Вища школа адвокатури НААУ
Курси з підвищення кваліфікації адвокатів
Telegram
0 800 300 282
дзвінок безкоштовний
Новини
20.11.2020

Успадкували корпоративні права: як не заблукати в трьох соснах

Ганна Гаро, адвокат, сімейний медіатор, к.ю.н., голова Комітету з сімейного права НААУ, лектор ВША НААУ Успадкування корпоративних прав є одним із видів спадкування. Норми, що регулюють відносини, пов’язані з успадкуванням корпоративних прав, містяться й у Цивільному кодексі України, і у спеціальних законах. Під корпоративними правами розуміють права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) […]

Ганна Гаро,
адвокат, сімейний медіатор, к.ю.н.,
голова Комітету з сімейного права НААУ,
лектор ВША НААУ

Успадкування корпоративних прав є одним із видів спадкування. Норми, що регулюють відносини, пов’язані з успадкуванням корпоративних прав, містяться й у Цивільному кодексі України, і у спеціальних законах.
Під корпоративними правами розуміють права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включає правомочність на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ст. 167 Господарського кодексу України).

Суперечливим є питання об’єкту спадкування: це частка у статутному капіталі чи право на участь? В Україні існують колізії щодо врегулювання цього питання. Одні норми прямо відкидають можливість спадкування права на участь, бо трактують його як особисте немайнове право, що, відповідно до ст. 1219 Цивільного кодексу, не спадкується, інші ж нормативні приписи не регулюють прямо указане питання, породжуючи проблеми в їхньому тлумаченні.

У цьому аспекті варто пояснити, що в законодавстві відбулася низка змін, головною з яких є прийняття в 2018 році Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі – Закон). Якщо раніше при спадкуванні частки в товаристві з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) застосовувалася ст. 1219 Цивільного кодексу, відповідно до якої до складу спадщини не входить право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документами. То нині в цій ситуації необхідно керуватися ст. 23 Закону, де зазначено, що в разі смерті або припинення учасника товариства його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства.
Крім того, ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб підприємців» передбачає можливість подати заяву про вступ до ТОВ, тобто така дія може відбутися не тільки без згоди, а й без відома інших учасників.

Реалізувати своє право на вступ особа може впродовж 1 року з дня закінчення терміна для прийняття спадщини, установленого законодавством (ст. 23 Закону). На практиці досить часто виникають спори між спадкоємцями і в таких ситуація нотаріус не видає свідоцтво про право на спадщину до вирішення спору (ст. 42 Закону «Про нотаріат»), а через це, відповідно, не може бути вирішене питання про вступ до ТОВ. Тут виникає практична проблема. Уявіть ситуацію, коли товариство не може ефективно здійснювати свою діяльність, бо кількість учасників товариства незрозуміла і, відповідно, робота загальних зборів учасників заморожена. А як відомо, загальні збори вирішують низку питань, як-от: розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; створення органів товариства, визначення порядку їхньої діяльності; прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, перетворення товариства. Тобто неможливо говорити про якусь успішну й ефективну господарську діяльність, бо фактично багато питань не можуть бути виставлені на голосування.

Із метою запобігання економічних збитків для ТОВ і для спадкоємців існує інститут управителя спадку. Він передбачений ст. 61 Закону України «Про нотаріат», у якій вказано, якщо у складі спадщини є корпоративні права, то для управління ними нотаріус призначає управителя спадщини з числа спадкоємців або виконавців заповіту, а в разі їхньої відсутності – укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Це питання детально врегульовано листом Міністерства юстиції України №31-32/1694 «Щодо практики укладання договорів на управління спадщиною», а також п. 195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Відповідно, для управління спадщиною укладають двосторонній договір, у якому однією стороною є установник управління (нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, – відповідний орган місцевого самоврядування), а другою – управитель. Коло осіб, які можуть бути призначені управителями спадковим майном, не обмежено, а тому управителем майна може бути будь-яка фізична особа, що має повну цивільну дієздатність, а також юридична особа.

Важливо зазначити й таке, якщо спадкоємець не подав заяву на вступ до ТОВ упродовж 1 року, то є два варіанти розвитку подій. Якщо він спадкує частку, що становить менше як 50 відсотків статутного капіталу, то загальні збори можуть виключити такого учасника (спадкодавця) з товариства, а якщо частка становить 50 і більше відсотків, то товариство може приймати рішення, пов’язані з ліквідацією товариства, без урахування голосів цього учасника (спадкодавця) (ст. 23 Закону).

При цьому, якщо загальні збори вирішили виключити спадкодавця з товариства, то, відповідно, спадкоємець не став учасником товариства, йому видають у грошовій або натуральній формі частку майна, що належала спадкодавцю, вартість якої визначається станом на день, що передував дню прийняття загальними зборами учасників рішення про виключення учасника з товариства. Не пізніше 30 днів із дня прийняття такого рішення товариство зобов’язане повідомити спадкоємцю вартість його частки. У цих випадках розмір статутного капіталу товариства підлягає зменшенню (ч.13 ст. 24 Закону).

