Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретного випадку.
Для прикладу, в рамках заявленого позову про визнання права власності на 1/4 частину квартири, позивач звернулась до суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру. В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що відповідач без її відома та дозволу, зняв її разом із їх спільною дочкою з реєстрації у вказаній квартирі та намагався відчужити спірне житло. В разі відчуження квартири, при умові задоволення позовних вимог, ця обставина унеможливить виконання судового рішення.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 23.01.2025 року у задоволенні заяви позивачу було відмовлено. Зокрема, судом зазначено, що позивачем не доведено реальних намірів відповідача відчужити спірну квартиру, а посилання в заяві про забезпечення позову на ту обставину, що відповідач має намір відчужити житло без наведення відповідного обґрунтування не може бути достатньою підставою для вжиття запропонованих позивачем заходів забезпечення позову.
Не погодившись з ухвалою, позивач звернулась до апеляційного суду, обґрунтовуючи свою скаргу тим, що відповідач зняв її з реєстрації разом із членами її сім`ї, змінив замки в дверях, не впускає до житла. Незабезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно унеможливить виконання судового рішення в подальшому.
Перевіривши доводи апелянта, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги шляхом скасування ухвали суду та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження частки спірної квартири. Зазначивши при цьому, що у справі встановлено обставини для вжиття судом заходів щодо охорони інтересів заявника від можливих недобросовісних дій відповідача щодо розпорядження спірним майном. Вказане необхідно з метою забезпечення реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача.
Однак запропонований позивачем вид забезпечення позову у вигляді арешту, що передбачає також заборону використання квартири, є неспівмірним та не відповідає заявленим позовним вимогам.
В той же час, забезпечення позову у вигляді заборони відчужувати предмет спору, а саме частки квартири, є адекватним заявленим позовним вимогам, на забезпечення яких він спрямований та має на меті попередження порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача (джерело https://reyestr.court.gov.ua/Review/126027945.)
Не менш цікавою є справа, яка знаходиться у провадженні Святошинського районного суду міста Києва. Так, в рамках розгляду справи про поділ майна подружжя, представником позивача за первісним позовом було скеровано заяву про забезпечення первісного позову шляхом заборони відповідачу за первісним позовом вчиняти будь-які дії щодо відчуження права власності двокімнатної квартири та відчуження права власності автомобіля. Проте, вищевказану заяву судом повернуто з тих підстав, що вона не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення (ч. 1 ст. 151 ЦПК).
Втім, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції повертаючи заяву про забезпечення позову, залишив поза увагою, що відсутність зустрічного забезпечення на час подання заяви про забезпечення позову не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього існують правові підстави. Тож апеляційну скаргу представника позивача за первісним позовом було задоволено, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року – скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Однак, під час дослідження заяви про вжиття заходів забезпечення позову вдруге, судом у задоволенні заяви представника позивача за первісним позовом про вжиття заходів забезпечення позову про поділ майна подружжя відмовлено повністю.
Зокрема, суд звернув увагу на те, що в позовній заяві позивач за первісним позовом визначила, що поділу в рамках цього спору підлягають: двокімнатна квартира площею 71,31 кв.м. та автомобіль.
На підтвердження наявності права власності на квартиру позивач за первісним позовом надала попередній договір купівлі-продажу квартири. Однак, з тих підстав, що попередній договір купівлі-продажу квартири не є доказом її належності на праві власності стороні такого договору, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач не довела, що квартира належить відповідачу на праві власності. Саме по собі укладення попереднього договору, в якому його сторони домовились про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу квартири ще не свідчить про наявність у відповідача права власності на неї.
З огляду на відсутність доказів належності відповідачеві за первісним позовом квартири на праві власності, суд позбавлений можливості заборонити йому вчиняти будь-які дії по відчуженню цього права власності. За таких обставин, заяву про забезпечення позову в цій частині суд визнав необґрунтованою.
Предметом первісного позову є, серед іншого, вимоги про припинення права спільної сумісної власності на автомобіль та стягнення з відповідача компенсації вартості половини частки автомобіля.
Отже, позивач за первісним позовом після поділу майна має на меті отримати у власність не сам автомобіль, а грошову компенсацію його половини вартості.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що можливе відчуження автомобіля відповідачем не призведе до неможливості виконання рішення суду чи істотного ускладнення ефективного захисту прав позивача, адже у разі неможливості встановлення дійсної (ринкової) вартості автомобіля, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) автомобіля на час розгляду справи.
З огляду на викладене, обраний позивачем за первісним позовом захід його забезпечення шляхом заборони відповідачеві вчиняти будь-які дії щодо відчуження права власності автомобіля суд визнав неспівмірним.
Твердження позивача за первісним позовом про спроби відповідача розпорядитися спільним майном без її згоди є припущенням. Будь-яких доказів на підтвердження цієї обставини позивач за первісним позовом не надала.
З урахуванням викладеного, суд констатував, що позивач не довела належність відповідачу на праві власності квартири і не обґрунтувала, як саме відчуження автомобіля призведе до істотного ускладнення ефективного захисту її прав (джерело https://reyestr.court.gov.ua/Review/128028574).