I. Справи, розглянуті судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів

1. Оподаткування

1.2. Правові позиції колегій суддів судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів

1.2.1. Про набуття статусу сільськогосподарського виробника

Персоніфікований статус сільськогосподарського виробника надається особі, яка займається сільськогосподарською діяльністю, відповідно до норм законодавства і не може передаватися на підставі укладених між сторонами цивільно-правових угод.

23 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у справі N 140/2700/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Турія-Агро" до Головного управління Державної податкової служби у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Податковий орган за результатами перевірки встановив, що платник занизив податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не подавши та не обчисливши цей податок для новостворених (нововведених) об'єктів нежитлової нерухомості. Контролюючий орган вказав, що платник податків не є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні підпункту 14.1.235 Податкового кодексу України, а об'єкти нерухомості є об'єктом оподаткування податком на майно і не підпадають під виключення, передбачені підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 цього Кодексу. Не погоджуючись із такими висновками, платник зазначив, що вказані об'єкти нерухомості є будівлями сільськогосподарського призначення та безпосередньо використовуються в сільськогосподарській діяльності на підставі угоди про співпрацю. Згідно з угодою про співпрацю сторони домовилися, що отримання статусу сільськогосподарського товаровиробника (виробника сільськогосподарської продукції) однією зі сторін надає право іншій стороні користуватися таким статусом без окремого на те дозволу. Тому на ці об'єкти не нараховується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду задовольнив позов. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що платник податків належить до категорії сільськогосподарського виробника, а об'єкти нерухомого майна, на які нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належать до будівель сільськогосподарського призначення та використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу, скасувавши рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухваливши нову постанову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог.

ОЦІНКА СУДУ

На підставі угоди про співпрацю сторони закріплюють свою майбутню кооперацію у визначеній сфері, а предметом виступають майбутні цивільні відносини між учасниками договору. Водночас договірні відносини між учасниками не можуть впливати на обсяг прав і обов'язків сторін у відносинах, що виходять за межі такого договору (зокрема, щодо обсягу та характеру податкових обов'язків учасників договору) і не стосуються діяльності, спрямованої на досягнення мети, задля якої сторони уклали угоду (договір).

Податковий обов'язок виникає згідно з нормою закону, має персоніфікований характер, не передбачає уступки третім особам, крім випадку, коли гарантами повного та своєчасного погашення суми податкового зобов'язання є інші особи відповідно до норм Податкового кодексу України.

Персоніфікований статус сільськогосподарського виробника надається особі, яка займається сільськогосподарською діяльністю, відповідно до норм законодавства і не може передаватися на підставі укладених між сторонами цивільно-правових угод.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі N 140/2700/19 можна ознайомитися за посиланням — https://bit.ly/33Ky2mx

II. Справи, розглянуті судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав

1. Про неможливість судового оскарження рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки з мотиву суспільних потреб.

Рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки з мотиву суспільних потреб не підлягає оскарженню землекористувачем у суді, оскільки таке рішення не спричиняє настання правових наслідків для такої особи, якщо вона заперечує проти такого вилучення, а отже і не може порушувати її прав. Правомірність такого рішення оцінюється адміністративним судом під час розгляду справи за позовом органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки.

05 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року у справі N 480/159/20 за позовом ТОВ "Сенс" до Сумської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ТОВ "Сенс" користується на праві постійного користування земельною ділянкою за АДРЕСОЮ_1 на підставі додатку N 4 до рішення міськвиконкому від 18 лютого 1993 N 90 "Про надання земельних ділянок" та державного акта від 12 березня 1997.

Згідно з державним актом земельна ділянка виділена для критої автомобільної стоянки. Земельна ділянка зареєстрована в Державному земельному кадастрі, право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

24 грудня 2019 року на сесії Сумської міської ради прийнято рішення N 6238-МР "Про вилучення земельної ділянки за АДРЕСОЮ_1, яка перебуває в постійному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс".

Копія зазначеного рішення направлена позивачу Департаментом ресурсних платежів Сумської міської ради разом з повідомленням про вилучення земельної ділянки від 02 січня 2020 року. В повідомлення також запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Сенс" письмово повідомити про надання згоди на проведення переговорів щодо умов викупу або відмови від такого викупу.

Листом від 30 січня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сенс" повідомило Департамент ресурсних платежів Сумської міської ради про те, що не погоджується із вилученням вказаної земельної ділянки та відмовляється від викупу об'єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Позивач, вважаючи рішення органу місцевого самоврядування протиправним, звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прийняття рішення Сумської міської ради від 24 грудня 2019 року N 6238-МР фактично не позбавляє права користування ТОВ "Сенс" спірною земельною ділянкою, а лише є початком процедури вилучення земельної ділянки з постійного користування у відповідності до встановленої чинним законодавством процедури, яка має конкретно визначені етапи, відтак, оскаржуване рішення не має зобов'язального характеру для позивача, а питання правомірності прийняття такого рішення вирішується судом під час розгляду справи за позовом органу місцевого самоврядування про примусове вилучення земельної ділянки.

Верховний Суд касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сенс" задовольнив частково, скасував рішення судів попередніх інстанцій, та закрив провадження у справі.

ОЦІНКА СУДУ

У цій справі судами розглядалося питання можливості оскарження рішення територіальної громади про вилучення земельної ділянки для суспільних потреб у судовому порядку.

Верховний Суд при вирішенні цього спору керувався положеннями Земельного кодексу України та Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" від 17.11.2009 N 1559-VI (далі — Закон N 1559).

Проаналізувавши вказані нормативно-правові акти, суд зазначив, що законодавець передбачив два способи вилучення земельних ділянок: добровільний — вилучення за письмовою згодою землекористувачів; примусовий (в разі незгоди землекористувачів) — відчуження земельних ділянок за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки слід уважати документом, який підтверджує намір вилучити земельну ділянку у землекористувача. Таким рішенням ініціюється процедура вилучення земельної ділянки, зокрема й для суспільних потреб. Таке рішення є виявом наміру територіальної громади (держави) в особі відповідних органів як власника землі про вилучення земельної ділянки, зокрема для суспільних потреб.

У разі згоди землекористувача на вилучення у нього ділянки, суб'єкти звернення приймають рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке слугує підставою для здійснення подальших реєстраційних дій щодо такої землі. За відсутності згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки, питання вирішується у судовому порядку.

За такого правового регулювання колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку незгоди особи з вилученням у неї земельної ділянки з постійного користування, зацікавлений суб'єкт владних повноважень, що ініціює вилучення, повинен звернутися до суду та довести наявність відповідних підстав та умов.

При цьому зауважено, що рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки є документом, який засвідчує лише намір припинити відповідній особі право на постійне користування земельною ділянкою та розцінюється судом у якості першої стадії процедури з примусового вилученням земельної ділянки.

З урахуванням вище наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки з мотиву суспільних потреб не підлягає оскарженню землекористувачем в суді, оскільки таке рішення не спричиняє настання правових наслідків для такої особи, якщо вона заперечує проти такого вилучення, а отже і не може порушувати її прав. Правомірність такого рішення оцінюється адміністративним судом під час розгляду справи за позовом органу місцевого самоврядування про вилучення земельної ділянки.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року у справі N 480/159/20 можна ознайомитися за посиланням — https://bit.ly/3EcTayi

Запрошуємо адвокатів до закритої професійної групи Центру земельного права ВША НААУ за посиланням: https://bit.ly/33mAbEB

Джерело: https://ips.ligazakon.net/document/VSS00780?from=legislation&hide=true