З огляду на те, що новела про спадкування вступила в силу в 2018 році, а до того діяли загальні норми, тому на практиці виникають різні її тлумачення, а іноді суди взагалі ігнорують її. Наприклад, у 2019 році (після того як Закон набрав чинності) Східний апеляційний господарський суд розглядав справу № 917/1887/17, у якій позивачі посилалися на пункти установчого документу, де було передбачено, що при передачі паю (частки паю) третій особі до неї одночасно переходять усі права й обов`язки, які належать учаснику, що вступив свій пай повністю або частково. Відповідно, спадкоємці були зацікавлені в тому, щоб застосувати указаний пункт за аналогією до спадкування. Однак суд апеляційної інстанції відхилив це, оскільки в указаній ситуації застосування аналогії не є можливим, з огляду на те, що відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування аналогії закону або аналогії права, а не аналогії застосування пунктів установчого договору. Суд послався також на ст. 100 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право участі в товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі, та на ст. 1 219 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, які нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документами (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84817181).

Ще одним таким прикладом є постанова Апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, але тут питання полягає в тлумаченні норми. Так, суд постановив, що згідно з ч. 1 ст. 23 Закону передбачено перехід частки в разі смерті або припинення учасника товариства до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. При цьому, на думку суду, відповідна норма не передбачає переходу до спадкоємця корпоративних прав на участь у товаристві.

«Наведені обставини спростовують твердження відповідача про набуття спадкоємцями померлого учасника корпоративних прав на участь у Товаристві з обмеженою відповідальністю. У той же час наведені обставини свідчать про набуття позивачами прав на частку, однак лише як на відповідне майнове право. При цьому відповідне право стосується саме частки як певного майнового активу і не пов’язане з правом участі в товаристві» (http://reyestr.court.gov.ua/Review/81321094 ).

Після того, як розібралися з ТОВ, варто з’ясувати, що робити з акціонерними товариствами. Тут знову варто звернутися спочатку до Цивільного кодексу, яким установлено, що цінні папери є об’єктами цивільних прав, а такі об’єкти можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування. Стаття 7 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачає, що в разі спадкування не застосовується переважне право акціонерів приватного акціонерного товариства на придбання акцій цього товариства.

Окрім того, на відміну від ТОВ, для реалізації цього права не потрібна згода акціонерів. Слід пам’ятати, що потрібно перереєструвати право власності на акції. Відповідно до Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 17.10.2006 №1000, унесення до системи реєстру записів про перехід права власності на іменні цінні папери за наслідками успадкування здійснюється реєстроутримувачем на підставі подання таких документів:

– оригіналу або нотаріально засвідченої копії свідоцтва про право на спадщину;
– сертифіката цінних паперів (за наявності). У разі відсутності сертифіката спадкодавця, реєстроутримувач на підставі заяви, – наданої спадкоємцем, робить відповідний запис про втрату цього сертифіката («втрачений») у журналі обліку сертифікатів іменних цінних паперів.

Переоформлення можна також здійснити в зберігача відповідно до Положення про депозитарну діяльність. Запит на складання та видачу виписки з рахунку в цінних паперах може надавати нотаріус для оформлення спадщини щодо цінних паперів. У запиті нотаріуса мають міститися прізвище, ім’я та по батькові померлої особи – депонента. До запиту нотаріуса додається копія свідоцтва про смерть депонента. І тільки після цього у спадкоємців виникає право власності на акції.

Що ж стосується приватного підприємства, заснованого однією особою, яка померла, то в Листі Міністерства юстиції України щодо розгляду звернення від 12.08.2008 зазначено, що, якщо існує статутний фонд, то свідоцтво про право на спадщину може бути видано на майно, унесене до статутного фонду приватного підприємства. В іншому випадку, якщо статутний фонд у приватному підприємстві не сформовано, тоді питання спадкування необхідно вирішувати в суді.

Наприклад, розглянемо рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області, у якому суд визнав спадкові права, хоча у статутному фонді не передбачено порядку спадкування. У постанові вказано, що суд уважає за необхідне задовольнити заявлені вимоги позивачів, оскільки спірне право на спадщину належало спадкодавцю. Позивачі є спадкоємцями за законом, у встановленому законом порядку прийняли спадщину, і відсутні будь-які докази на спростування законності заявлених позивачами позовних вимог (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77964255).

Після цього залишається тільки звернутися до держреєстратора з метою реєстрації змін у складі власників приватного підприємства. Державний реєстратор, крім свідоцтва про право на спадщину, також попросить надати йому свідоцтво про смерть, статут у старій (тобто із зазначенням колишнього засновника) та в новій (із зазначенням нових засновників-спадкоємців) редакціях.

Отже, як бачимо зі схарактеризованих вище випадків, спадкування корпоративних прав є досить неоднозначним питанням, а тому ще існують певні колізії та прогалини в законодавстві. Для ефективного вирішення спірних ситуацій варто звернутися до фахівців у цій сфері, що зможуть гарантувати захист ваших прав.