Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками судову практику спорів між батьками, а саме:

1. Спілкування дитини з обома батьками як самостійного права дитини, а не «розмінної монети» в конфлікті колишнього подружжя (ст. 141, 153, 157 СК України).
2. Розмежування двох самостійніх вимогих статті 159 СК України — усунення перешкод (ч. 1) і визначення способу участі у вихованні (ч. 2) — та практичні наслідки цього розмежування для формулювання позовних вимог.
3. Застосування стандартів ЄСПЛ (Hokkanen v. Finland, Zawadka v. Poland) як інструменту аргументації у скаргах на бездіяльність виконавчої служби та в клопотаннях про пришвидшення розгляду справи.
4. Визначення межі обов'язковості висновку органу опіки та піклування за ст.19 СК України та наслідки неможливості його отримання.
5. Процесуальна форма для встановлення факту одноосібного виховання дитини (позовне, а не окреме провадження).
6. Типова помилка судів першої інстанції — вимогу доказів перешкод у справах, де позивач просить лише встановлення графіка участі.
7. Підхід до поєднання вимоги про усунення перешкод з вимогою про відшкодування моральної шкоди в межах однієї справи.
8. Особливості визначення способу участі у вихованні в умовах воєнного стану, включно з форматом відеозв'язку.
9. Критерії справедливого балансу графіка участі та коло осіб, які мають право на позов за статтями 158–159 СК України, незалежно від того, з ким проживає дитина.

У рамках характеристики спорів між батьками акцентовано на наступному:

1. Спілкування дитини з обома батьками як самостійне право дитини

Право на спілкування з обома батьками має розглядатися передусім як право самої дитини, а не як право матері чи батька, яким вони можуть розпоряджатися у конфлікті між собою. Спілкування з обома батьками забезпечує повноцінний розвиток дитини та стабільний зв’язок із сім’єю.

Відповідно до ст. 141 СК України мати й батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розлучення або окреме проживання не звужує обсягу батьківських прав. Стаття 153 СК України гарантує матері, батькові та дитині право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом. За ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо, зобов’язаний брати участь у вихованні дитини та має право на особисте спілкування з нею.

Водночас принцип рівності батьків не є абсолютним. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 357/17852/15-ц зазначила, що рівність прав та обов’язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Суд повинен досліджувати конкретну ситуацію, зокрема думку дитини, якщо вона за віком здатна її сформулювати, а також інші обставини, що впливають на її інтереси.

Таким чином, у спорі суд має виходити не з того, кому з батьків «належить» дитина, а з того, який спосіб спілкування та участі у вихованні відповідає найкращим інтересам дитини.

2. Розмежування вимог за ст. 159 СК України

Стаття 159 СК України передбачає дві самостійні вимоги. Частина перша стосується усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, тоді як частина друга — визначення способу участі у вихованні дитини, тобто встановлення відповідного графіка.

Об’єднана палата КЦС ВС у постанові від 25.03.2024 у справі № 742/1716/23 прямо сформулювала висновок, що конструкція ст. 159 СК України розмежовує ці дві вимоги, а відмова в задоволенні вимоги про усунення перешкод не є підставою для відмови у визначенні способу участі у вихованні.

Практичне значення цього розмежування полягає у правильному формулюванні позовних вимог. Якщо один із батьків фактично чинить перешкоди — слід заявляти вимогу про їх усунення. Якщо ж батьки не можуть погодити дні, час, місце або інший порядок спілкування, але конкретні перешкоди не доведені, самостійною вимогою може бути визначення способу участі у вихованні.

3. Застосування стандартів ЄСПЛ у спорах щодо контакту з дитиною

У справі Hokkanen v. Finland (1994) ЄСПЛ наголосив, що держава повинна не лише ухвалити рішення про право на спілкування з дитиною, а й забезпечити його реальне та ефективне виконання. Тривала бездіяльність державних органів, яка призводить до фактичного розриву контакту між батьком і дитиною, може становити порушення ст. 8 Конвенції.

У справі Zawadka v. Poland (2005) ЄСПЛ встановив порушення ст. 8 Конвенції у зв’язку з невиправдано тривалим та неефективним процесом визначення порядку контакту батька з дитиною. Наявність внутрішньодержавної процедури сама по собі не звільняє державу від обов’язку діяти оперативно, оскільки затягування безпосередньо шкодить дитині.

У практичній роботі ці рішення мають використовуватися не лише як загальні посилання на практику ЄСПЛ, а як аргумент у скаргах на бездіяльність виконавчої служби, коли рішення про спілкування фактично не виконується, а також у клопотаннях про пришвидшення розгляду справи, якщо затягування перешкоджає підтриманню контакту між дитиною та одним із батьків.

Зв’язок із практикою Верховного Суду простежується, зокрема, у справі № 487/2960/23, де реальний контакт було забезпечено шляхом відеозв’язку попри неможливість особистих зустрічей через війну.

4. Межі обов’язковості висновку органу опіки та піклування

За ст. 19 СК України висновок органу опіки та піклування у відповідних категоріях сімейних спорів є обов’язковим елементом розгляду, однак його обов’язковість не може абсолютизуватися.

Об’єднана палата КЦС ВС у постанові від 11.12.2023 у справі № 523/19706/19 зазначила, що якщо з тих чи інших причин висновок отримати неможливо, суд повинен вирішити спір за наявними у справі доказами. Неможливість отримання висновку не може блокувати судовий розгляд.

