У спорах щодо права проживання та вселення до комунального житла суд зобов’язаний встановити правовий статус осіб, які фактично проживають у спірному приміщенні, та вирішити питання про їх залучення як належних співвідповідачів
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 175/2306/22
Короткий зміст позовних вимог:
У серпні 2022 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулася з позовом до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, треті особи: Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права проживання та вселення.
Враховуючи, що в спірній квартирі батьки ОСОБА_2 незареєстровані, відповідно внесення до адресної картотеки ЦНАП відомостей про місце проживання дитини неможливо. ОСОБА_6 і ОСОБА_7 були зняті з реєстрації місця проживання 15 червня 2021 року на підставі підпункту 3 пункту 26 Правил за заявою власника. Документи на підставі яких був зареєстрований ОСОБА_13 та документи на підтвердження родинних зв`язків з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 в ЦНАП відсутні.
Вищенаведені факти свідчать про існування непереборних обставин, які могли бути зумовлені людським фактором за наслідками реформування інституту прописки і фактично не залежали ні від дитини, ні від його батьків, однак призвели до порушення прав малолітнього ОСОБА_2 і позбавлення його єдиного житла - саме це змусило позивачку звернутись до суду.
Враховуючи викладене, позивачка просила: визнати право користування квартирою АДРЕСА_1 малолітнім ОСОБА_2 та його матір`ю ОСОБА_1 та вселити їх в квартиру за наведеною адресою.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
неповнолітні діти набувають прав на користування житлом лише у разі набуття такого права батьками або законними представниками. Оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв`язку зі смертю, то неповнолітній ОСОБА_2 також втратив право користування житлом, крім цього вселення членів сім`ї наймача можливе лише за умови існування права користування житлом у наймача, оскільки чоловік позивачки ОСОБА_1 . ОСОБА_7 був зареєстрований в спірній квартирі як син наймача, то фактично мав право на вселення до житла своєї дружини, однак оскільки ОСОБА_7 втратив право користування житлом, то ОСОБА_1 також не має права на вселення до житла;
суд також не погодився з позицією позивача, що реєстрація неповнолітнього ОСОБА_2 здійснювалася відповідно до наказу МВС України № 321 від 13 квітня 2012 року, оскільки згідно відомостей про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_7 , дані про дитину ОСОБА_2 були внесені до відомостей 28 лютого 2012 року, тобто тоді коли вказаний наказ ще не був прийнятий;
отже, позивачем не надано достатніх та належних доказів на підтвердження позовних вимог;
одночасно суд вважав, що відмова у вселенні малолітньої дитини ОСОБА_2 до спірної квартири, не буде порушувати Конвенцію про захист прав дітей, так як відповідно місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Тобто батьки повинні піклуватися про своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей та забезпечити їх житлом.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв`язку зі смертю, тому неповнолітній ОСОБА_2 , також втратив право користування житлом, крім цього вселення членів сім`ї наймача можливе лише за умови існування права користування житлом у наймача, оскільки чоловік позивачки ОСОБА_1 , ОСОБА_7 був зареєстрований в спірній квартирі як син наймача, то фактично мав право на вселення до житла своєї дружини, однак оскільки ОСОБА_7 втратив право користування житлом, то ОСОБА_1 також не має права на вселення до житла. Проте, оскільки ОСОБА_7 визнано батьком малолітнього ОСОБА_2 лише 09 грудня 2021 року, позивач не могла зареєструвати свого малолітнього сина з ОСОБА_7 , адже станом на 28 лютого 2012 року він не був батьком дитини.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги:
ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 28 грудня 2024 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, через представника ОСОБА_5 , у якій просила скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2024 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2024 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що є беззаперечно доведеним, що ОСОБА_6 є бабусею, ОСОБА_7 - батьком, а ОСОБА_1 - матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , а також те, що ОСОБА_14 на момент смерті мав беззаперечне право на проживання у спірному житлі, що підтверджується зокрема його паспортом. Відповідями Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС України в Дніпропетровській області
від 06 травня 2021 року № 48 та від 29 червня 2021 року № 793\4 встановлено, що 28 лютого 2012 року до реєстраційної картки за спірною адресою на ім`я ОСОБА_7 внесено доповнення про дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто за фактом народження останній набув право користування спірним житлом, яке є похідним від права батька, проте скористатися своїм правом він не мав можливості в силу свого малолітнього віку. Натомість невнесення даних про нього до Реєстру територіальної громади, не може позбавити дитину її законного права на житло. Вибуття неповнолітнього зі спірного житла, як і не проживання в квартирі дотепер зумовлено тим, що будучи малолітньою особою він не міг самостійно визначати своє місце проживання, зокрема, враховуючи смерть батька та ув`язнення матері, а тому за ОСОБА_2 беззаперечно зберіглося право на користування житлом за місцем проживання батька в силу положень статті 64 ЖК України, незважаючи на факт вимушеного проживання спільно з опікуном.
