Різниця між вимогами: «про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні» та «про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини». Який спосіб захисту обрати?

Поширена практика застосування ст.159 Сімейного кодексу України, коли позивач визначає позовні вимоги «про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні» та «про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини» разом, як «близнюки». Проте, це дві різні позовні вимоги та їх не слід ототожнювати виходячи з наступного.

 Життєві обставини між колишнім подружжям часто не позбавлені конфліктів з приводу дитини: той з батьків, з ким проживає дитини, не дозволяє (перешкоджає) іншому з батьків, хто проживає окремо від дитини, бачитись (спілкуватись) з дитиною; батьки дитини не можуть домовитись про графік побачень (спілкування, вихідні, спільні вихідні, ночівля, свята) дитини з тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Конструкція статті 159 СК України дозволяє зробити висновок, що у першій та другій частинах цієї статті законодавець відокремив два різних способи захисту права:

1) позов про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні;

2) позов про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини (графік).

При цьому, якщо можливість звернення з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні можлива лише у випадку, коли той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, то можливість подання позову про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини не пов`язана з жодною умовою. Тобто законодавець надає особі розсуд: звернутися з відповідним клопотання до органу опіки і піклування чи звернутися з відповідним позовом до суду.

Зміст ст.159 СК України не ставить «звернення до суду з позовом про визначення способів участі у вихованні» в залежність від наявності чи відсутності «перешкод у вихованні дитини». Більше того, жодною нормою Сімейного кодексу, чи іншого нормативно-правового акту, не передбачено, що для встановлення «способу участі у вихованні» той з батьків, хто проживає окремо зобов’язаний довести (надати докази) наявність перешкод у спілкуванні з дитиною. Усунення перешкод є окремим способом захисту права, та відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною не дорівнює відсутності спору у відносинах про визначення участі у вихованні дитини.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду: «Конструкція статті 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини та вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні» (пункт 50 постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23), та постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 04 вересня 2024 року у справі № 932/665/20).

Проблематика даного питання полягає в тому, що в судах першої інстанції, де предметом позову є вимога про визначення судом способів участі одного з батьків у вихованні дитини, поширена практика застосування до спору не ч.2 ст. 159 Сімейного кодексу України, а неправильного застосування до спірних правовідносин ч.1 ст. 159 Сімейного кодексу України, коли суд відмовляє в задоволенні позову через недоведеність перешкод.

Так, остаточну крапку для визначення різниці між вимогами: «про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні» та «про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини» ставить Верховний Суд у наведених для огляду справах, де суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову про визначення порядку участі у спілкуванні через відсутність спірних правовідносин та перешкод у спілкуванні.

У постанові від 17 січня 2024 року справа № 711/2287/21 (провадження № 61-8054св23) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив наступне: «Переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів вважає, що, відмовляючи батькові у встановленні способу участі у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_7, суди порушили принцип рівності прав батьків у реалізації їх права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні та як наслідок дійшли помилкового висновку про відсутність між батьками відповідного спору. Установивши, що між сторонами склалися стосунки, які позбавляють позивача за зустрічним позовом можливості спілкуватися з дочкою ОСОБА_7, тобто між батьками існує спір з цього приводу, врахувавши право та бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні з нею, недосягнення між батьками згоди щодо порядку участі у вихованні дитини, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку про доцільність встановити ОСОБА_2 конкретний спосіб участі у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_7.»

У постанови Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 295/13297/18 (провадження № 61-8094св20) колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду зазначає наступне: «апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю та відсутності підстав для визначення порядку участі баби у спілкуванні та у вихованні внука. Апеляційний суд не вирішив заявлений у справі спір з урахуванням вказаних вище норм права, порушив принцип правової визначеності, оскільки не визначив способи участі позивача у вихованні внука (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Всупереч усталеній практиці ЄСПЛ, вимог статей 89, 367, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції спір по суті не вирішив, не дослідив належним чином зібрані докази та не спростував переконливих аргументів позивача про наявність правових підстав для встановлення способу спілкування баби з внуком, свої процесуальні функції у забезпеченні змагального цивільного процесу не виконав.»

Для практикуючого адвоката важливість вирізняти вимоги: «про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні» та «про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини» полягає, насамперед, в тому, щоб правильно обґрунтувати обрану позовну вимогу відповідними фактичними обставинами та зібрати належні докази на їх підтвердження.