Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
16.11.2022

Верховний Суд Канади. Згода на лікування. Справи: Martel v. Hôtel-Dieu St-Vallier / Vigneault v. Martel

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Назва справи: Martel v. Hôtel-Dieu St-Vallier / Vigneault v. Martel

Суд: Верховний Суд Канади

Дата винесення рішення: 10 червня 1969 року

Цитування рішення: [1969] RCS 745

Обставини справи і рішення суду. Позивач проходив лікування, що включало в себе гемороїдектомію. Під час операції позивачу було введено дозу каудальної анестезії. Незважаючи на те, що операція проведена цілком задовільно, невдовзі пацієнт відчув відмову нижніх кінцівок, міг заледве вставати з місця та пересуватися. Неврологічний огляд пацієнта показав, що в позивача було виявлено парапарез, пов’язаний з арахноїдитом кінського хвоста, запалення якого, як було зазначено, було викликане певною хімічною причиною.

Незважаючи на подальше лікування, хвороба так і не була подолана, і позивач звернувся з позовом до лікаря, якого він вважав винним у клінічному випадку, та проти лікарні, де він проходив лікування. Лікар, якого позивач вважав винним у клінічному випадку, через який у нього виникли серйозні проблеми опорно-рухового апарату, був анестезіологом, і він, як виявилося, отримував зарплату та рахунки як відсоток від гонорару, який пацієнти платили за знеболювальне.

При госпіталізації позивач, як і будь-хто з пацієнтів, які поступали на лікування до цієї лікарні, підписав документ про згоду на лікування; було встановлено, що між позивачем і будь-яким іншим медичним працівником, який не проводив консультацій з хірургом, якого обрав позивач (своїм лікуючим лікарем), не існувало спеціального договору щодо надання медичних послуг; і тому вищезгаданий лікар-анестезіолог мав діяти, як будь-який інший працівник лікарні.

Позивач не укладав договорів з жодним іншим анестезіологом, тому лікар-відповідач мав діяти зі звичайною обережністю по відношенню до позивача-пацієнта (ordinary duty of care), як і будь-який інший лікар. Було встановлено, що пацієнт підписав документ, де він подав свою згоду на проведення необхідних операцій, однак не було встановлено, чи було вказано лікарем-анестезіологом тип анестезії, яка мала бути використана при проведенні операції. Також зазначалося, що анестезія була застосована на основі підписаного позивачем документу (про згоду на лікування), проте з цього приводу не проводилося консультацій ані з позивачем, ані з його лікуючим лікарем.

Верховний Суд Канади постановив, що як лікар, так і лікарня, мають понести відповідальність за збитки в силу недбалості, вчиненої при лікуванні позивача.

Підготовка матеріалу здійснюється у межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право».