Максим Панченко,
адвокат, доктор юридичних наук, викладач в КНУ ім. Т. Шевченка,
Національній академії внутрішніх справ,
член комітету захисту прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності НААУ,
член комітету з трудового права НААУ

Останнім часом Верховний суд у складі різних колегій суддів у своїх рішеннях піднімав питання правильності обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи числення особливості при її розрахунку, багато з яких не врегульовано Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Згідно з п. 4 вказаного порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

В той же час, відповідно до рішення Верховного суду (правового висновку, який є відмінним від інших правових висновків Верховного суду з цього питання) у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.07.2018 року справа №823/254/16 , при нарахуванні загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно її обчислювати шляхом множення середньоденної заробітної плати на число календарних, а не робочих днів. Верховний суд у цій справі зазначив, що за умови встановлення судом вини відповідача, період затримки розрахунку має складати 83 робочі дні. Порядок № 100 не регулює питання виплати матеріальної відповідальності у разі невиконання вимог статті 116 КЗпП України. У той же час, стаття 117 КЗпП України чітко встановлює період, за який розраховують розмір матеріальної відповідальності, а саме: за весь час затримки розрахунку, який є 136 календарних днів”.

Щодо останнього правового висновку Верховного суду з цього питання, то у справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду (суддя доповідач Жданова В.С.) Верховний суд зробив наступні правові висновки:

— вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника

— стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється, починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі

— якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100

—премії є одноразовими, а тому не підлягають врахуванню під час обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Таким чином, практика Верховного суду у складі різних колегій суддів різниться щодо питання обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому сторони судового процесу можуть використовувати той чи інший правовий висновок Верховного суду на свою користь.