В цьому випадку втрата триваючих зв`язків неповнолітньої дитини зі спірним житлом відбулась не через його волевиявлення, а через обставини, що не залежали від нього.
Виключно смерть ОСОБА_6 і ОСОБА_7 призвели до неможливості відновити порушені права ОСОБА_2 і довести право проживання дитини в спірній квартирі без звернення до суду.
Спірна квартира не проходила приватизацію, тобто досі перебуває у власності територіальної громади смт. Слобожанське ,тому і заявлені вимоги спрямовані на визнання за ОСОБА_2 права користування квартирою, як за членом сім`ї наймача.
Позивачка звернулась з цим позовом в інтересах сина, задля збереження житла, оскільки до досягнення дитиною повноліття спірна квартира, як і право проживання в ній можуть бути без відворотно втрачені, а тому обраний спосіб захисту є ефективним у даній ситуації. У малолітнього ОСОБА_2 є лише мати і виключно вона може реалізувати його права, забезпечите виховання, утримання та духовний розвиток.
Крім того, строк, в межах якого може бути подано відзив на позовну заяву у цій справі, сплив, а відзив відповідачем скеровано після його спливу. У суду першої інстанції не було законних підстав для його прийняття і долучення з доказами до матеріалів справи, оскільки він підлягав поверненню, натомість суд не вчинив передбачених законом дій, тим самим перейшов на бік Слобожанської селищної ради, відмовивши у задоволенні позову, який заявлений в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , посилаючись на недопустимі докази, що свідчить про заангажованість і упередженість судді.
Апеляційний суд жодним чином не відреагував на те, що вже після закриття підготовчого провадження судом першої інстанції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, з посиланням на те, що майбутнє рішення може вплинути на права та обов`язки останніх , натомість суд не зазначив, яким чином може вплинути рішення суду на права останніх та не вказав на стороні позивача чи відповідача вони виступають.
Судами проігноровані висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.
У квітні 2025 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду письмові пояснення у справі.
У липні 2025 року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_5 , подала до Верховного Суду додаткові пояснення у справі.
Позиція Верховного Суду:
У справі, що переглядається:
ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернулась з позовом до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області третя особа - Служба у справах дітей Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права проживання та вселення;
ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2023 року залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки останні проживають у спірній квартирі і майбутнє рішення може вплинути на їх права та обов`язки;
суди розглянули справу по суті. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 втратили право користування житлом та їх було знято з реєстрації у зв`язку зі смертю, а тому неповнолітній ОСОБА_2 , також втратив право користування житлом;
аналіз матеріалів справи свідчить, що відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна про реєстрацію права власності №272757925 від 01 вересня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області;
згідно з довідкою про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб станом на 30 березня 2023 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрованих осіб немає;
згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 03 червня 2021 року встановлено, що на час обстеження сім`я ОСОБА_18 , а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_11 дійсно фактично проживають за адресою АДРЕСА_2 без реєстрації, на підтвердження чого також надано акт обстеження за участю та підписами сусідів ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22;
оскільки спірна квартира перебуває в комунальній власності Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, належним співвідповідачем за позовом, окрім Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, мають бути особи, які мешкають в спірній квартирі;
проте суди не встановили правовий статус ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_19, які проживають у спірній квартирі, а також правові підстави їхнього вселення та проживання (оренда, право користування тощо).
вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки від правового статусу цих осіб залежить обсяг їхніх прав та обов`язків щодо спірного майна, а також наявність або відсутність підстав для залучення їх до участі у справі як співвідповідачів з метою захисту їхніх житлових прав;
враховуючи викладене, судові рішення слід скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновок:
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.