власності - торговельні марки та промислові зразки набуто ОСОБА_2 під час шлюбу з ОСОБА_1 , презумпцію спільності права власності подружжя відповідач не спростувала, суди обґрунтовано вважали, що такі майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Частиною першою, другою статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема, знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина першої статті 81 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Як установили суди, відчуження майнових прав на спірні об`єкти інтелектуальної власності, які є спільним майном подружжя, відбулося без отримання письмової згоди позивача.
При цьому на виконання вказівок Верховного Суду суд апеляційної інстанції перевірив доводи сторін щодо добросовісності ОСОБА_3 та дійшов до висновку, що вона не може вважатися добросовісним набувачем за оспорюваними договорами.
Апеляційний суд установив, що ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . До свого повноліття проживала з ними, а також працювала з ними на виробництві насіння під торговою маркою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про що особисто зазначала у своїх поясненнях. Також ОСОБА_3 було достовірно відомо про наявність спорів між батьками щодо поділу спільного майна подружжя, у тому числі щодо об`єктів інтелектуальної власності. Тому вона не могла не знати, що майнові права є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і її мати не отримала згоди на їх відчуження від батька.
Висновок:
З огляду на викладене, оскільки оспорювані договори були укладені з порушенням вимог закону, обґрунтованим є висновок судів про визнання їх недійсними.
Окрім цього, враховуючи те, що згідно з чинним законодавством обов`язковій державній реєстрації підлягає не договір, а факт передачі виключних майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг (промисловий зразок), суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що саме лише визнання оспорюваних правочинів недійсними не забезпечить відновлення порушених прав позивача в повному обсязі, у зв`язку з чим правильно задовольнив позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірні об`єкти інтелектуальної власності.
Висновки судів не суперечать висновкам, зробленим Верховним Судом у наведених у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ТОВ «Лакомка-2010» не навели достатніх і обґрунтованих підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду і колегія суддів таких підстав не встановила, тому в задоволенні клопотань про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду без змін.