Свідоцтво про право на спадщину не може бути визнане недійсним, якщо спадкоємець мав право на спадкування
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2026 року у справі № 172/25/25
Короткий зміст позовних вимог:
У січні 2025 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Васильківська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 . Спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , складається із права на земельну частку (пай) розміром 5,86 умовних кадастрових гектарів, яка перебувала у колективній власності КСП «Прогрес» Васильківського району Дніпропетровської області. На випадок смерті ОСОБА_4 заповіту не залишив.
Позивач є сином померлого ОСОБА_4 , тобто є спадкоємцем першої черги за законом.
Згідно з актом від 04 січня 2022 року ОСОБА_4 проживав без реєстрації на АДРЕСА_1 у свого сина ОСОБА_1 (позивача) з грудня 1995 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року до моменту смерті.
26 листопада 2021 року позивач звернувся до державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори з метою подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 , однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 5,86 умовних кадастрових гектарів у зв`язку з тим, що на вказане майно одержана спадщина іншим спадкоємцем ОСОБА_5 .
Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_5 розробив технічну документацію на земельну ділянку і зареєстрував право власності на земельну ділянку загальною площею 6,2345 га, кадастровий номер 1220785500:03:002:0019.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.
Спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його син - відповідач у справі ОСОБА_2 , який 17 листопада 2021 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку загальною площею 6,2345 га, кадастровий номер 1220785500:03:002:0019.
Вважав, що у зв`язку з тим, що позивачем прийнято спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже після видачі свідоцтв про право на спадщину іншому спадкоємцю за законом, а саме: свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай), видане 22 лютого 2000 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., реєстровий №630, спадкоємцю за законом, після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ; свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку загальною площею 6,2345 га, яка знаходиться на території Зеленогайської сільської ради Васильківського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220785500:03:002:0019, видане 17 листопада 2021 року державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори Гордієнко І. В., реєстровий № 2701, виданого після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідачу ОСОБА_2 , то вказані свідоцтва підлягають визнанню недійсними як такі, що порушують право позивача на земельну ділянку.
У зв`язку з чим просить визнати зазначені свідоцтва недійсними.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Васильківський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 28 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовив.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 10 250,00 грн.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував рішення тим, що позивач, звертаючись до суду з вимогою про визнання раніше виданих свідоцтв про право на спадщину недійсними, не довів наявності порушення його прав та інтересів як спадкоємця. У матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо фактичного прийняття позивачем спадщини після смерті батька або факту про його сумісного проживання з батьком, оскільки позивач із заявою про встановлення фактів, які породжують юридичні підстави для прийняття спадщини, до суду не звертався, також не звертався і з позовною заявою про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, внаслідок чого суд дійшов висновку, що позивач втратив право на спадщину, а тому видача свідоцтв про право на спадщину не порушує прав позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала:
14 жовтня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Єланський О. Г. засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 вересня 2025 року у вказаній справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 363/2488/22 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник зазначає, що суди помилково не взяли до уваги докази, надані позивачем на підтвердження факту проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , оскільки згідно з актом від 04 січня 2022 року, складеним жителями Дубовиківської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , підписи яких затверджені старостою Зеленогайського старостинського округу Карнаух Ю., про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно фактично проживав без реєстрації в АДРЕСА_1 у свого сина ОСОБА_1 із грудня 1995 року - ІНФОРМАЦІЯ_1 року до моменту смерті.
Вказує, що про порушення свого права позивач дізнався лише 26 листопада 2021 року, коли звернувся до державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори з метою подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 , однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну частку (пай) розміром 5,86 умовних кадастрових гектарів у зв`язку з тим, що вказане майно успадкував інший спадкоємець, а саме його брат ОСОБА_5 .
Крім того, зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо розміру витрат на правничу допомогу, стягнутих із заявника на користь відповідача, у сумі 10 250, 00 грн.
Позиція Верховного Суду:
До спірних правовідносин у цій справі підлягають застосуванню як положення ЦК Української РСР, які були чинними на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4, щодо визначення кола спадкоємців та порядку прийняття спадщини, так і положення ЦК України, чинні на момент видачі відповідачу ОСОБА_2 оспорюваних свідоцтв про право на спадщину, щодо способу захисту порушеного права.
Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Згідно з частиною першою статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (стаття 548 ЦК Української РСР).
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (частини перша, друга статті 549 ЦК Української РСР).
Спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася за правилами ЦК Української РСР, а тому коло спадкоємців визначається за законом, чинним на момент відкриття спадщини, тож до спірних правовідносин застосовуються ЦК Української РСР щодо кола спадкоємців.
Отже, позивач ОСОБА_1 та його брат ОСОБА_5 на день відкриття спадщини були спадкоємцями першої черги після смерті їхнього батька ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що зі спливом шести місяців з дня відкриття спадщини спадкоємець, діючи розумно, обачливо і добросовісно, має отримати свідоцтво про право на спадщину.
Вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, як правило, поєднуються з іншими позовними вимогами, зокрема з вимогами, вирішення яких створює підстави для визнання свідоцтва недійсним - про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання недійсною відмови від прийняття спадщини тощо. Проте не виключається звернення до суду із позовом, що містить лише вимогу про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним.
Суди встановили, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення позивача із заявою про встановлення фактів, які породжують юридичні підстави для прийняття спадщини, а також звернення з позовною заявою про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним у тому випадку, коли спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування. Разом із тим, позивач не надав суду доказів того, що ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_2 не мали права на спадкування майна за законом та заповітом відповідно.
Доводи касаційної скарги про те, що суди не взяли до уваги докази, надані позивачем на підтвердження факту проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , зокрема, із грудня 1995 року - ІНФОРМАЦІЯ_1 року до моменту його смерті, колегія суддів до уваги не бере.
У справі встановлено, що позивач не є спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, оскільки мав відмінне від спадкодавця зареєстроване місце проживання.
Так, у матеріалах справи міститься копія паспорту позивача ОСОБА_1 серія НОМЕР_3, на сторінці 11 якого зазначено, що за адресою: АДРЕСА_1 останній був зареєстрований тільки 11 вересня 1996 року, тобто через 8 місяців після смерті спадкодавця.
Відповідно до акта від 29 серпня 2023 року, складеного жителями с. Крутеньке ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , протягом 1995-1996 років проживав у власному будинку, який знаходиться в селі Крутеньке, і на день смерті проживав за вказаною адресою.
Крім цього, з матеріалів спадкової справи вбачається, що на 5 сторінці справи міститься свідоцтво про смерть ОСОБА_4 , в якому зазначене місце смерті - с. Крутеньке Васильківського району Дніпропетровської області; а на 7 сторінці міститься документ «Справка» про те, що ОСОБА_4 , 1912 року народження, постійно проживав у с. Крутеньке з 1937 року.
Звертаючись із позовом до суду, ОСОБА_1 вказував, що він фактично прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , вже після видачі свідоцтв про право на спадщину іншому спадкоємцю за законом ОСОБА_5 , тому вказані свідоцтва підлягають визнанню недійсними як такі, що порушують право позивача на земельні ділянки, у зв`язку з чим заявив вимогу про визнання виданих свідоцтв недійсними.
Водночас суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виснував, що оскільки позов необґрунтований, тому саме з цієї підстави у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити, незважаючи на заяву представника відповідача про застосування позовної давності.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішень у частині, яка переглядається.