Зокрема, відмова органу опіки надати висновок через ухилення сторони від обстеження, перебування дитини за кордоном чи на непідконтрольній території не означає неможливості розгляду справи. Протилежний підхід фактично означав би обмеження доступу до правосуддя, гарантованого ст. 6 Конвенції.

5. Процесуальна форма встановлення факту одноосібного виховання дитини

Факт одноосібного виховання дитини не може встановлюватися в порядку окремого провадження, оскільки за таких обставин фактично існує спір про право між батьками щодо участі у вихованні та утриманні дитини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22 дійшла висновку, що такий спір підлягає розгляду виключно в позовному провадженні з обов’язковим залученням органу опіки та піклування.

Це зумовлено тим, що сімейне законодавство не передбачає припинення батьківських обов’язків щодо виховання дитини та не допускає відмови від них. Тому встановлення такого факту в окремому провадженні, без повноцінної участі другого з батьків у спорі, може порушити принцип найкращих інтересів дитини.

6. Типова помилка судів першої інстанції щодо доказування перешкод

Типовою помилкою є вимога довести фактичне чинення перешкод у ситуації, коли позивач заявляє лише вимогу про визначення графіка участі у вихованні.

У постанові ВС від 17.01.2024 у справі № 711/2287/21 зазначено, що відмова у визначенні способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною через «відсутність спору» є помилковою. Якщо встановлено фактичну неможливість спілкування, бажання одного з батьків брати участь у вихованні та відсутність згоди між батьками щодо порядку такої участі, суд може встановити конкретний спосіб участі незалежно від доведеності перешкод.

Отже, для вимоги про встановлення графіка визначальним є не доведення протиправної поведінки іншого з батьків, а наявність спору щодо порядку участі у вихованні та необхідність визначення такого порядку в інтересах дитини.

7. Поєднання усунення перешкод і відшкодування моральної шкоди

Вимога про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та вимога про відшкодування моральної шкоди можуть розглядатися в межах однієї справи як самостійні позовні вимоги. Такий висновок зробив ВС у постанові від 13.03.2025 у справі № 761/36749/23.

У цій справі мати, яка проживала окремо від сина, заявила вимогу про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні, а одночасно — вимогу про відшкодування моральної шкоди у зв’язку з протиправною поведінкою іншого з батьків. Суд визнав допустимим розгляд цих вимог в одному провадженні.

При цьому право батька чи матері на спілкування та участь у вихованні реалізується за умови, що таке спілкування не шкодить нормальному розвитку дитини. Суд може деталізувати графік, у тому числі з урахуванням значущих для сім’ї дат і сучасних засобів зв’язку.

8. Визначення способу участі у вихованні в умовах воєнного стану

Воєнний стан та вимушений виїзд дитини за кордон не повинні використовуватися як спосіб фактичного позбавлення іншого з батьків права на спілкування з дитиною.

У постанові ВС від 12.03.2025 у справі № 487/2960/23 зазначено, що тимчасовий виїзд дитини за кордон унаслідок воєнної агресії не повинен використовуватися для обмеження права іншого з батьків на спілкування. Водночас воєнні обставини об’єктивно можуть впливати на способи такого спілкування.

За таких умов суд може відстрочити особисті зустрічі до завершення воєнного стану, одночасно передбачивши регулярне спілкування у форматі відеозв’язку. У наведеній справі суди визначили щоденне спілкування батька з дитиною через відеозв’язок, а особисті зустрічі відстрочили до завершення воєнного стану.

9. Справедливий баланс графіка та особи, які мають право на позов

Графік участі у вихованні має забезпечувати справедливу рівновагу інтересів дитини та обох батьків. У постанові ВС від 15.10.2025 у справі № 753/6934/24 визнано таким, що не відповідає цьому принципу, графік, який створює явну перевагу одного з батьків у часі спілкування, зокрема коли іншому фактично надається лише 6 годин на тиждень.

Рекомендація органу опіки та піклування щодо графіка є лише одним із доказів і не має наперед встановленої сили. Суд самостійно оцінює, чи забезпечує запропонований графік реальну, а не формальну участь обох батьків у вихованні.

Щодо суб’єктів права на звернення до суду, ВС у постанові від 01.04.2020 у справі № 165/2839/17 зазначив, що звернутися до суду або органу опіки з вимогою про визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною може будь-хто з батьків, незалежно від того, з ким фактично проживає дитина. Вирішальним є наявність спору щодо цього питання.

Отже, право на позов за ст. 158–159 СК України не обмежується тим із батьків, хто проживає окремо від дитини. Такий позов може подати і той із батьків, з ким дитина фактично проживає, якщо між батьками існує спір щодо способу участі у вихованні.

У цілому при визначенні графіка суд має виходити з найкращих інтересів дитини, оцінюючи її вік і думку, прихильність до кожного з батьків, побутові умови, спосіб життя та режим роботи батьків, характер існуючих або втрачених контактів, поведінку особи, яка чинить перешкоди, а також стан здоров’я та особливі потреби дитини. Формальний підхід без оцінки сукупності конкретних обставин справи є неприпустимим.

Закон захищає не «право батька» чи «право матері» саме по собі, а право дитини на обох батьків одночасно.

Першоджерело  https://lnk.ua/oFZF6XBHo